79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
02.12.09 Справа № 12/51
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Марко Р.І.,
при секретарі Гулик Н.,
з участю представників:
від скаржника (відповідача-1) - з”явився,
позивача - з»явився,
відповідача-2 - з”явився,
третьої особи - з”явився,
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Центр комунальних платежів та моніторингу», м.Івано-Франківськ
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2009 року, суддя Матуляк П.Я., в справі за №12/51
за позовом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м.Івано-Франківськ
до відповідачів:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр комунальних платежів та моніторингу», м.Івано-Франківськ
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнітек», м.Жовква Львівської області
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Івано-Франківської міської ради, м.Івано-Франківськ
про визнання недійсним договору оренди від 11.06.2007 року, виселення із орендованих приміщень, повернення майна та зобов»язання вчинити дії,
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2009 року задоволено позовні вимоги виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та зобов»язано ТзОВ “Центр комунальних платежів і моніторингу” повернути позивачу нежитлові приміщення загальною площею 87 кв.м., що знаходяться на першому поверсі в будинку №7 по вул.Незалежності в м.Івано-Франківську, визнано недійсним договір оренди нерухомого майна від 11.06.2007 року, укладений між ТзОВ “Центр комунальних платежів і моніторингу” та ТзОВ “ЮНІТЕК”, виселено ТзОВ “ЮНІТЕК” із спірних орендованих приміщень, а також зобов"язано ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу” вчинити дії щодо державної реєстрації змін в установчих документах ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу”.
Рішення суду мотивоване тим, що спірний договір не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки на момент його укладення позивач вийшов із числа співзасновників товариства, що свідчить про відсутність в орендодавця за договором цивільної дієздатності для його укладення, а тому згідно ст.216 ЦК України є підставою для визнання його недійсним та повернення приміщення належному власнику. При цьому, судом зазначено, що спірне майно було передано в якості вкладу до статутного фонду відповідача-1, проте, враховуючи, визнання недійсним такого рішення в судовому порядку, позивач шляхом добровільного виходу вирішив повернути спірне майно належному власнику. В зв»язку з встановленням факту виходу позивача з числа співзасновників відповідача-1, місцевим судом також зобов»язано внести зміни до статуту відповідача-1.
В апеляційній скарзі відповідач-1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв”язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним, оскільки не доведено недотримання сторонами договору вимог, встановлених ст.203 ЦК України на момент укладення оскаржуваного договору.
В підтвердження своєї позиції скаржник покликається на те, що на момент укладення спірного договору позивач був співзасновником товариства відповідача-1, а тому у відповідача-1 був необхідний обсяг цивільної дієздатності для передачі спірного приміщення в оренду. При цьому, скаржник зазначає, що спірний договір оренди укладено 11.06.2007 року, тобто до моменту прийняття -12.07.2007 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради рішення №342 про вихід зі складу учасників товариства.
Скаржник вважає безпідставним встановлення місцевим судом факту виходу скаржника з числа учасників товариства, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази повідомлення товариства про факт виходу позивача з числа учасників. Моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особами органами зв»язку, проте, таких доказів позивачем не подано.
Скаржник також вважає передчасною вимогу позивача про повернення спірного майна, оскільки таке підлягає поверненню лише після виходу позивача з числа засновників, що в спірному випадку ще не здійснено.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що власником спірних приміщень є територіальна громада міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, яка не делегувала право на передачу в оренду спірних приміщень іншим органам, а тому така передача є незаконною, що свідчить про наявність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним та повернення спірного приміщення власнику.
Позивач зазначає, що ним передано до статутного фонду товариства право використання спірного нежитлового приміщення, а не право власності на нього, що свідчить про відсутність повноважень у скаржника на розпорядження цим приміщенням.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27.02.2001 року №84 виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради виступив співзасновником ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу”.
Відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради № 179 від 25.04.2001 р . та п.5.4 статуту вказаного товариства виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, як одним із засновників та учасників товариства, у статутний фонд товариства внесено вклад у вигляді права використання нежитлового приміщення по вул.Незалежності,7.
Разом з тим, постановою господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2007 року по справі № АП-16/301 (а.с.14-16), яке вступило в законну силу, за позовом заступника прокуратури м. Івано-Франківська в інтересах держави, в особі Івано-Франківської міської ради до виконавчого комітету міської ради, ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу” визнано нечинним п.1 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №179 від 25.04.2001 р. “Про внесок Івано-Франківського міськвиконкому до статутного фонду ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу” та зобов'язано виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради повернути Івано-Франківській міській раді нежитлові приміщення, що знаходяться в будинку №7 по вул.Незалежності в м.Івано-Франківську, які є комунальною власністю. На виконання зазначеної постанови виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради прийнято рішення №342 від 12.07.2007 року про вихід виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради зі складу учасників ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу” та повернення нежитлових приміщень, що знаходяться по вул.Незалежності,7 у м.Івано-Франківську, в користування і розпорядження виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Разом з тим, спірні приміщення, які передані позивачем в якості внеску до статутного фонду товариства, ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу” позивачу не повернено, оскільки такі перебувають в оренді згідно укладеного між ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу” та ТзОВ «ЮНІТЕК»договору оренди нерухомого майна від 11.06.2007 року.
Покликання позивача, що підставою для визнання вказаного договору недійсним є те, що він укладений всупереч вимогам діючого законодавства, оскільки на момент його укладення позивач вийшов зі складу учасників товариства, а тому товариство не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для розпорядження цим приміщенням, так судом не розцінюється, оскільки позивач не є стороною спірного договору, не є власником цього майна, що передано в оренду, тобто є неналежним позивачем по даній справі. Його право, яке б підлягало захисту по суду, не порушено. Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст.2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що до господарського суду звертаються, зокрема, юридичні особи, а суд при вчиненні провадження у справі з'ясовує наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, та у випадку встановлення факту порушення або оспорювання наявного у позивача права чи охоронюваного законом інтересу, ухвалює відповідне рішення про їх захист. Апеляційним судом не встановлено, яке порушене право позивача підлягало б захисту по суду.
Загальні способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 Цивільного кодексу України (далі -ЦК), а права власності -главою 29 цього Кодексу. При виборі способу захисту цивільного права необхідно врахувати специфіку права та характер його порушення. Захист права судом відбувається з урахуванням установлених законом меж здійснення суб'єктивного права на захист і компетенції суду.
З матеріалів справи вбачається та зазначено позивачем, що право власності на спірні приміщення по вул.Незалежності,7 у м.Івано-Франківську належить Івано-Франківській міській раді. Захист відносин власності в Україні здійснюється на підставі загальних засад, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.
Як зазначено в частині 1 статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. За статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння. Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).
Позивачем за таким позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, і юридична особа, за якою майно закріплене на праві повного господарського відання або оперативного управління. Доказів, що приміщення закріплене за позивачем судом не здобуто. Відповідачем у справі виступає особа, що на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом або адміністративним актом чи договором, які відповідають вимогам закону. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. У процесі вирішення відповідних спорів власник повинен довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій майно було передане власником, через зазначені обставини.
Власник може звернутися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних з неправомірним позбавленням володіння (негаторний позов). Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки. Достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.
Позивачем не доведено порушення його права чи охоронюваних законом інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки право власності на спірні приміщення належать не позивачу, а третій особі в даній справі, а тому відсутні підстави його захисту в порядку ст.387 ЦК України.
30.07.2007 року листами за №445 та №446 виконавчий комітет міської ради повідомив Асоціацію економічного розвитку Івано-Франківщини, як одного із засновників ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу”, та загальні збори учасників ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу” про прийняття виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради рішення № 342 від 12.07.2007 року про вихід виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради зі складу учасників ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу”. Тобто, виходячи з вимог ЦК України та Закону України «Про господарські товариства»учасник товариства вправі у будь-який час вийти з товариства. Вимогами законодавства, що регулює спірні правовідносини не передбачено згоди самого товариства чи інших учасників на цей вихід, а також Закон не пов»язує факту реєстрації змін та доповнень в статутні документи з датою подачі заяви про вихід, а звідси як наслідок факту виходу. З цих підстав датою виходу з числа учасників є дата подачі ним заяви про вихід з товариства, що позивачем було зроблено шляхом надіслання повідомлення загальним зборам учасників 30.07.2007 р., про що є докази в справі. А тому доводи апеляційної скарги про відсутність належного повідомлення про вихід учасника не приймаються судом до уваги і з цих підстав апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
З наведеного апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про зобов»язання ТзОВ “Центр комунальних платежів і моніторингу” повернути позивачу нежитлові приміщення загальною площею 87 кв.м., що знаходяться на першому поверсі в будинку №7 по вул.Незалежності в м.Івано-Франківську, визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 11.06.2007 року, виселення ТзОВ “ЮНІТЕК” із спірних орендованих приміщень та зобов"язання ТзОВ “Центр комунальних платежів та моніторингу”, оскільки позивач не є належним позивачем в даній справі.
Оскільки судом першої інстанції неповно з”ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача-1 - частковому задоволенню.
При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з позивача на користь відповідача-1 належить стягнути понесені скаржником витрати в розмірі 42,5 грн. державного мита за апеляційне провадження.
Керуючись ст.ст.99,103-105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2009 року в справі за номером 12/51 -скасувати, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Центр комунальних платежів та моніторингу»-задоволити частково.
В задоволенні позовних вимог виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про зобов»язання ТзОВ “Центр комунальних платежів і моніторингу” повернути позивачу нежитлові приміщення загальною площею 87 кв.м., що знаходяться на першому поверсі в будинку №7 по вул.Незалежності в м.Івано-Франківську, визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 11.06.2007 року, виселення ТзОВ “ЮНІТЕК” із спірних орендованих приміщень - відмовити.
Стягнути з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (76018, м.Івано-Франківськ, вул.Грушевського,21) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Центр комунальних платежів та моніторингу» (76018, м.Івано-Франківськ, вул..Незалежності,7) 42,5 грн. державного мита за апеляційне провадження.
Наказ видати суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С.М.Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Р.І.Марко