79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
16.12.09 Справа № 3/123
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Городечної М.І.
суддів Юркевича М.В.
Кузя В.Л.
розглянувши апеляційну скаргу Колективного малого підприємства «Софія»б/н від 28.09.2009 року (вх. № 553 від 13.10.2009 року)
на рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2009 року у справі № 3/123
за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради
до Колективного малого підприємства «Софія», м.Рівне
про зобов»язання звільнити нежитлове приміщення, загальною площею 143,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул. Соборна, 61, шляхом виселення.
За участі представника позивача -Гарника О.В., від відповідача - не з»явився. Представнику позивача роз»яснено права та обов»язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Встановив, що рішенням господарського суду Рівненської області від 15.09.2009 року у справі № 3/123 задоволено позов Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради до Колективного малого підприємства «Софія»зобов»язано відповідача звільнити нежитлове приміщення, загальною площею 143,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул. Соборна, 61, шляхом виселення з приміщення. Також даним рішенням відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судові витрати: 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема, в апеляційній скарзі б/н від 28.09.2009 року (вх. № 553 від 13.10.2009 року) відповідач вважає, що оскаржене ним рішення прийнято за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, за невідповідності зроблених судом висновків, фактичним обставинам справи. В обґрунтування даних підстав для скасування рішення, посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми ч. 2 ст. 651, ст. 653 Цивільного кодексу України, якими не передбачено автоматичного припинення права власності на майна в разі розірвання договору купівлі-продажу, отже, відповідач надалі залишається власником спірного приміщення, оскільки дійсність його права власності не оспорювалась. Скасування КП «Рівненське МБТІ»18.08.2009 року державної реєстрації права власності відповідача на спірне приміщення та відновлення реєстрації права власності на нього за територіальною громадою міста Рівне на підставі свідоцтва про власність 2006 року, є дією, здійсненою поза межами наслідків розірвання договору купівлі-продажу, а тому, на думку скаржника, не впливає на правовий статус приміщення, і є неправомірною дією. Також скаржник посилається на те, що до відносин приватизації спірного приміщення, що є невеликим підприємством та об»єктом побутового обслуговування населення, не повинні застосовуватись норми Закону України «Про приватизацію державного майна». Також апелянт посилається на порушення норм процесуального права, а саме розгляд позову з врахуванням зміни його підстав згідно заяви від 15.09.2009 року, копію яка не розглядалась судом першої інстанції, і без врахування того, що між сторонами існує судовий спір по іншій справі про захист права власності КМП «Софія»на приміщення, яке є предметом позову в даній справі. За наведеного, відповідач просить апеляційний суд скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2009 року у справі № 3/123 та прийняти нове рішення, яким в позові до нього відмовити.
Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (позивач у справ, надалі - Управління) вимоги апеляційної скарги заперечило з підстав викладених в письмовому відзиві на апеляційну скаргу № 08-781 від 16.11.2009 року. Просить суд залишити без змін рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2009 року у справі № 3/123.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення свого довірителя у відзиві на апеляційну скаргу та просив залишити без змін оскаржене рішення місцевого господарського суду Рівненської області.
Відповідач явку представника в судове засідання повторно не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. За наведеного вище, а також враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання згідно вказаної ухвали суду від 25.11.2009 року не була визнана судом обов»язковою, повторність неявки представника відповідача, апеляційний суд вважає, що ним забезпечено право даної особи на участь в судовому засіданні, і враховуючи достатність матеріалів справи для здійснення апеляційного провадження, дійшов висновку відповідно до ст. 101 ГПК України, про те, що є можливим прийняти за наслідками розгляду справи постанову в даному судовому засіданні без участі в ньому представника відповідача, за наявними матеріалами справи, та відповідно відхилити клопотання скаржника, що міститься в надісланій ним телеграмі (вх. № 1424 від 16.12.2009 року) про відкладення розгляду справи.
Апеляційний суд, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, дослідивши наявні докази у справі, дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення місцевого суду залишити без змін. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
24.07.2006 року між Управлінням комунальною власністю міста Рівне та Колективним малим підприємством “Софія” укладено Договір оренди нежитлового приміщення, згідно з умовами якого, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, буд.61, загальною площею 143,7 кв.м. для розміщення перукарні, яке перебуває на балансі управління комунальною власністю.
Рішенням Рівненської міської ради № 1595 від 12.06.2008 року, на підставі поданої КМП “Софія” заяви, затверджено перелік об'єктів комунальної власності (окремого індивідуально визначеного майна), що підлягають приватизації шляхом викупу орендарями. До даного Переліку зокрема, включено нежитлове приміщення розташоване на першому поверсі чотириповерхового цегляного будинку за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 61.
29.09.2008 року між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Колективним малим підприємством “Софія” укладено Договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення), що підлягає приватизації згідно викупу (надалі - Договір купівлі-продажу), зареєстрований в державному реєстрі за № 2001. Відповідно до даного Договору позивач продав, а відповідач купив нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі чотириповерхового цегляного житлового будинку, загальною площею 143,7 кв.м. за адресою м.Рівне, вул. Соборна, 61.
За наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який ґрунтується на нормах ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 283, 291 Господарського кодексу України, ст. 759 Цивільного кодексу України про те, що оскільки об'єкт оренди за Договором оренди від 24.07.2006 року було приватизовано відповідачем шляхом викупу на підставі приписів ст. 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизація)”, то орендні правовідносини між позивачем та відповідачем, пов'язані з дією Договору оренди від 24.07.2006 року, були припинені з моменту укладання Договору купівлі-продажу індивідуально-визначеного майна (нежитлового приміщення), що підлягає приватизації шляхом викупу від 09.09.2008 року.
При цьому суд апеляційної інстанції також погоджується, що купівля-продаж між сторонами майна, звільнення якого є предметом спору в даній справі, відбулось на виконання рішення Рівненської міської ради № 1595 від 12.06.2008 року, яким визначено перелік майна, що підлягає приватизації шляхом викупу, і що до спірних правовідносин відповідно до положень ч. 4 ст. 3 Закону України “Про приватизацію державного майна”, ч. 1 ст. 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” підлягають застосуванню норми даних Законів.
Так, ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” та ст. 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” передбачено укладення між продавцем і покупцем договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. Ці угоди, як підставно зазначено судом першої інстанції є особливими договорами купівлі-продажу державного (комунального) майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 16.02.2009 року у справі № 14/2 договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення), що підлягає приватизації шляхом викупу від 29.09.2008 року розірвано. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2009 року рішення господарського суду Рівненської області від 16.02.2009 року по справі № 14/2 залишено без змін.
Підставою для розірвання даного Договору, як встановлено вказаними рішеннями господарських судів, було невиконання КМП «Софія» зобов»язання по даному Договору щодо повної оплати викупленого об»єкту приватизації в строки передбачені Договором.
Дані факти в силу вимог ст. 35 ГПК України мають преюдиційну силу і не підлягають новому встановленню.
Відповідно до ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом(ч.ч. 2-4).
Апеляційний суд не може погодиться з думкою скаржника про те, що до спірних правовідносин в частині наслідків розірвання договору купівлі-продажу підлягають застосування виключно норми ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, оскільки враховуючи, що як було встановлено судом вище, договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення), що підлягає приватизації шляхом викупу від 29.09.2008 року є договором купівлі-продажу об»єкту приватизації, а тому враховуючи диспозитивність та бланкетність вказаної норми Кодексу, та в силу положень ч. 4 ст. 3 Закону України “Про приватизацію державного майна”, ч. 1 ст. 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” до наслідків його розірвання підлягають застосуванню й норми даних Законів.
Згідно з ч. 8 ст. 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а у разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору.
Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.
В даному випадку, як вбачається з позовної заяви, з врахуванням заяви про зміну підстав позову від 15.09.2009 року, Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради, яке згідно Положення про нього, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 04.10.2002 року № 108, є місцевим органом приватизації, в зв»язку з розірванням в судовому порядку договору купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення), що підлягає приватизації шляхом викупу від 29.09.2008 року у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань, звернувся з позовом до покупця по даному Договору - КМП «Софія»про звільнення приватизованого ним об'єкту та повернення його у власність територіальної громади міста Рівного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відповідності до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України, не подано суду доказів звільнення нежитлових приміщень за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 61, загальною площею 143,7 кв.м. Навпаки, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, відповідач вважає себе власником вказаного майна. В той же час, позивачем подано суду витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.08.2009 року, з якого вбачається, що власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, буд.61, на підставі Свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ №475371, від 06.03.2006 року є територіальна громада міста Рівне в особі Рівненської міської ради. Посилання скаржника на те, що дії КП «Рівненське МБТІ»по скасуванню 18.08.2009 року державної реєстрації права власності відповідача на спірне приміщення та відновлення реєстрації права власності на нього за територіальною громадою міста Рівне є неправомірними, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не подано суду рішень суду, якими б такі дії вказаного суб»єкта були визнанні неправомірними, а встановлення господарським судом вказаних обставин виходить за межі дослідження в даній справі.
Щодо посилання скаржника на порушення судом норм процесуального права, зокрема, розгляд позову з врахуванням заяви про зміну підстав позову від 15.09.2009 року без направлення її копії відповідачу, то апеляційний суд вважає їх такими, що не відповідають дійсності. Як вбачається зі змісту вказаної Заяви, представник відповідача отримав її копію, про що розписався на примірнику, що знаходиться в матеріалах справи (а.с. 47-49). З протоколу судового засідання 15.09.2009 року не вбачається, що представник відповідача заперечував проти розгляду справи в даному судовому засіданні. А тому судом першої інстанції правомірно в межах вимог ст.ст. 4-5, 22, 82-85 ГПК України дано оцінку зміненним позовним вимогам позивача та прийнято в даному судовому засіданні рішення по суті позову. Також апеляційним судом не встановлено факту порушень норм процесуального права, які призвели до прийняття неправильного по суті рішення.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про зобов»язання відповідача звільнити нежитлове приміщення, загальною площею 143,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул. Соборна, 61, шляхом виселення, є підставними та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.
Таким чином, рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2009 року у справі № 3/123 є законним та обгрунтованим, оскільки місцевим судом правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні встановленні ст. 104 ГПК України підстави для його скасування чи зміни.
Судові витрати по розгляду апеляційної скарги у відповідності до ст.ст. 49, 99, 105 ГПК України віднести на апелянта.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України,
Апеляційну скаргу Колективного малого підприємства «Софія»залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2009 року у справі № 3/123 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки передбачені статтями 109-110 ГПК України
Справу повернути в Господарський суд Рівненської області.
Головуючий-суддя М.І.Городечна
Судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь