ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
23 травня 2018 року письмове провадження № 826/866/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві
про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (надалі по тексту - ОСОБА_1 та/або позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві (надалі - ВДВС та/або відповідач), в якому просить :
визнати протиправною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві (ідентифікаційний код 35011660) ВП 50159590 від 15.02.2016;
зобов'язати уповноважених осіб відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві зняти арешт з квартири АДРЕСА_2.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач, як іпотекодержатель, має право, в разі невиконання боржником (іпотекодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Представник відповідача в судове засідання не прибув. Про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. З заявами/клопотаннями до суду не звертались. Письмових заперечень/клопотань/матеріалів виконавчого провадження до суду не надав.
На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент проведення судового засідання), суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
13.12.2010 між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) укладено договір позики на суму 1 103 520 грн.
В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором, 13.12.2010 між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки (зареєстровано в реєстрі №3119), згідно з яким виконання зобов'язання, що виникло у позичальника на підставі договору від 13.12.2010, було забезпечене переданою в іпотеку квартирою, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.
Дана квартира належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності САС №707112, 28.09.2009, виданого Головним управлінням житлового забезпечення, наказ № 1420-С/КІ від 16.09.2009.
В подальшому, обтяження згідно вищевказаного іпотечного договору, зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.
Як зазначає позивач, 23.02.2016, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 сформовано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - квартири за адресою : АДРЕСА_1.
Зі змістом Інформаційної довідки (а.с.10, Том 1) вбачається, що постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві ВП №50159590, виданий 15.02.2016 накладено обтяження : арешт нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1.
Вважаючи неправомірними дії відповідача по накладенню арешту на нерухоме майно, оскільки вказане майно на дату накладення арешту вже перебувало в заставі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 (надалі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно частини третьої зазначеної статті Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Частиною другою статті 25 наведеного Закону передбачено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 15.02.2016 постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ у м.Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 50159590, обтяжувач : відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві; особа, майно/права якої обтяжуються : ОСОБА_2; опис предмета обтяження : квартира АДРЕСА_1, накладено арешт на нерухоме майно : квартиру АДРЕСА_1,
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону № 606-XIV).
Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Частиною восьмою статті 54 Закону № 606-XIV встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV (далі по тексту - Закон № 898-IV).
За положеннями статті 1 Закону № 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно частиною першою статті 33 Закону № 898-IV, за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону № 898-IV).
За змістом частини шостої статті 3 Закону № 898-IV у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону № 898-IV пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
Як зазначено вище, право на предмети застави у позивача, у досліджуваних правовідносинах, виникло на підставі договору іпотеки № 3119 від 13.12.2010.
Також, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с. 12 том 1), вказану іпотеку зареєстровано 13.12.2010 за № 10606247.
Таким чином, накладення арешту відповідачем на вказану вище квартиру, що знаходиться в іпотеці у позивача, з метою задоволення вимог іпотекодержателя, суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», що в свою чергу, свідчить про порушення права позивача, в частині неможливості задоволення вимог шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст.77 КАС Кодексу адміністративного судочинства України до матеріалів справи не надано матеріалів, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення з приводу якого подано позов, внаслідок чого суд, керуючись ч. 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві (ідентифікаційний код 35011660) ВП 50159590 від 15.02.2016 (арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) підлягають задоволенню.
За змістом ч.1, 2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404 особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.59 Закону №1404 підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
В рамках спірних правовідносин відсутні обставини, визначені ч.4 ст.59 Закону, а отже в даному випадку арешт має бути знятий виключно за рішенням суду.
Згідно п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне здійснити захист прав та інтересів позивача шляхом зняття арешту, накладеного ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві по виконавчому провадженню №50159590 від 15.02.2016, на квартиру АДРЕСА_1.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві ВП 50159590 від 15.02.2016.
Зняти арешт, накладений відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві по виконавчому провадженню №50159590 від 15.02.2016, на квартиру АДРЕСА_1.
Стягнути судовий збір у розмірі 1102,40 грн на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (02094, м.Київ, вул.Краківська, 20, код ЄДРПОУ 35011660)
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій