№ 207/807/18
№ 2/207/868/18
17 травня 2018 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Юрченко І.М.
при секретарі: Сівачук А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Бар'єр» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного підприємства «Бар'єр» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.
В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначив, що з 08 квітня 2014 року по 07 листопада 2014 року вона, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з державним підприємством «Бар'єр», де працювала на посаді заступника начальника служби безпеки та адміністративного забезпечення державного підприємства «Бар'єр» згідно наказу №24-1 від 08.04.2014 року.
07.11.2014 року була звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, згідно наказу №86/ос від 07.11.2014 року.
За період роботи на державному підприємству «Бар'єр», тобто з 08.04.2014 року по 07.11.2014 року, їй було нарахована, але не виплачена заробітна плата, сума заборгованості якої становить 26739,76 грн. (двадцять шість тисяч сімсот тридцять дев'ять грн. 76 коп.) згідно довідки виданої відповідачем вих. від 02.03.2015р. №03/105 та судового наказу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська по справі №207/1051/15-ц (№2-н/207/260/15).
В порушення ст.116 КЗпП України в день звільнення їй не були виплачені всі належні до виплати суми, тобто повного розрахунку проведено не було.
Вважає дії відповідача щодо невиплати їй заробітної плати та всіх сум, що належать їй до виплат незаконними та протиправними, що призвели до порушення її законних прав та інтересів внаслідок чого їй завдано моральних страждань.
Спричинену їй відповідачем моральну шкоду вона оцінює у 1000 грн., яку повинен їй відшкодувати відповідач на підставі ст.237-1 КЗпП України.
Оскільки відповідач провів з нею розрахунок через відділ державної виконавчої служби з виплати заробітної плати та всіх належних їй при звільнені виплат, тільки 01 березня 2018 року, то в силу статті 117 КЗпП України зобов'язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 08 листопада 2014 року по 28 лютого 2018 року.
Відповідно до вимог п.21 Постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Відповідно до положень п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з п.3 цієї Постанови усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача на ДП «Бар'єр» становить 200 грн.85 коп. (розраховувалася на підставі довідки ДП «Бар'єр» про середню заробітну плату (дохід) (для розрахунку виплат на випадок безробіття) де зазначена нарахована заробітна плата за останні два місяці) та листа ОСОБА_2 України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік».
Відповідно до положень п.3.1. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Бар'єр» на підприємстві, на момент праці позивача був встановлений 5-ти денний робочий тиждень з тривалістю 40 годин на тиждень і з 2-ма вихідними в суботу і неділю. Даний графік праці підтверджується і п.п.5.1. пункту 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців ДП «Бар'єр», що діяв за час роботи позивача на даному підприємстві.
Отже, для визначення норми робочого часу за період протягом якого відповідач не здійснював розрахунок з позивачем всіх належних останньому виплат при звільненні були застосовані листи ОСОБА_2 України за період з грудня 2014 року по лютий 2018 року включно. Тобто за фактичний час затримки відповідачем розрахунку виплат належних позивачу при звільненні.
Норма робочого часу розраховувалася на підставі листів ОСОБА_2 України, які публікуються в ЗМІ щодо норми робочого часу і служать як рекомендації, тому що в них визначені всі нормоутворюючї фактори, як методичний посібник при розрахунку норми тривалості робочого часу на рік безпосередньо на підприємстві, установі, організації, а саме: ОСОБА_2 України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік»; ОСОБА_2 України від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік»; ОСОБА_2 України від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік»; ОСОБА_2 України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» і відповідно до рекомендацій ОСОБА_2 України щодо норм тривалості робочого часу на 2018 рік за січень та лютий (лист ОСОБА_2 від 19.10.2017 №224/0/103-17-17/214).
Таким чином сума середнього заробітку, який відповідач зобов'язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку складає 163668 грн. 30 коп. згідно наведеного нижче розрахунку:
-грудень 2014 року 23 робочих днів 200,85 грн. х 23 дні = 4619,55 грн.
-2015 рік 251 робочих днів 200,85 грн. х 251 робочих дні = 50413,35 грн.
-2016 рік 251 робочих днів 200,85 грн. х 251 робочих дні = 50413,35 грн.
-2017 рік 249 робочих днів 200,85 грн. х 249 робочих дні = 50011,65 грн.
-січень 2018 року 21 робочих днів 200,85 грн. х 21 день = 4217,85 грн.
-лютий 2018 року 20 робочих днів 200,85 грн. х 20 день = 4017 грн.,
всього 815 робочих днів, всього 200,85 грн. х 815 робочих днів = 163668,30 грн.
На підставі зазначеного позивачка просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2014 року по 28.02.2018 року в сумі 163668,30 грн., а також 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутністю, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, не заперечувала проти розгляду справи у заочному порядку.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Заяву про слухання справи за його відсутністю не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином - у відповідності до вимог ч. 6, п. 1 ч. 7 ст. 128, ч. 5 ст. 130 ЦПК України, судовими повістками про виклик за місцем знаходження.
Відповідно до ст.280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів. Позивач проти заочного розгляду справи не заперечував.
Враховуючи вищенаведене і прийняття судом ухвали про заочний розгляд справи, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач не надав ні відзиву, ні заперечень за позовом, тому обставини, на які посилається позивач за текстом позовної заяви суд вважає доведеними.
Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено:
- Позивач перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Бар'єр» з 08 квітня 2014 року та була звільнена з роботи 07 листопада 2014 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача (ар.с.4);
- При розрахунку позивачеві не виплачено заборгованість по заробітній платі за період 08.04.2014р. - 07.11.2014р. в сумі 26739,76 грн., дана заборгованість по заробітній платі була стягнута Баглійським районним судом м.Дніпродзержинська справа відповідно до наказу№207/1051/15-ц (№2-н/207/260/15) від 17 березня 2015 р. (ар.с.7), яка була сплачена позивачеві відповідачем у повному обсязі 01 березня 2018 року, що підтверджується випискою банку про надходження на банківський рахунок позивача грошових коштів у сумі заборгованості (ар.с.8).
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів».
Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ст. 116 КзпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст.117 КЗпП України: у разі невиплати з вини власника чи уповноваженого ним органу звільненому працівнику належних йому сум у строки, вказані у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинна виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У судовому засіданні було встановлено, що позивачу при звільненні не була виплачена заробітна плата у сумі 26739 гривень 76 копійок, а була стягнута на підставі судового наказу Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 17 березня 2015 р. (ар.с.7), яка була сплачена позивачеві відповідачем 01.03.2018 року (ар.с.8)
Обчислення середнього заробітку позивача слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою КМУ №100 від 08.02.1995р.
Відповідно до п.2 зазначеного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
В п.8 Порядку зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою ДП «Бар'єр» (ар.с.6), заробіток позивача перед звільненням у вересні 2014 р. та жовтні 2014 р. відповідно склав 4573,16 гривень та 4464,82 гривень. А всього - 9037 гривень 98 копійок. За два місяці перед звільненням відповідачем було відпрацьовано 45 днів.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача складає 200 гривень 85 копійок (9037 гривень 98 копійок.: 45 дня = 200 гривень 84 коп.
Пленум Верховного Суду України в абз. 5 п. 25 Постанови від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці» роз'яснив, що непроведення розрахунку у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.
Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Заборгованість по заробітній платі була сплачена позивачеві відповідачем 01.03.2018 року, що підтверджується випискою банку про надходження на банківський рахунок позивача грошових коштів у сумі заборгованості (ар.с.8).
Тому суд розраховує середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2014 року по 28.02.2018 року наступним чином:
Відповідно до ОСОБА_2 України від 04.09.2013р. №9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік»; ОСОБА_2 України від 09.09.2014р. №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік»; ОСОБА_2 України від 20.07.2015р. №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік»; ОСОБА_2 України від 05.08.2016р. №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» і відповідно до рекомендацій ОСОБА_2 України щодо норм тривалості робочого часу на 2018 рік за січень та лютий (лист ОСОБА_2 від 19.10.2017 №224/0/103-17-17/214):
-грудень 2014 року 23 робочих днів 200,84 грн. х 23 дні = 4619,32грн.
-2015 рік 251 робочих днів 200,84 грн. х 251 робочих дні = 50410,84 грн.
-2016 рік 251 робочих днів 200,84 грн. х 251 робочих дні = 50410,84 грн.
-2017 рік 249 робочих днів 200,84 грн. х 249 робочих дні = 50009,16 грн.
-січень 2018 року 21 робочих днів 200,84 грн. х 21 день = 4217,64 грн.
-лютий 2018 року 20 робочих днів 200,84 грн. х 20 день = 4016,80 грн.,
Загальна сума становить 163684,60 грн. (всього 815 робочих днів х 200,84 грн. = 163684,60 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходив також з наступного.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1, цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, невиконання рішення суду (або судового наказу) про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
У даному випадку між позивачем та відповідачем відсутній спір про розмір належних до виплати сум після звільнення працівника, а тому відсутні правові підстави для зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку після звільнення.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 липня 2013 року № 6-60цс13, а також в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року в справі N 6-114цс13, а відповідно до ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Ще одна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 липня 2013 року № 6-64цс13, в якій зазначено наступне: «відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.»
Ні відзиву, ні заперечень проти позову відповідачем не надано, тому доводи позивача нічим не спростовуються і ці обставини слід вважати доведеними. За таких обставин позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку заявлено обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства, тому вони підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, оскільки позивач просить стягнути суму в розмірі 163668, 30грн., то суд не може вийти за межі позовних вимог і повинен стягнути саме таку суму.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди суд враховує наступне.
Згідно із ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 4), зазначено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Позивачем відносно заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди суду не надано безпосередніх належних доказів наявності будь-яких переживань чи душевних страждань. Відсутні і докази знаходження будь-яких переживань у причинно-наслідковому зв'язку між діями відповідача та її станом здоров'я, що призвело до безпосереднього заподіяння моральної шкоди. Окрім цього позивачка не обґрунтувала з чого вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди.
Відповідно до положення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, судам необхідно виходити із засад розумності та справедливості.
Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розглядаючи дану справу, з урахуванням вищезазначених положень, фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що моральні страждання позивача компенсуються шляхом стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку, який значно перевищує суму самої заборгованості із заробітної плати, що не суперечить нормам матеріального права. Тому суд вважає, що це є достатньою справедливою сатисфакцією у зв'язку з моральною шкодою, завданою позивачу.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Бар'єр» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Бар'єр», код ЄДРПОУ 31330051, що знаходиться за адресою: м. Кам'янське, пр. Аношкіна, 179-Б на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2014 року по 28.02.2018 року в сумі 163668,30 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Бар'єр» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення складено 21 травня 2018 року
Суддя І.М. Юрченко