Справа № 761/20477/17
Провадження № 2/761/3108/2018
15 травня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Ющенко Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного концерну «Укроборонпром», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром» Романов Роман Анатолійович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
15.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Державного концерну «Укроборонпром», згідно якого просить суд: визнати звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України незаконним та поновити його на роботі в Державному концерні «Укроборонпром» на посаді заступника керівника Апарату генерального директора цього підприємства; стягнути з Державного концерну «Укроборонпром» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно Наказу №66-ОС від 16.05.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника керівника Апарату генерального директора за прогул на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.
При цьому, як вказує позивач, підставою для його звільнення за вказаною статтею слугувало те, що 12.04.2017 року він начебто був відсутній на роботі більше трьох годин.
Разом з тим, позивач вважає своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки жодного прогулу ані 12.04.2017 року, ані в інший день ним допущено не було.
Також, на думку позивача, про протиправність звільнення його з займаної також свідчить й те, що, відповідач, приймаючи рішення про застосування до нього вказаного дисциплінарного стягнення, грубо порушив вимоги ст. 149 КЗпП України, а саме: не зажадав письмових пояснень від порушника трудової дисципліни (у Директора кадрів та документообігу Концерну Бехтер І.С. на момент заявлення вимоги до ОСОБА_1 про надання ним письмових пояснень як порушника дисципліни були відсутні законні повноваження на вчинення таких дій); при обранні виду стягнення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, у тому числі відсутність у позивача будь-яких стягнень та порушень трудової дисципліни; наказ про звільнення не було доведено позивачу під розписку.
Крім того, за одне й те саме порушення трудової дисципліни до позивача двічі було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення: перший раз - Наказом про звільнення від 20.04.2017 року за №52-ОС, другий раз - Наказом про звільнення від 16.05.2017 року за №66-ОС.
За вказаних обставин, а також посилаючись на положення ст.ст. 40, 147-149, 232-233, 235 КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим позовом, який просить задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою від 16.06.2017 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом.
24.07.2017 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача проти позову, згідно змісту яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_1 з займаної ним посади було проведено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства України.
В судовому засіданні, яке відбулося 24.07.2017 року, судом було частково задоволено клопотання представника позивача про витребування від відповідача належним чином засвідчені копії наступних документів: статуту ДК «Укроборонпром», в редакції, що діяв станом на 16.05.2017 року; колективного договору ДК «Укроборонпром» станом на 16.05.2017 року; наказів ДК «Укроборонпром» від 20.04.2017 року за №8-ШР, від 20.04.2017 року за №52-ОС, від 16.05.2017 року за №66-ОС; інструкції з діловодства та документообігу ДК «Укроборонпром»; службової записки Департаменту безпеки ДК «Укроборонпром», яка слугувала підставою для видання наказів «Укроборонпром» від 20.04.2017 року за №52-ОС та від 16.05.2017 року за №66-ОС; документів, що підтверджують сплату заробітної та інших платежів на користь ОСОБА_1 за період з листопада 2016 року по травень 2017 року - платіжні відомості, виписки з банківських рахунків тощо; особової картки ОСОБА_1; табелів робочого часу щодо ОСОБА_1 за період з березня - травня 2017 року; книги обліку робочого часу ДК «Укроборонпром» за за січень-травень 2014 року; протоколу засідання профспілкового комітету від 25.04.2017 року за №7/2017.
17.08.2017 року вказані документи були подані представником відповідача через канцелярію суду.
06.11.2017 року представником позивачем через канцелярію суду було подано заяву про виклик у судове засідання в якості свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, яке ухвалою від 07.11.2017 року, постановленою судом не виходячи до нарадчої кімнати, було задоволено.
В судовому засіданні, яке відбулося 30.11.2017 року, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, задовольнив наступні клопотання: клопотання позивача від 30.11.21017 року про допит його з обставин справи в якості свідка; клопотання представника відповідача про виклик та допит у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14; клопотання представника відповідача про приєднання до матеріалів справи додаткових письмових пояснень та доказів.
Ухвалою від 30.01.2018 року розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державного концерну «Укроборонпром», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром» Романов Роман Анатолійович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, продовжено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
14.03.2018 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти наведених позивачем обставин та правових підстав позову, вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими. Також, в порядку ст. 93 ЦПК України, відповідачем у вказаному відзиві було поставлено запитання позивачу про обставини, що мають значення для справи.
Ухвалою від 01.03.2018 року суд встановив позивачу ОСОБА_1 додатковий десятиденний строк з 01.03.2018 року для подання відповіді на відзив, а також зобов'язано позивача подати письмові відповіді на поставлені у відзиві запитання в формі заяви свідка, копію якої надіслати відповідачу в строки, передбачені ст. 93 ЦПК України.
15.03.2018 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив.
В судовому засіданні, яке відбулося 22.03.2018 року, з обставин справи було допитано в якості свідків ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_9
23.03.2018 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив.
В судовому засіданні, яке відбулося 15.05.2018 року, представник позивача ОСОБА_15 позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представника відповідача Галков І.О. та Божков Т.І. в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечували, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
Також у вказаному засіданні з обставин справи було допитано в якості свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_5
Третя особа в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не сповістила.
Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що відповідно до Наказу Генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» за №66-ОС від 16.05.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади заступника керівника Апарату генерального директора 16.05.2017 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул.
При цьому, згідно з зазначеним наказом підстави для звільнення позивача саме по вказаній статті слугували службова записка Департаменту безпеки, пояснення ОСОБА_1 та протокол засідання профспілкового комітету про надання згоди на звільнення від 25.04.2017 року за №7/2017.
Водночас, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вказує, що підстав для його звільнення у відповідача не було, оскільки жодного прогулу ані 12.04.2017 року, ані в інший день ним допущено не було. До того ж, позивач у своїй відповіді на відзив вказував на відсутність будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження його відсутності 12.04.2018 року на роботі понад 3 години без поважних причин.
Так, згідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
При цьому, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Крім того, відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13.09.2017 року по справі №6-1412цс17, прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Невихід на роботу у зв'язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.
Як вже зазначалось вище, позивач, обґрунтовуючи незаконність свого звільнення за прогул, посилався, серед іншого, на те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження його відсутності 12.04.2017 року на роботі понад 3 години без поважних причин.
Разом з тим, вказані твердження позивача спростовуються наявними в матеріалах справи службовою запискою департаменту безпеки Концерну від 19.04.2017 року за №006/22, табелем обліку використання робочого часу з 01.04.2017 року по 30.04.2017 року, де 12.04.2017 року зафіксовано, що позивач був на роботі не повний робочий день; та службовою запискою керівника апарату генерального директора від 14.04.2017 року в їх сукупності.
Також, факт відсутності 12.04.2017 року позивача на роботі понад три години підтверджується Витягом з обліку даних системи контролю та управління доступом щодо входу (прибуття на роботу) - виходу (покидання робочого місця) ОСОБА_1 з 01.03.2017 року по 19.04.2017 року, Довідкою за інформацією із системи контролю та управління доступом про вхід, вихід та пересування ОСОБА_1 протягом робочого дня 12.04.2017 року, Журналом в'їзду-виїзду автомобілів ДК «Укрспецекспорт» та Журналом обліку здавання та видачі ключів, зняття та постановки під охоронну сигналізацію адміністративних приміщень ДК «Укроборонпром», згідно змісту яких встановлено, що 12.04.2017 року позивач увійшов в будівлю через пост охорони першого поверху ДК «Укрспецекспорт» з прибудинкової території лише о 12 год. 25 хв. та о 12 год. 40 хв. отримав пенал з ключем від робочого кабінету 353, про що власноруч зробив у журналі відповідний запис.
При цьому, посилання позивача на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про те, що 12.04.2017 року вони бачили позивача на території підприємства в період часу з 08 год. 30 хв. до 10 год. 30 хв., суд в даному випадку оцінює критично, адже, як вбачається зі змісту Довідок за інформацією із системи контролю та управління доступом про вхід, вихід та пересування вказаних осіб протягом робочого дня 12.04.2017 року, до 13 год. 00 хв. ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в одному приміщенні та в один час з позивачем не знаходились.
В свою чергу, відповідно до п.6.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку Державного концерну «Укроборонпром», затверджених протоколом №1 Загальних зборів трудового колективу Концерну, час початку і закінчення роботи, перерви для відпочинку і харчування встановлюються наступним чином: з понеділка по четвер - початок роботи в 08 год. 45 хв., закінчення - о 17 год. 30 хв.; в п'ятницю скорочений день, початок роботи о 08 год. 45 хв., закінчення о 16 год. 15 хв.; обідня перерва з 13 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв.; вихідні дні - субота та неділя.
Таким чином, з урахуванням всіх встановлених обставин справи та доведеного належними та допустимими доказами факту відсутності 12.04.2017 року позивача на роботі більше трьох годин без поважних причин, суд приходить до висновку, що відповідач мав всі законні підстави прийняти рішення про звільнення позивача з займаної ним посади за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
Крім того, посилання позивача на те, що відповідач не зажадав від нього письмових пояснень, не відповідають дійсності, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, 20.04.2017 року позивачем було складено документ під назвою «Щодо надання пояснень», де він, серед іншого, зазначав що, у зв'язку з необхідністю підготовки обгрунтованих пояснень, йому необхідно додатковий час: двох годин недостатньо.
Вказані пояснення були відібрані від позивача Директором департаменту кадрів та документообігу Бехтер І.С., яка згідно з п. 3.1.10 Положення про Департамент кадрів та документообігу Державного концерну «Укроборонпром», яке затверджене наказом Генерального директора Концерну від 25.12.2014 року за №322, має право вимагати та отримувати письмові пояснення від осіб, які порушили трудову дисципліну відповідно до ст. 149 КЗпП України.
Тобто, враховуючи те, що Директор департаменту кадрів та документообігу наділений повноваженнями на отримання пояснень від позивача, суд вважає, що відповідачем при звільненні позивача було дотримано вимоги ст. 149 КЗпП України.
Щодо тієї обставини, що позивача було двічі притягнуто до відповідальності за одне й те саме порушення трудової дисципліни, суд зауважує, що, оскільки наказ про звільнення позивача від 20.04.2017 року за №52-ОС було скасовано через перебування ОСОБА_1 на лікарняному, позивач продовжував перебувати в трудових відносинах з відповідачем до 16.05.2017 року, та, відповідно, був притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише один раз - Наказом від 16.05.2017 року за №66-ОС.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст. 76, 77 ЦПК України.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Також, згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
З огляду на наведене, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення своїх позовних вимог в частині визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що в їх задоволенні слід відмовити.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Державного концерну «Укроборонпром», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром» Романов Роман Анатолійович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 18.05.2018 року.
Суддя: