03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/3874/2018
17 травня 2018 року м. Київ
справа № 753/3519/17
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
за участю секретаря судового засідання Шебуєва Д.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану представником Литвиненко Оленою Леонідівною, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року, ухвалене у складі судді судді Трусової Т.О.,
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою,
встановив:
У лютому 2017 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 19954,18 доларів США, що станом на 19.12.2016 року становить 525 393 грн. 56 коп.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 08 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № К2U4А805070058, згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 26934,75 доларів США з остаточним поверненням кредиту та сплатою відсотків до 04 лютого 2015 року.
В порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання не виконав, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв'язку з чим станом на 19.12.2016 року розмір заборгованості становить 151 402,28 доларів США та складається з наступного:
- 19 954,18 доларів США - заборгованість за тілом кредиту,
- 7679,02 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом,
- 10 019,82 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом,
- 113 749,26 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань.
Оскільки законодавство не зобов'язує кредитодавця вимагати від боржника сплати повної суми заборгованості, то кредитодавець на свій розсуд вимагає лише частину заборгованості, а саме - заборгованість за тілом кредиту, яка становить 19 954,18 доларів США.
Крім того, між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором було укладено договір поруки від 08 лютого 2008 року, відповідно до якого боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники. Проте вимога, що була пред'явлена поручителю щодо виконання забезпеченого зобов'язання, залишена без задоволення. Тому позивач просив стягнути вищевказану заборгованість із відповідачів солідарно.
Відповідач ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою, посилаючись на наступні обставини. Відповідно до п. 12 договору поруки від 08.02.2008 року, порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Пунктом 11.1 кредитно-заставного договору визначено подію «дефолту», тобто, зокрема, у разі несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує суму 5% кредиту, банк має право вимагати повного повернення суми кредиту, вимагати переходу у володіння банку заставного майна.
Враховуючи, що банк використав своє право на вимогу повернення кредиту достроково, беручи до уваги вилучення у боржника заставного майна у березні 2009 року, то банком пропущено строк пред'явлення ОСОБА_4 претензій як поручителю, а тому її порука є припиненою.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено: визнано припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 08 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 на забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_3 за кредитно-заставним договором від 08 лютого 2008 року. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 640 грн.
Не погоджуючись з рішенням, позивач ПАТ КБ «Приватбанк» в особі представника Литвиненко О.Л. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги банку про стягнення заборгованості з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою - відмовити.
В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, вважає необґрунтованим висновок суду про наявність підстав для відмови у стягненні заборгованості з боржника з огляду на те, що банк здійснив вилучення у ОСОБА_3 предмета застави та протягом розумного строку не реалізував його.
Вважає, що передача заставного майна банку не є належним виконанням зобов'язань позичальника за кредитним договором, адже ОСОБА_3 взяв на себе обов'язок сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до умов договору та здійснювати погашення кредиту в порядку та строки, обумовлені договором. Крім того, банк реалізував предмет застави, а кошти, отримані від реалізації предмету застави зараховано на погашення заборгованості за кредитним договором. Однак коштів, отриманих від реалізації автомобіля не вистачило для повного погашення заборгованості за кредитом.
Тривалу реалізацію предмету застави суд розцінив як прострочення з боку кредитора та прийшов до висновку, що це є підставою для звільнення боржника від сплати процентів за час такого прострочення та надає суду право для зменшення розміру збитків та неустойки. Однак позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, комісії та пені банк не заявляв, а просив стягнути лише заборгованість по кредиту.
Також апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для припинення поруки, оскільки умовами кредитного договору передбачено зобов'язання повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк до 04.02.2015 року, а за договором поруки, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Отже, порука ОСОБА_4 припиняється лише 04.02.2020 року.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, фактично ухилився від вирішення спору по суті.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, оскільки моментом, з якого починає перебіг строк, протягом якого банк мав пред'явити вимоги до поручителя, - це дата дефолту, визначена умовами договору. Саме через подію дефолту у березні 2009 року боржником було передано для реалізації автомобіль, тобто банком пред'явлено вимоги до основного боржника і вжито заходів для реалізації заставного майна через невиконання кредитного зобов'язання.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
В судове засідання представник апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення представнику ПАТ КБ «ПриватБанк» 03 травня 2018 року ( а.с. 209).
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів отримання ПАТ КБ «Приватбанк» повідомлення апеляційного суду про дату, час та місце розгляду справи та положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України про те, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представника ПАТ КБ «Приватбанк».
В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представник відповідачів ОСОБА_5 просили залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, враховуючи, що строк виконання основного зобов'язання, відповідно до положень договору про настання події дефолту, був змінений кредитором та настав у березні 2009 року, тому строк позовної давності для пред'явлення вимог до боржника та строк дії поруки для пред'явлення вимог до поручителя спливли.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 08 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та позичальником ОСОБА_3 було укладено кредитно-заставний договір № K2U4A805070058, предметом якого є надання банком позичальнику кредиту на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (а.с. 12-15).
Згідно з умовами, визначеними у пункті 16.1. договору, кредит надається в розмірі 26 034,75 доларів США під 9,9% річних на строк до 04 лютого 2015 року.
Цільовим призначенням кредиту є придбання транспортного засобу - автомобіля марки Nіssan X-Trail 2.5 G, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який позичальник передав банку в заставу (пункти 16.1.3., 16.1.7. договору).
Сторони договору погодили, що погашення кредиту та сплата процентів буде здійснюватися позичальником щомісячно, рівними частинами по 596,68 доларів США (пункт 6.7. договору).
Окрім застави, виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось порукою. Так, 08 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався у повному обсязі та солідарно з позичальником відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с. 16).
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит у визначеному договором розмірі. Тоді як позичальник ОСОБА_4 виконував зобов'язання за кредитним договором до вересня 2008 року, а з жовтня 2008 року будь-які сплати за кредитним договором він припинив (а.с. 3-5).
З огляду на порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором 25 березня 2009 співробітники офіційного представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», вилучили предмет застави, що підтверджується актом передачі-приймання в заклад Приватбанку автомобіля позичальника ОСОБА_3 (а.с. 51) та визнається сторонами.
Відповідно до звіту експерта-автотоварознавця від 15 квітня 2013 року, складеного за заявою позивача, ринкова вартість автомобіля Nіssan X-Trail 2.5 G, 2005 року випуску, держ. номер НОМЕР_1 на дату оцінки становить 83 000 грн. (а.с. 103-109).
19 серпня 2013 року позивачем було реалізовано предмет застави за визначеною у Звіті ціною, що підтверджується актом прийому-передачі автомобіля та меморіальним валютним ордером № 2410, згідно якого на погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором було зараховано 83 000 грн., що в еквіваленті становить 10 384,09 доларів США (а.с. 101-102, 113-114).
З вказаної суми було зараховано: на погашення штрафу - 38 448 грн. 01 коп., що в еквіваленті становить 4810,21 доларів США; на погашення пені - 3051 грн. 97 коп., що в еквіваленті становить 381,83 доларів США; на погашення тіла кредиту - 41 500 грн. 06 коп., що в еквіваленті становить 5192,05 доларів США (а.с. 110- 112).
Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 19 грудня 2016 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором становить 151 402,28 доларів США, в тому числі: заборгованість за кредитом - 19 954,18 доларів США; заборгованість по відсоткам - 7679,02 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 10 019,82 доларів США, пеня - 113 749,26 доларів США (а.с. 3-5).
25 січня 2017 року позивач направив відповідачам вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором у термін не пізніше 5 днів з дати її одержання (а.с. 7, 8-11), яка виконана не була.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем розрахунок не є достовірним доказом розміру невиконаних зобов'язань позичальника ОСОБА_3, а інших доказів, які б давали змогу встановити дійсний розмір боргових зобов'язань відповідачів, суду не надано, тому підстав для стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором суд не вбачав і відмовив у позові у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, не даючи при цьому оцінки доводам відповідачів про сплив позовної давності.
Однак погодитися у повному обсязі із висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки такі висновки не відповідають обставинам справи.
Як встановлено з матеріалів справи, 25 березня 2009 року позивач із застосуванням процедури, визначеної пунктом 11.2.3. кредитно-заставного договору, здійснив вилучення у відповідача предмета застави.
Відповідно до акту передачі-прийому в заклад «Приватбанку» автомобіля позичальника ОСОБА_3, що допустив прострочення заборгованості, від 25 березня 2009 року, ОСОБА_3 передав автомобіль представникам ПАТ КБ «Приватбанк» та доручив банку у випадку невиконання ним зобов'язань перед «Приватбанком» до «25.03.2008 року», передати його на реалізацію, а виручені кошти направити на погашення заборгованості по договору про надання кредиту ( а.с. 51).
Відповідно до п. 11.1. кредитно-заставного договору, до істотних порушень позичальником умов договору відноситься затримання сплати частини наданого кредиту таабо процентів щонайменше на один календарний місяць та несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% від суми наданого кредиту, що вважається подією дефолту.
Згідно з положеннями п.п. 11.2.1, 11.2.2, 11.2.5, 11.2.6 договору настання події дефолту надає банку право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, виплати винагороди, сплати процентів за фактичний строк користування кредитом, виконання усіх інших грошових зобов'язань за договором, а також звернути стягнення на предмет застави та, відповідно, зумовлює обов'язок позичальника негайно усунути подію дефолту або передати предмет застави у володіння банку та/або достроково повернути кредит протягом 30 календарних днів з моменту одержання відповідного повідомлення банку (повідомлення про дефолт) .
Відповідно до п.11.2.2 позичальник зобов'язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом приймання-передачі за адресою, що вказана у статті 16.11 договору, протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі.
Таким чином, аналізуючи зміст вищевказаних умов договору та не зважаючи на відсутність в матеріалах справи письмового повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» на адресу ОСОБА_3 про настання події дефолту, як того вимагає п. 11.2.1 кредитно-заставного договору, колегія суддів вважає, що подія дефолту, визначена умовами договору, настала, оскільки про це свідчать дії ПАТ КБ «Приватбанк» по вилученню заставного майна у позичальника за актом приймання-передачі, які визначені умовами договору як наслідки події дефолту.
Зазначену обставину про настання події дефолту визнав представник ПАТ КБ «Приватбанк» у запереченнях на зустрічну позовну заяву ( а.с. 91, зворот).
Відповідно до п.11.2.5 кредитно-заставного договору, якщо протягом 30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт ( або з моменту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави , якщо дата такої реєстрації буде пізнішою) позичальник усуне подію дефолту, вимоги банку зазначені у повідомленні, втрачають чинність.
Пунктом 11.2.6 договору визначено, якщо протягом строку, вказаного у ст. 11.2.5, позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов'язаний негайно повернути суму кредиту у повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування кредитом, виконати усі інші грошові зобов'язання за договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька з наступних дій: - згідно ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальникові відповідного повідомлення, - розірвати договір у судовому порядку, - звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному у статті 12 договору, - застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України.
Згідно з умовами, визначеними пунктами 12.2., 12.3., 12.9. кредитно-заставного договору, банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави в один з таких способів: передача предмета застави у власність банку; продаж предмета застави третій особі; звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса; будь-який інший спосіб, дозволений законодавством, або звернутися до суду.
Отже сторони погодили настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі у разі невиконання позичальником боргових зобов'язань, встановлених кредитним договором.
Враховуючи ті обставини, що відповідач ОСОБА_3 з жовтня 2008 року не здійснював жодних платежів по кредитному договору, не погашав поточної заборгованості, в акті про вилучення заставного майна від 25 березня 2009 року вказав про відсутність можливості її сплатити та погодив наступну реалізацію банком автомобіля для погашення заборгованості, виходячи зі змісту положень пунктів 11.2.2, 11.2.5, 11.2.6 кредитно-заставного договору, колегія суддів вважає, що обов'язок дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором та повернення усієї суми кредиту, сплати процентів та інших платежів настав 25 квітня 2009 року.
Як встановлено з матеріалів справи, і відповідач ОСОБА_3 визнає ту обставину, що будь-яких платежів на погашення кредиту після вилучення у нього автомобіля він не здійснював, оскільки вартість заставного майна, відповідно до п.16.8 договору становила 160 186 грн., (що на день укладення договору становило суму, еквівалентну 31 782,94 долари США), тоді як сума непогашеного кредиту станом на день вилучення автомобіля становила 25146,23 долари США ( з них прострочена заборгованість по тілу кредиту - 1434,25 доларів США), заборгованість за процентами - 1103,65 доларів США, комісія - 969,66 доларів США, пеня - 460,92 долари США.
Отже, загальна сума заборгованості відповідача станом на день вилучення автомобіля становила 27 680,46 доларів США, а відповідно до п. 16.9 договору станом на дату підписання договору (08 лютого 2008 року) розмір забезпечених вимог становив 31 782,94 долари США ( а.с. 3). Однак ні в день вилучення автомобіля 25 березня 2009 року, ні протягом 2009 - 2010 років, оцінка заставного майна для його подальшої реалізації позивачем здійснена не була.
З наданого позивачем звіту про оцінку транспортного засобу, що був виконаний у м. Дніпропетровську 15 квітня 2013 року ( тобто через чотири роки після вилучення автомобіля), судом першої інстанції правильно встановлено, що за час перебування предмета застави у володінні позивача пробіг автомобіля (за показниками одометра) збільшився на 93 331 км. (80734 км. - на час вилучення, 174055 км. - на час оцінки), його технічний стан значно погіршився, при цьому з автомобіля зникло додатково встановлене газобалонне обладнання, наявність якого відображена в акті передачі-приймання автомобіля.
Як вбачається з розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_3 ( а.с. 3-5) та меморіальних валютних ордерів від 20 серпня 2013 року, внаслідок реалізації заставного автомобіля, вартість якого була визначена у сумі 83 000 грн., з вказаної суми було зараховано: на погашення штрафу - 38 448 грн. 01 коп., що в еквіваленті становить 4810,21 доларів США; на погашення пені - 3051 грн. 97 коп., що в еквіваленті становить 381,83 доларів США; на погашення тіла кредиту - 41 500 грн. 06 коп., що в еквіваленті становить 5192,05 доларів США (а.с. 110- 112).
Таким чином, враховуючи, щовилучення у відповідача предмета застави із застосуванням процедури, визначеної пунктом 11.2.3. кредитно-заставного договору позивач здійснив 25 березня 2009 року, а реалізація автомобіля відбулась 19 серпня 2013 року, предмет застави перебував у володінні позивача протягом чотирьох років, що явно виходить за межі розумного строку, обумовленого змістом зобов'язання та характеристикою предмета застави.
Також в порушення вимог п. 12.2 договору позичальник взагалі не був повідомлений про обрану заставодержателем процедуру звернення стягнення на предмет застави, а відтак він був позбавлений можливості виконати передбачений пунктом 12.3.1 договору обов'язок самостійно знайти покупця на автомобіль, що одночасно є і його правом, оскільки таким чином він міг сприяти зменшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання.
Як зазначив Верховний Суд України у правовому висновку, викладеному у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № №6-2387цс15, за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті).
Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).
Таким чином, ураховуючи суть взаємопов'язаних кредитних і заставних зобов'язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами пункту 12.2 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, породжує для кредитора обов'язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.
Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не лише не вчинив усіх необхідних дій щодо звернення стягнення на предмет застави протягом розумного строку, а і своїми умисними та протиправними діями допустив істотне зменшення вартості предмету застави. Такі дії визнані судом недобросовісними та розцінені як прострочення з боку кредитора, що є підставою для звільнення боржника від сплати процентів за час такого прострочення та надає суду право для зменшення розміру збитків та неустойки, які стягуються з боржника (частина 4 статті 613, стаття 616 ЦК України).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що загальна сума нарахованих і несплачених процентів за період з 25.09.2008 року по 29.11.2013 року становить 7679,02 доларів США, однак відповідно до виписки по рахунку, проценти банком були списані як прострочена заборгованість ( а.с. 118-120), та до стягнення з відповідачів позивачем не пред'являлись.
Згідно зі ст. 549 ЦК України штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно - правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Позовних вимог про стягнення з відповідачів неустойки ( пені чи штрафу) позивач також не заявляв, проте вищевказані недобросовісні дії позивача, що є простроченням з боку кредитора, та з урахуванням вимог ст. 549 ЦК України, ст. 61 Конституції України, не надавали права банку зараховувати 20 серпня 2013 року суму в розмірі 38 448 грн. 01 коп., що становило 4810,1 доларів США, отриманих від реалізації автомобіля, на погашення штрафу, одночасно із стягненням пені в розмірі 3051 грн. 97 коп.
З огляду на викладене, сума в розмірі 4810,1 доларів США мала бути спрямована на погашення заборгованості по тілу кредиту, тобто заборгованість по кредиту підлягала зменшенню на зазначену суму.
Відповідно до ч. 4 ст. 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 24 Закону України «Про заставу» передбачено, що у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.
Таким чином, позивач на підставі положень ст. 591 ЦК України, ст. 24 Закону України «Про заставу» мав право щодо стягнення залишку боргу за кредитним договором.
Однак з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 23 лютого 2017 року, тоді як обов'язок дострокового повернення заборгованості за кредитом виник у позичальника ОСОБА_3 25 квітня 2009 року.
З розрахунку заборгованості вбачається, що не зважаючи на вилучення заставного майна у відповідача та настання у нього обов'язку достроково виконати усі грошові зобов'язання за кредитним договором, ПАТ КБ «Приватбанк» продовжував нараховувати щомісячні платежі до 29 листопада 2013 року, виходячи із умов кредитного договору.
Також в апеляційній скарзі представник позивача вказує на те, що умовами кредитного договору передбачено зобов'язання повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк до 04 лютого 2015 року.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
За змістом правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, а строк позовної давності обчислюється саме з цієї дати.
Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.
Відповідно до п.13.11 кредитно-заставного договору, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, строк позовної давності встановлено сторонами у 5 років.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що перебіг позовної давності для позивача ПАТ КБ «Приватбанк» розпочався з 25 квітня 2009 року - дня, коли у позичальника настав обов'язок дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором та повернення усієї суми кредиту, сплати процентів та інших платежів, та завершився через 5 років - 25 квітня 2014 року.
Та обставина, що розмір залишку заборгованості було визначено позивачем лише після реалізації автомобіля 20 серпня 2013 року, не може вплинути на обчислення перебігу строку позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався 25 березня 2009 року. При цьому жодних доказів тих обставин, які дії були вчинені позивачем в межах строку позовної давності для захисту свого порушеного права, ним не надано.
15 листопада 2017 року представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 подала суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині, є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_3 з підстав пропуску позовної давності.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою, суд вважав, що перебіг строку, встановленого у договорі поруки, обчислюється з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Оскільки визначені договором як подія дефолту обставини настали ще у листопаді 2008 року у зв'язку з чим позивач у березні 2009 року здійснив вилучення предмета застави, то порука відповідача ОСОБА_4 припинилась.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову про припинення поруки та відмови у позові ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з цих же підстав.
За приписом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Суд першої інстанції правильно застосував зазначену норму та послався на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 щодо початку перебігу строку для пред'явлення позову. Відповідно до вказаного висновку вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі №6-691цс16, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.
Відповідно до пункту 12 укладеного між кредитором та поручителем ОСОБА_4 договору поруки порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
Виходячи із частини четвертої статті 559 ЦК України такий строк може бути передбачений в договорі або визначений в законі.
Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов'язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки.
Таким чином, оскільки у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору по сплаті щомісячних платежів ПАТ КБ «Приватбанк» вчинив дії по вилученню заставного майна у позичальника, у зв'язку з чим, за умовами договору, у позичальника настав обов'язок дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором та повернення усієї суми кредиту, сплати процентів та інших платежів 25 квітня 2009 року, то порука ОСОБА_4 припинилась після закінчення п'яти років з дня настання зазначеного строку виконання зобов'язання, тобто 25 квітня 2014 року.
Отже враховуючи, що з позовом до суду про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя позивач звернувся лише 23 лютого 2017 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про припинення поруки ОСОБА_4
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що порука не припинилась, оскільки п'ять років обчислюються з 04 лютого 2015 року - тобто строку, встановленого у кредитному договорі як строк виконання основного зобов'язання, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, а тому ПАТ КБ «Приватбанк» міг пред'явити позов до поручителя протягом 5 років, починаючи від вищевказаної дати настання у позичальника обов'язку дострокового повернення кредиту.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року - скасувати в частині відмови у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту :
У позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 23 травня 2018 року
Суддя-доповідач : ЯщукТ.І.
Судді: Немировська О.В.
ЧобітокА.О.