номер провадження справи 27/15/17
14.05.2018 Справа № 908/158/18
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засідання Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича (АДРЕСА_1)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Долинного Руслана Анатолійовича (АДРЕСА_2)
про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності
за участю
представник позивача: Щербань Д.М., дов. б/н від 16.03.2018 р.;
представник відповідача: Матієва Я.С., договір б/н від 13.04.2018 р.;
30.01.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича до відповідача Фізичної особи - підприємця Долинного Руслана Анатолійовича про визнання недійсним договору доручення від 16.06.2016р. та застосування наслідків його недійсності у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 743 902 грн. 00 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2018 р. справу № 908/158/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Відповідно до Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" який набрав чинності 15.12.2017, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та викладено його в новій редакції.
Згідно з відбитком поштового штемпеля на конверті, вищевказана позовна заява направлена до суду 26.01.2018 р., тобто є поданою після набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України і повинна розглядатися за правилами цього Кодексу. У вищевказаній позовній заяві містяться посилання на норми Господарського процесуального кодексу України, які діяли до набрання чинності вищевказаним Законом.
Ухвалою суду від 31.01.2018 р. позовну заяву залишено без руху, надано Публічному акціонерному товариству "Банк "ТРАСТ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали, але не пізніше 15.02.2018 р. шляхом сплати судового збору в розмірі 62,00 грн.
15.02.2018 р. на адресу суду від Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви шляхом надання платіжного доручення № 124076 від 06.02.2018 р. про сплату 62 грн. 00 коп. судового збору, на виконання вимог ухвали суду від 31.01.2018 р.
Таким чином, позовна заява відповідає вимогам, встановленим ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 16.02.2018 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/158/18, присвоєно справі номер провадження 27/15/18 та призначено підготовче судове засідання на 19.03.2018 р.
Справа № 908/158/18 розглядається за правилами загального позовного провадження.
14.03.2018 р. Публічне акціонерне товариство "Банк "ТРАСТ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича звернулося на електронну адресу господарського суду Запорізької області з клопотанням про участь у судовому засіданні 19.03.2018 р. об 11-00 год. в режимі відеоконференції, проведення якої доручити господарському суду м. Києва.
Ухвалою суду від 15.03.2018 р. клопотання Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 19.03.2018 р., відповідно до ст. 183 ГПК України, підготовче засідання було відкладено на 16.04.2018 р.
26.03.2018 р. Публічне акціонерне товариство "Банк "ТРАСТ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича, м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та визначило господарський суд м. Києва відповідальним за проведення відеоконференції.
Ухвалою суду від 27.03.2018 р. клопотання Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 16.04.2018 р. продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів, розгляд справи відкладено на 14.05.2018 р.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
14.05.2018 р. сторони звернулись до суду з письмовою заявою про початок розгляду справи по суті в порядку статті 183 частина 6 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині 2 ст. 182 ГПК України, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Заява сторін про початок розгляду справи по суті судом прийнята на підставі статті 183 ч. 6 ГПК України.
14.05.2018 р. судом розпочато розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 14.05.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача у судовому засіданні 14.05.2018 р. підтримав позовні вимоги. Обґрунтовуючи позов ст.ст. 203, 215, 216, 234 ЦК України, ст.ст. 36-38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, просив суд задовольнити позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечив у повному обсязі, в підтвердження чого 13.03.2018 р. надав письмовий відзив. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В засіданні суду 14.05.2018 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).
У судовому засіданні 14.05.2018 р., на підставі статті 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Позивач обґрунтовуючи свою правову позицію - посилався лише на обставини і докази, які викладені у позовній заяві, та були досліджені у судових засіданнях.
Відповідач просив суд відмовити позивачу у позові, про що зазначено у письмовому відзиві.
Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками.
Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позову, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
16.06.2016 р. між ПАТ БАНК «ТРАСТ» (довіритель) та ФОП Долинним Р.А. укладено договір доручення.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до розділу 1 договору предметом договору є виконання повіреним доручення довірителя щодо залучення фізичних осіб (надалі за текстом - "Клієнти") для отримання кредитів у Банку. Результатом наданих Повіреним послуг, відповідно до цього Договору є надання Банком кредитів Клієнтам.
Довіритель в рамках цього Договору доручає Повіреному здійснювати наступні дії:
Надавати Клієнту консультаційні послуги щодо умов оформлення та отримання ним
кредиту в Банку.
Надавати Клієнту консультації щодо заповнення Заяви - анкети та інших необхідних
документів для отримання ним кредиту в Банку.
Передавати Довірителю Заяву-анкету Клієнта, встановленої форми Довірителем, що
містить інформацію про персональні данні Клієнта та інші необхідні документи для отримання Клієнтом кредиту у Банку, які є підставою для визначення Банком можливості надання кредиту такому Клієнту.
Розповсюджувати інформаційні матеріали Довірителя.
Основна мета цього Договору - це збільшення Довірителем обсягів та можливостей надання банківських послуг фізичним особам у вигляді їх кредитування на споживчі цілі, з використанням діючих програм Довірителя та надання інших послуг через мережу власних відділень Довірителя.
Повірений діє від імені Довірителя на підставі цього Договору. Повірений самостійно визначає відповідальних осіб, які діють від його імені на виконання цього Договору, надає їм відповідні повноваження та несе відповідальність за їх дії.
Сторони Договору самостійно визначають відповідальних осіб, які безпосередньо узгоджують, організовують, супроводжують, забезпечують права та контролюють виконання взаємних обов'язків Сторін Договору, надають їм відповідні повноваження та несуть відповідальність за їх дії.
Довіритель сплачує Повіреному комісійну винагороду за надані ним послуги відповідно п. 1.2 даного Договору за звітний період (календарний місяць), розмір якої визначається відповідно умовам Розділу 3 та Додатку № 3 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 7.1 договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками і діє протягом 1 (одного) року.
Якщо до моменту закінчення строку дії цього Договору будь-яка зі Сторін не отримала письмового повідомлення іншої Сторони про бажання припинити дію Договору і Сторони продовжують виконувати його умови, то цей Договір вважається продовженим на термін, зазначений в п.7.1 Договору. При цьому допускається неодноразове продовження його дії.
Статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Як передбачено п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Частинами 1, 2, 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Відповідно до ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Виконуючи обов'язки по збереженню активів ПАТ БАНК «ТРАСТ» (далі - Банк), на підставі наказів Уповноваженої особи ФГВФО Кухарєва В.В. від 16.12.2016 р. та від 06.02.2017 р., у Банку було утворено комісію з перевірки договорів на виявлення ознаки нікчемності.
Комісією перевірки договорів на виявлення ознак нікчемності було проведено перевірку правочинів на договорів банку на предмет нікчемності за період з 15.12.2015 р. до 07.12.2016 р.
В ході проведення перевірки на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, у відповідності до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 826 від 26.05.2016 р. «Про затвердження Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення», було виявлено ознаки нікчемності договору доручення від 16.06.2016 р., укладеного між Банком та ФОП Долинним Р.А., передбачені ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Судом встановлено, що Банком було оплачено надані послуги в період з 01.06.2016 р. по 31.10.2016 р. на підставі наступних документів:
Акт № 1 про надання та отримання послуг за період з 16.06.2016 р. по 30.06.2016 р. від 30.09.2016 р. та Звіт про виконання доручення № 1 за період з 16.06.2016 р. по 30.06.2016 р. про залучення 11 кредитів на суму винагороди 5 805 грн. 00 коп.;
Акт № 2 про надання та отримання послуг за період з 01.07.2016 р. по 31.07.2016 р. від 30.09.2016 р. та Звіт про виконання доручення № 2 за період з 01.07.2016 р. по
31.07.2016 р. про залучення 13 кредитів на суму винагороди 8 096 грн. 00 коп.;
Акт № 1 про надання та отримання послуг за період з 01.08.2016 р. по 31.08.2016 р. від 28.10.2016 р. на суму винагороди 230 000 грн. 00 коп.;
Акт № 2 про надання та отримання послуг за період з 01.09.2016 р. по 31.09.2016 р. від 14.11.2016 р. на суму винагороди 205 000 грн. 00 коп.;
Акт № 3 про надання та отримання послуг за період з 14.11.2016 р. на суму винагороди 295 000 грн. 00 коп.
Актом з питань перевірки правочинів від 13.06.2017 р. комісія перевірки договорів на виявлення ознаки нікчемності виклала свої пропозиції та висновки у т.ч і рекомендувала визнати нікчемним договір доручення від 16.06.2016 р. з відповідачем.
На підставі положень п. 4 ст. 37, ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 826 від 26.05.2016 р., наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК «ТРАСТ» Кухарева В. В. від 15.06.2016 р. було визнано нікчемними договір доручення від 16.06.2016 р., укладений між ПАТ БАНК «ТРАСТ» та ФОП Долинним Р.А.
15.06.2017 р. позивач направив на адресу відповідача повідомлення про визнання нікчемним договір, в якому містились також і вимоги про повернення грошових коштів в сумі 743 902 грн. 00 коп., які отримані ним за вищевказаним договором.
Частиною 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.
Як роз'яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Судом встановлено в ході розгляду спору, що сторонами не надано документальних доказів які б підтверджували надання відповідачем послуг за договором доручення на суму 743 902 грн. 00 коп.
Відповідно до положень п. 2.2.4. договору встановлений обов'язок Повіреного надавати Довірителю звіт про виконання доручення за звітний період шляхом відправлення електронного повідомлення на електронну адресу не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним.
При цьому, поле із зазначенням електронної адреси у даному підпункті договору залишено порожнім.
Відповідно до п. 3.1 договору за виконання Доручень за цим Договором Довіритель сплачує Повіреному винагороду у розмірі, визначеному у Додатку № 3 до цього Договору, за кожну одиницю наданої послуги, загальна кількість яких відображається у Акті про надання та отримання послуг відповідно до формату Додатку № 2 до даного Договору, складеного на підставі Звіту про виконання Доручень по Договору (Додаток № 1 до цього Договору), з урахуванням вимог пункту 1.2 даного Договору та підписаного уповноваженим представником Повіреного і Довірителя.
Винагорода Повіреному напряму прив'язується до результату наданих послуг у вигляді надання Банком кредиту клієнтам, а саме винагорода виплачується за кожну одиницю наданої послуги, загальна кількість яких відображається у Акті про надання послуг (Додаток №2 до Договору), складеного на підставі звіту про виконання доручення(Додаток №1 до Договору).
Відповідно до п. 3.5 говору під одиницею наданої Повіреним послуги розуміється кількість укладених Довіреним кредитних договорів з клієнтами Повіреного.
Згідно п. 2.4.6 договору Повірений зобов'язаний надавати Довірителю узгоджений Звіт про виконані у звітному періоді Доручення, передбачені умовами даного Договору, відповідно формі Додатку № 1 до цього Договору, не пізніше 3-днів з дня його фактичного отримання від Довірителя, з подальшою відправкою його шляхом поштового повідомлення на адресу місцезнаходження Довірителя, вказану у Розділі 10 цього Договору, або доставляє власноручно не пізніше до 10-го числа місяця, наступного за звітним.
Отже, умова про надання звіту про виконання доручення на електронну адресу позивача була спрямована на узгодження такого звіту і його подальше підписання як з боку банку, так і з боку відповідача, про що свідчать положення п. 2.4.6. договору щодо направлення поштою або власноручної доставки узгодженого звіту на адресу позивача.
У договорі не було передбачено електронну адресу Банку для направлення Повіреним звітів про виконання доручення за договором, що свідчить про ненадсилання останнім таких звітів до Банку.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виконання відповідачем умов договору доручення на суму 743 902 грн. 00 коп., згідно актів наданих послуг від 30.09.2016 р.. від 30.09.2016 р., від 28.10.2016 р.. від 14.11.2016 р. та від 14.11.2016 р.
На ненадання з боку ФОП Долинного Р.А. послуг Банку вказують також і наступні обставини: відсутність робочого обміну інформацією між ФОП Долинним Р.А. та Банком: відсутність звітів ФОП Долинного Р.А. перед Банком за кожним актом наданих послуг; а також неможливість встановлення причинно - наслідкового зв'язку між укладенням Банком договорів з фізичними особами та наданням послуг ФОП Долинним Р.А.
19.08.2016 р. сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору доручення, відповідно до п. 4 якої, щомісячно до 15 числа Довіритель та Повірений обмінюються реєстрами наданих валідних контактів за попередній місяць за допомогою електронних засобів (електронної пошти) за результатами звіряння складається Акт про надання та отримання послуг відповідно до формату № 2 до договору.
В свою чергу п. 1 додаткової угоди сторони узгодили, що ця Додаткова угода доповнює предмет Договору дорученням Повіреному на збирання та передачу електронними засобами Довірителю контактної інформації фізичних осіб (надалі за текстом - «Клієнти»), що виявили зацікавленість в отриманні інформації про послуги Банку, зокрема отримання кредитів та платіжних карток із встановленим кредитним лімітом. Результатом надання такої послуги є отримання контактної інформації, а саме номеру мобільного телефону Клієнта, а також підтверджена зацікавленість Клієнта під час спілкування з працівником Довірителя за вказаним номером мобільного телефону (надалі - «Валідний контакт»).
Такими положеннями додаткової угоди сторони договору змінили, саму мету договору: якщо спочатку вважалось за результат послуги надання Банком кредиту клієнту, то у додатковій угоді встановлений інший результат наданої послуги - надання Банку валідного контакту і погоджена оплата за кожний такий контакт.
В Додатковій угоді № 1 від 19.08.2016 р. не вказано електронну пошту Банку для надсилання валідних контактів та відповідного їх реєстру.
Відтак, перевіркою правочинів на нікчемність було встановлено в т. ч. і те, що до Банку від відповідача не надходили ні валідні контакти, ні реєстр таких контактів для звіряння.
Отже, Банк не міг укладати договори з клієнтами на основі отриманих від Відповідача валідних контактів, адже вони взагалі до Банку не надсилались.
Відповідно, не надсилання на електронну адресу Банку звітів про виконання доручення за актами наданих послуг від 28.10.2016 р., від 14.11.2016 р., від 14.11.2016 р., відсутність детального опису наданих послуг із зазначенням конкретного переліку клієнтів яким Банк надав кредити за актами наданих послуг від 28.10.2016 р., від 14.11.2016 р., від 14.11.2016 р., а також ненадходження до Банку валідних контактів від відповідача та реєстру валідних контактів для звіряння, вказує на те. що такі послуги насправді' не надавались, а сторони за договором навіть не мали наміру їх надавати. Відтак, акти наданих послуг були підписані сторонами безпідставно, оскільки відсутні будь - які докази надання послуг за договором доручення від 16.06.2016 р. з боку відповідача.
За таких умов, договір доручення від 16.06.2016 р. має усі ознаки нікчемності за п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-УІ, адже з боку відповідача Банку не були надані будь - які послуги за вказаним договором, а оплати нібито наданих послуг на суму 743 902 гри. 00 коп. здійснена безпідставно.
Твердження відповідача про підписання актів приймання наданих послуг і їх спрямованість договору на настання передбачених ним правових наслідків є безпідставним, з огляду на пряме встановлення залежності оплати за договором від надання позивачу валідних контактів та від укладення кредитних договорів за таким контактами.
В матеріалах справи, міститься висновок матеріалів перевірки щодо визнання нікчемним договір доручення від 16.06.2016 р., укладений між ПАТ Банк «ТРАСТ» та ФОП Долинним Р.А., відповідно до якого жодних реєстрів контактів на виконання умов договору на електронну скриньку Директора Департаменту маркетингу банку, який контролював виконання даного договору від відповідача не надходило.
При проведенні службової перевірки було встановлено наступне:
Відповідно до умов договору доручення підставою для перерахування коштів є Акт про надання та отримання послуг який складається на підставі Звіту про виконання доручення. При цьому Звіт про виконання доручення є основною підставою для визначення винагороди Долинному Р.А. В той же час Звіт про виконання доручення долучений тільки до Актів про надання та отримання послуг за червень та липень 2016 року.
Відсутні звіти про виконання доручення по виконанню робіт за серпень, вересень, жовтень 2016, тим самим відсутні документи, які підтверджують сам факт залучення клієнтів Долинним Р.А на отримання кредитів та безпосередньо надання кредитів залученим клієнтам Банку.
Винагорода за залучення клієнтів складає 5% від суми виданого кредиту, так в червні 2016 було видано 11 кредитів, 8 особам на суму 116104 грн. сума винагороди 5805 грн., в липні 2016 було видано 13 кредитів, 7 особам на суму 116936 грн. сума винагороди 8096 грн., в той же час за відсутності звітів про виконання доручення в серпні, вересні, жовтні 2016 відбувається різке збільшення перерахованої винагороди, а саме в серпні 230 000 грн. в вересні 205 000 грн., в жовтні 295 000 грн.
При здійснені перевірки електронної скриньки директор Департаменту маркетингу Ярошеко П.В., який безпосередньо контролював виконання умов договору, документи які підтверджують факт залучення клієнтів Долинним Р.А на отримання кредитів та безпосередньо надання кредитів залученим клієнтам Банку відсутні.
В ході перевірки встановлено, що договір доручення від 16.06.2016 р. не відповідає вимогам, передбаченим в ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки вказаний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, тим самим вказаний правочин містить ознаки фіктивного правочину.
Відповідач в у відзиві зазначив, що Звіти про виконання доручення надсилались ним працівникам Департаменту, в тому числі його директору, однак ані позивачем, а на відповідачем не додані до матеріалів справи докази їх надсилання.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про та враховуючи висновок суду про нікчемність Договору, позовні вимоги про визнання недійсним такого Договору є правомірним та обґрунтованими.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Згідно з ч. 5 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. № 11 за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).
Такий висновок викладений Вищим господарським судом України і у п. 18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як вже зазначалося вище, відповідно до рішення Правління НБУ від 29.12.2016 р. № 559-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства БАНК «ТРАСТ», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 30.12.2016 р. № 3085 «Про початок процедури ліквідації ПАТ БАНК «ТРАСТ» та делегування повноважень ліквідатора» призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ БАНК «ТРАСТ» Кухарєву Володимиру Валентиновичу.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За таких обставин, на підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин вчинений з порушенням норм чинного законодавства України, а тому такий договір доручення від 16.06.2016 року, укладений між ПАТ банк «ТРАСТ» та ФОП Долинним Р.А., підлягає визнанню недійсним, на підставі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, суд застосовує до відносин сторін наслідки недійсності договору доручення від 16.06.2016 р. шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 743 902 грн. 00 коп.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Частиною 4 ст. 11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні по справі № 914/2236/17, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі № 910/13407/17 від 13.03.2018р.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 12 920 грн. 53 коп. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарєва Володимира Валентиновича, м. Київ до Фізичної особи - підприємця Долинного Руслана Анатолійовича, м. Запоріжжя, задовольнити.
Визнати недійсним договір доручення від 16.06.2016 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "ТРАСТ" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35371070) та Фізичною особою - підприємцем Долинним Русланом Анатолійовичем (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1).
Застосувати наслідки недійсності договору доручення від 16.06.2016 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "ТРАСТ" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35371070) та Фізичною особою - підприємцем Долинним Русланом Анатолійовичем (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1), шляхом стягнення з Фізичної особи - підприємця Долинного Руслана Анатолійовича (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь позивача Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35371070) грошових коштів у сумі 743 902 (сімсот сорок три тисячі дев'ятсот дві) грн. 00 коп.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Долинного Руслана Анатолійовича (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" (01014 м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 8; адреса для листування: 03151 м. Київ, вул. Народного ополчення, б. 5-А, код ЄДРПОУ 35371070) 12 920 (дванадцять тисяч дев'ятсот двадцять) грн. 53 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 24 травня 2018 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.С. Дроздова