вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"21" травня 2018 р. Справа№ 910/17317/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорної Л.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Тищенко О.В.
при секретарі судового засідання Громак В.О.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017р. (повний текст складено: 12.12.2017р.)
у справі №910/17317/17 (суддя - Курдельчук І.Д.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
до Державного агентства резерву України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Міністерство фінансів України, 2. Міністерство агарної політики та продовольства України
про стягнення 486 650 666,09 грн.
встановив:
Заявлено позов стягнення: 322 264 033,00 грн. пені, 7 376 005,11 грн. 3% річних, 157 010 627,98 грн. втрат від інфляції, а всього 486 650 666,09 грн. за весь час прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання згідно рішення Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001р. у справі №8/160.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017р. по справі №910/17317/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено за пропуском строку позовної давності.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017р. по справі №910/17317/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що судом порушено вимоги ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки матеріали справи не містять відповідної заяви відповідача про застосування строку позовної давності.
Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» зазначає, що строк позовної давності не застосовується до вимог щодо компенсації збитків від інфляції, посилаючись на правову позицію Європейського суду з прав людини.
Щодо застосування строку позовної давності на вимогу про стягнення пені, то апелянт стверджує, що позовна давність не застосовується з огляду на положення вимог Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Нарахування 3% річних відбулось в межах строку позовної давності.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (в ред. до 15.12.2017р.), оскільки відмовив у прийняті заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р. відкрито апеляційне провадження.
Державне агентство резерву України заперечує проти апеляційної скарги, посилаючись на те, що даний позов не містить під собою правового підґрунтя та не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності, а з приводу даного спору вже наявне судове рішення, яке винесено ще у 2000 році, а тому слід вважати, що суд цілком правомірно застосував ст. 267 Цивільного кодексу України.
Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» надало письмову відповідь на відзив відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018р. апеляційне провадження зупинялось до розгляду Верховним Судом касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» по справі №34/3-8/160.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2018р. провадження у справі поновлено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018р. провадження у справі зупинялось у зв'язку із надходженням заяви про відвід.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018р. провадження у справі поновлено.
Міністерство фінансів України, Міністерство агарної політики та продовольства України своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне
29.12.1998р. між Міністерством фінансів України, Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта», правонаступником якого позивач, Державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступником якого є відповідач) та Міністерством аграрного комплексу (правонаступником якого є Міністерством аграрної політики та продовольства України) було укладено генеральну угоду №28/552 про порядок та умови поставки нафти підприємствами АТ «Укрнафта» Державному комітетові України по матеріальних резервах та розрахунки за неї (далі - генеральна угода), за умовами якої на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998р. №1953, починаючи з січна 1999 року АТ «Укрнафта» рівномірно щомісяця виділяє до державного резерву 1500 тис. тонн нафти для переробки її на нафтопереробних підприємств для державних потреб по ціні 80 доларів США з ПДВ за тону з перерахуванням у валюту України за курсом Національного банку, що склався на день поставки. /а.с. 47, т.1/.
Розрахунки за поставлену нафту проводяться з Мін АПК за рахунок коштів передбачених в державному бюджеті на фінансування витрат агропромислового комплексу.
Згідно п. 2.1. генеральної угоди сторони погоди, що позивач укладе догові на поставку нафти з Держкомрезервом.
Згідно п. 3.2. генеральної угоди Міністерство фінансів України зобов'язалось на підставі актів прийняття-передавання фінансувати Міністерство АПК на вартість отриманої нафти, з подальшим переказом коштів Держкомрезерву для розрахунків з ВАТ «Укрнафта».
Генеральна угода діє до повного завершення розрахунків. (п. 4.3. генеральної угоди).
15.01.1999р. на виконання п. 2.1. генеральної угоди між ВАТ «Укрнафта» та Державним комітетом України по матеріальних резервах укладено угоду №28/2, предметом якої є те, що угода укладена на постачання в 1999 році нафти на нафтопереробні підприємства для державних потреб на виконання постанови Кабінету Міністрів України віл 10.02.1998р. №1953 в обсязі 1 500 000 тонн.
Згідно п. 6.1. угоди оплата за нафту здійснюється Держкомрезервом протягом п'яти днів з моменту поставки нафти на завод на основі телетайпограми і двостороннього акта приймання-передачі на розрахункові рахунки структурних одиниць ВАТ «Укрнафта» по окремому листу.
01.02.2000р. між ВАТ «Укрнафта» та Держкомрезервом Товариством і Агентством було складено та підписано акт звірки розрахунків, за яким заборгованість відповідача перед позивачем складала 109 939 458,64 грн. /а.с. 60, т.1/.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001р. по справі №8/160 було задоволено позов ВАТ «Укрнафта» та стягнуто з Держкомрезерву 130 614 067,93 грн., з яких: 109 939 460,27грн. заборгованості, яка виникла на підставі генеральної угоди та угоди, 2 634 547,04 грн. 3 % річних за період з 01.02.2000р. по 19.11.2000р., 18 036 060,62 грн. втрат від інфляції за період з лютого по вересень 2000 року.
Вказане рішення було залишено без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001р., на виконання якої було видано відповідний наказ.
Враховуючи невиконання рішення суду, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось із позовом про стягнення з Державного агентства резерву України 322 264 033,00 грн. пені, 7 376 005,11 грн. 3% річних, 157 010 627,98 грн. втрат від інфляції, а всього 486 650 666,09 грн. за весь час прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання згідно рішення Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001р. у справі №8/160.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2008р. у справі №34/3-8/160, враховуючи часткову оплату, здійснено зміну порядок і спосіб виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 25.01.2001р. по справі №8/160, шляхом стягнення 102 555 442,93 грн.
На виконання вказаної ухвали 18.09.2008р. видано наказ.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 18.09.2008р., залишена без змін всіма судовими інстанціями, набрала законної сили.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням приписів ст. 549, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку, якщо її стягнення передбачене договором, інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Разом з цим, відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Тобто пеня має договірний характер.
Відповідно до п. 14 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Для того, щоб неустойка вважалась законною та застосувалась незалежно від домовленості сторін, необхідно, щоб законом було визначено її конкретний розмір, а такою підстави стягнення.
Враховуючи те, що у вказаному Законі відсутній конкретний розмір пені, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, у позивача в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України наявне право заявляти позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
В суді першої інстанції Державним агентством резерву України заявлялось про застосування строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Із заявлених позовних вимог, зокрема розрахунку заявленої суми, вбачається, що вимоги про стягнення інфляційних втрат заявлено за період з жовтня 2000р. по серпень 2017р., що свідчить про пропуск строку позовної давності.
3% річних заявлено за період з 03.10.2014р. по 03.10.2017р.
За розрахунком суду, враховуючи період з 03.10.2014р. по 03.10.2017р., який є вірним, до стягнення підлягають 55 515 206,31 грн. інфляційних втрат та 7 376 005,11 грн. коп. 3% річних.
Посилання апелянта на відсутність письмової заяви про застосування строку позовної давності, апеляційним господарським судом до уваги не приймається, оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантоване право на судовий захист.
За таких обставин, позовні вимоги є документально обґрунтованими в частині стягнення 55 515 206,31 грн. інфляційних втрат та 7 376 005,11 грн. коп. 3% річних, підлягають задоволенню частково.
З матеріалів справи вбачається, що заява про застосування строку позовної давності відповідачем викладена у відзиві на позов.
Щодо заяви про збільшення розміру позовних вимог, то під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення додаткових вимог, оскільки зазначене є зміною предмету позову, а тому заява про збільшення задоволенню не підлягає.
Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017р. у справі №910/17317/17 - частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким позов задовольнити частково.
Судові витрати підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимоги в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
керуючись ст.ст. 129, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017р. у справі №910/17317/17 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ 37472392, 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (код ЄДРПОУ 00135390, 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5) 55 515 206 (п'ятдесят п'ять мільйонів п'ятсот п'ятнадцять тисяч двісті шість)грн. 31коп. інфляційних втрат, 7 376 005 (сім мільйонів триста сімдесят шість тисяч п'ять)грн. 11 коп. 3% річних.
Стягнути з Державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ 37472392, 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (код ЄДРПОУ 00135390, 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5) 31 015 (тридцять одну тисячу п'ятнадцять)грн. 86коп. судового збору за подання позову, 46 523 (сорок шість тисяч п'ятсот двадцять три)грн. 80 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
По решті рішення залишити без змін.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
2. Матеріали справи №910/17317/17 повернути до місцевого господарського суду.
3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя Л.В. Чорна
Судді М.Л. Яковлєв
О.В. Тищенко