Справа № 672/242/18
іменем України
17 травня 2018 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В.
за участі:секретаря судового засідання Вересняк А.А. позивача: ОСОБА_1 представника позивача: ОСОБА_2 представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Городоцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Городоцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 по 01.04.2017,
- зобов'язати Городоцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області здійснити виплату заборгованості ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 по 01.04.2017,
- допустити негайне виконання рішення суду щодо виплати пенсії за один місяць.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що має статус внутрішньо переміщеної особи, оскільки була змушена покинути окуповану територію збройного конфлікту на сході України та 19.04.2017 була взята на облік Управлінням соціального захисту населення Городоцької РДА. З квітня 2017 року була відновлена виплата пенсії, яку вона отримує за втратою годувальника.
Позивач зазначає, що у березні 2016 року відповідачем протиправно припинено виплату пенсії, а у квітні 2017 року, після поновлення виплати пенсії, заборгованість з 01.03.2016 по 01.04.2017 не виплачена.
На звернення до відповідача та до Пенсійного фонду України щодо виплати пенсії за вказаний період було повідомлено, що вона взята на облік і їй виплачується пенсія з квітня 2017 року, щодо заборгованості пенсії буде повідомлено додатково, що спонукало до звернення в суд.
Ухвалою суду від 20.03.2018 у справі відкрито спрощене провадження та призначено засідання на 18.04.2018.
В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов заперечує проти задоволення вимог позивача. В судовому засіданні зазначив, що рішенням комісії про призначення ( відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено, що позивачці необхідно поновити виплату пенсії з 01.04.2017. 24.10.2017 року управлінням направлено лист до управління праці і соціального захисту населення Городоцької районної державної адміністрації Хмельницької області щодо розгляду питання стосовно виплати пенсії ОСОБА_1 J1.I. з 01.03.2016. Вважає, що виплата пенсії позивачці за період з 01.03.2016 по 01.04.2017 може бути здійснена лише на підставі рішення Комісії, а у Городоцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області відсутні законодавчі підстави для виплати пенсії Позивачці за період з 01.03.2016 по 01.04.2017.
Заслухавши вступні пояснення сторін, ознайомившись із матеріалами справи, оглянувши пенсійну справу, з'ясувавши обставини на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень і дослідивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, відповідно до пенсійного посвідчення від 15 березня 2016 року Серія ААБ № 948718.
Згідно з довідкою від 19.04.2017 № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, проживає за адресою: 32047, вул.Грушевського,22, село Кремінна, Городоцького району, Хмельницької області.
Як вбачається з листа Городоцького ОУПФУ від 05.09.2017 № 4815/02, виплата пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 по 31.03.2017 Городоцьким ОУПФУ не виплачувалась.
Оглядом пенсійної справи позивачки встановлено, що за даними УПФУ у Волнованському районі Донецької області за період з 01.03.2016 по 31.03.2017 пенсія ОСОБА_1 не виплачувалась.
Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини третьої статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону №1058.
Відповідач підтвердив взяття позивача на облік.
Відповідно статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем проводилась виплата пенсії з 01.04.2017, а заборгованість, що виникла за період з 01.03.2016 по 31.03.2017 не сплачена, суд вважає таку бездіяльність Головного УПФУ протиправною, а належним захистом порушеного права позивача вбачає зобов'язання Головного УПФУ нарахувати та виплатити пенсію у зазначений період.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.
Відповідно до частини першої Розділу 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" в абзаці дев'ятому статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" слова "довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи" виключено.
Верховний суд України 6 жовтня 2015 року ухвалив постанову по справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Тут слід зазначити, що таке рішення суд ухвалив у справі за переглядом судових рішень стосовно спору про припинення виплат особі, яка постійно проживає за кордоном. Між тим, важливим залишається загальний принцип, висвітлений в цьому рішенні, який пов'язаний із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проголошує непохитність права людини щодо володіння своєю власністю. Цей принцип безпосередньо висвітлений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, де поважний суд встановив порушення Конвенції у разі залежності на отримання пенсії від місця проживання особи.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
В якості джерела міжнародного права національні суди України повинні посилатися на рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", де поважний суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території (в даному випадку - Придністров'я), вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в межах присудження суми пенсії за один місяць.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (Кремінна,Городоцький район, Хмельницька область,32047, ідентифікаційний код НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області ( м.Хмельницький, вул.Герцена, буд.10, 29013 код ЄДРПОУ 21318350 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з березня 2016 року по березень 2017 року включно.
Допустити негайне виконання рішення суду щодо виплати пенсії за один місяць.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його проголошення, а у випадку, якщо в судовому засіданні були проголошені вступна та резолютивна частини рішення суду, - з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_4