Ухвала
Іменем України
18 травня 2018 року
м. Київ
справа № 664/2184/16-к
провадження № 51-191 ск 17
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 3 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 листопада 2017 року щодо засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,
встановив:
Вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 3 липня 2017 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Цюрупинськ, Херсонської області і жителя АДРЕСА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК покарання за даним вироком та вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року за ч. 1 ст. 186 КК виконувати самостійно;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Цюрупинськ, Херсонської області і жителя АДРЕСА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 13 листопада 2017 року вказаний вирок залишено без змін.
Як встановлено судом, ці злочини засуджені вчинили за наступних обставин.
9 січня 2016 року близько 05:10 ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні магазину «Мебель», розташованого за адресою: Житло-селище буд. 2/а у м. Цюрупинську Херсонської області, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , скоїв напад на потерпілого ОСОБА_6 , із застосуванням насильства, небезпечного для здоров'я, внаслідок чого останній отримав тілесне ушкодження, яке відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за критерієм тривалості розладу здоров'я та такі, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, заволодівши майном потерпілого на суму 650 грн.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про зміну судових рішень щодо засудженого ОСОБА_4 з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Просить виключити вказівку суду про призначення останньому покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК. Судові рішення відносно засудженого ОСОБА_5 прокурор у своїй касаційній скарзі не оскаржує.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що оскільки ОСОБА_4 , вчинив злочин, за яким його засуджено оскаржуваним вироком, до ухвалення вироку Цюрупинського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року, яким його було засуджено до покарання у виді штрафу, сплаченого 28 жовтня 2016 року, а отже покарання вважається відбутим, тому призначення районним судом покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК є неправильним та підлягає виключенню з оскаржуваного вироку.
Також прокурор вважає, що Апеляційний суд Херсонської області, залишаючи своєю ухвалою від 13 листопада 2017 року вирок без змін, погодився з неправильним застосуванням цим судом закону України про кримінальну відповідальність в частині застосування положень ч. 4 ст. 70 КК при визначенні остаточного покарання засудженому ОСОБА_4 .
Розглянувши касаційну скаргу, вивчивши надані до неї копії судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК, за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 вказаного Кодексу.
У той же час, згідно з ч. 3 ст. 72 КК основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Як убачається з наданих до касаційної скарги копій судових рішень, 29 вересня 2016 року ОСОБА_4 був засуджений вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області за ч. 1 ст. 186 КК до покарання у виді штрафу, а злочин, за який він засуджений оскаржуваним вироком, був вчинений 9 січня 2016 року, тобто до постановлення попереднього вироку.
Таким чином, суд першої інстанції при призначенні остаточного покарання ОСОБА_4 діяв у відповідності до вимог ч. 4 ст. 70 КК, вірно вказавши і про самостійне виконання, згідно із ч. 3 ст. 72 КК, двох вироків, а тому правових підстав вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність немає, а відтак і зміну вироку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК.
Посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції, при перегляді вироку за аналогічними за змістом доводами прокурора, останній у касаційній скарзі вказує на те, що ухвалою цього суду не виключено вказівку суду першої інстанції у вироку про призначення засудженому покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, хоча і зазначено про, те, що покарання за ч. 1 ст. 186 КК у виді штрафу за вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року виконано, оскільки штраф сплачено на користь держави.
Однак прокурором не наведено, з огляду на положення ст. 413 КПК, яким чином ця вказівка суду апеляційної інстанції у своєму рішенні, тягне за собою обов'язкову його зміну, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу.
Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду та вмотивованість його висновків з питань неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, прокурор у касаційній скарзі не навів, і таких даних із змісту судових рішень не вбачається.
Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Cуд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 3 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 листопада 2017 року щодо засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3