Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.
15 березня 2018 року
м. Київ
Провадження № 11-66сап18
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 жовтня 2017 року № 3313/3дп/15-17 суддю Сихівського районного суду м. Львова ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення її з посади судді.
ОСОБА_4 оскаржила це рішення до Вищої ради правосуддя, яка 16 січня 2018 року рішенням № 63/0/15-18 залишила його без змін на підставі пункту 5 частини 10 статті 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).
У січні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя від 16 січня 2018 рокута її Третьої Дисциплінарної палати від 18 жовтня 2017 року з підстави, передбаченої частиною сьомою статті 266 КАС України, у якій просила визнати зазначені рішення протиправними, скасувати їх та зобов'язати Вищу раду правосуддя закрити дисциплінарну справу стосовної неї за відсутності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року в задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 жовтня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що такі вимоги не підлягають судовому розгляду відповідно до частини третьої статті 51 Закону № 1798-VIII.
Крім того, відмовляючи в задоволенні скарги на рішення Вищої ради правосуддя від 16 січня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Львівської області від 25 січня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року, ОСОБА_6 зобов'язано привести до попереднього стану земельну ділянку, що знаходиться у АДРЕСА_1, шляхом демонтажу самочинно збудованого нерухомого майна - будівлі ресторану загальною площею 288,6 мІ.
Під час виконання зазначеного рішення суду 29 грудня 2016 року суддя ОСОБА_4 постановила ухвалу за заявою ОСОБА_6 (боржника за виконавчим провадженням), якою зупинила призначене на 30 грудня 2016 року виконання цього рішення.
23 лютого 2017 року суддя ОСОБА_4 постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання ОСОБА_6 та визнала таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 464/12917/13-ц, виданий Сихівським районним судом м. Львова 18 лютого 2016 року.
15 червня 2017 року зазначену ухвалу Апеляційний суд Львівської області скасував.
На дії судді Сихівського районного суду м. Львова ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя надійшли дисциплінарні скарги Львівської міської ради від 20 січня, 27 лютого, 21 квітня 2017 року , за якими було відкрито дисциплінарну справу.
Ухвалюючи рішення від 16 січня 2018 року про залишення без змін рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя дійшла висновку про допущення суддею істотних порушень норм цивільного процесуального права під час розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, які свідчать про порушення нею обов'язків та присяги судді, що є несумісним зі статусом судді, а також підриває авторитет правосуддя. Такі істотні порушення під час постановлення суддею ОСОБА_4 ухвали від 23 лютого 2017 року унеможливили стягувачам реалізацію їх процесуального права - вимагати виконання судового рішення.
Погодившись із такими висновками Вищої ради правосуддя, ВеликаПалата Верховного Суду виходила із того, що суддею ОСОБА_4 постановлено судові рішення поза межами дії Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що свідчить про порушення нею обов'язків та присяги судді, і є несумісним зі статусом судді, а також підриває авторитет правосуддя. Суд зазначив, що Вища рада правосуддя, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення; оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади на підставі підпункту «а» пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
З наведеним висновком не можна погодитись з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї ж статті).
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев'ята статті 109 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування:
1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2 - 5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленій 17 листопада 2010 року (далі - Рекомендації КМРЄ), зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).
У справі, що розглядається, апеляційний суд скасував рішення, за яке суддю притягнуто до відповідальності, а саме звільнено з посади.
Вища рада правосуддя не встановила в діях судді ОСОБА_4 злочинного наміру або грубої недбалості, звільнивши її з посади за одне ухвалене рішення, що не відповідає вимогам частини третьої статті 126 Конституції України.
У скарзі на рішення Вищої ради правосуддя ОСОБА_4 вказує, що стягнення у виді звільнення з посади судді застосовано до неї безпідставно, оскільки в її діях відсутні порушення норм процесуального права. На її думку, під час постановлення ухвал від 29 грудня 2016 року та від 23 лютого 2017 року нею дотримано вимог статті 369 ЦПК України.
З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що зазначені ухвали мотивовано тим, що у АДРЕСА_1 будівля ресторану загальною площею 288,6 мІ, яку ОСОБА_6 (боржник за виконавчим провадженням) має демонтувати на виконання судового рішення, на час розгляду його заяви відсутня. За вказаною адресою наявний інший об'єкт нерухомості, а саме житловий будинок площею 310,9 мІ, що підтверджується технічним паспортом від 5 квітня 2016 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 і 29 грудня, 13 квітня 2016 року та 6 січня 2017 року, довідкою ФОП ОСОБА_8 від 29 грудня 2016 року № 202, згідно з якою приміщення ресторану демонтовано. Зазначено, що надані в судовому засіданні представником Львівської міської ради чек з ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» та інформація з управління поліції про реєстрацію подій не можна вважати належними та допустимими доказами наявності на цій земельній ділянці будівлі ресторану площею 288,6 мІ, яку ОСОБА_6 зобов'язаний був демонтувати за рішенням суду. Зупиняючи стягнення за виконавчим листом та визнаючи його таким, що не підлягає виконанню, суддя ОСОБА_4 керувалася статтею 369 ЦПК України.
ВеликаПалата Верховного Суду зазначила, що суддя ОСОБА_4, постановивши ухвалу про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, фактично спростувала і скасувала висновки судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, якими було встановлено наявність на вказаній земельній ділянці об'єкта самочинного будівництва - будівлі ресторану, що підлягає знесенню, і це фактично унеможливило реальне виконання судових рішень, які набрали законної сили.
Зосередившись на питаннях наявності/відсутності належних та допустимих доказів для ухвалення спірного судового рішення, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суддя ОСОБА_4, ухваливши рішення про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, вчинила дії, які підривають авторитет правосуддя, що є істотним дисциплінарним проступком, несумісним зі статусом судді.
При цьому Велика Палата,
по-перше, не вказала на факти, які свідчать про підрив авторитету правосуддя;
по-друге, не звернула уваги на те, що в цій справі відсутні реальні негативні наслідки дій судді ОСОБА_4, адже за наслідками невиконання рішення суду (про знесення будівлі ресторану) з 30 грудня 2016 року (дата, на яку було призначено виконання) до 15 червня 2017 року (дата постановлення ухвали Апеляційного суду Львівської області) Львівська міська рада (стягувач у справі) не зазнала жодних збитків - ні моральних, ні матеріальних.
Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що постановленням ухвали від 23 лютого 2017 року суддя ОСОБА_4 унеможливила стягувачам реалізацію їх процесуального права - вимагати виконання рішення суду та порушила їх право на справедливий суд - не підтверджуються встановленими у справі обставинами.
Авторитет правосуддя може бути підірваним, якщо груба недбалість судді призвела до унеможливлення виконання судового рішення або тривалого невиконання, унаслідок чого втрачено його актуальність. У цій справі такого не встановлено.
Необґрунтованим є висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що суддя ОСОБА_4 постановила рішення поза межами дії ЦПК України, оскільки справу було розглянуто на підставі статті 369 цього Кодексу у редакції, чинній на час їх прийняття. Неправильне застосування саме цієї норми стало підставою для скасування апеляційним судом спірного рішення.
Відтак підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом, що є підставою для скасування такого рішення відповідно до пункту 4 частини першої статті 52
Закону № 1798-VIII.
Крім того, оскаржувані рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та Вищої ради правосуддя не містять висновку щодо умислу судді ОСОБА_4 при постановленні рішень, за які до неї застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.
У Рекомендаціях КМРЄ зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).
Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов'язків ефективно та належним чином. Таке провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд з наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними. Судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункти 69, 70 зазначених Рекомендацій).
ВеликаПалата Верховного Суду також не надала оцінки умислу судді. Оцінюючи дії судді, Вища рада правосуддя неодноразово приходить до висновків, що «поза увагою судді залишився зміст заяви …», «суддя належним чином не встановила …», «вважає такі твердження судді помилковими …» тощо. Наведене не свідчить про умисні дії судді, які можуть бути кваліфіковані як порушення присяги, підрив авторитету тощо.
Обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, що позбавило її права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звертав увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у зазначеному рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
ВеликаПалата Верховного Суду погодилась із застосуванням до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, незважаючи на те, що допущена суддею помилка не призвела до негативних наслідків.
Незрозумілим, на нашу думку, є посилання більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, на «негативну характеристику з місця роботи», оскільки зі змісту характеристики вбачається, що суддя ОСОБА_4 працює на посаді судді з 2002 року, має загальний стаж роботи в галузі права понад 19 років, за час роботи в Сихівському районному суді м. Львові ОСОБА_4 справи розглядає оперативно, намагається дотримуватися строків їх розгляду. У 2017 році успішно пройшла підготовку суддів у Львівському регіональному відділенні Національної школи суддів України. За весь час роботи суддею, тобто понад 15 років, дисциплінарних стягнень не має. З «негативного» можна відзначити лише те, що ОСОБА_4 тримається відособлено в колективі та не прислухається до думки колег, буває конфліктною та не користується авторитетом. Однак на нашу думку, такі твердження є досить суб'єктивними і можуть бути зумовлені тим, що суддя ОСОБА_4 працює в Сихівському районному суді м. Львова не так багато часу з незалежних від неї обставин - з лютого 2015 року відповідно до Указу Президента України «Про переведення суддів» від 14 лютого 2015 року № 82/2015. Не вбачаємо підстав вважати надану характеристику негативною.
Група експертів GRECO (Група держав проти корупції Ради Європи) висловила занепокоєння щодо переліку підстав для дисциплінарної відповідальності суддів, передбачених статтею 106 Закону № 1402-VIII, зокрема такого нечіткого формулювання як «поведінка, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя». Наведене формулювання є недостатньою основою для усталеного та прогнозованого процесу прийняття рішень і попередження можливих зловживань дисциплінарними провадженнями. GRECO рекомендувала сформулювати визначення дисциплінарних правопорушень, які стосуються поведінки суддів, більш чітко (пункт 183 Четвертого раунду оцінювання запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів, ухваленого на 76-му пленарному засіданні GRECO (Страсбург, 19-23 червня 2017 року)).
На нашу думку, саме таке нечітке формулювання переліку підстав для дисциплінарної відповідальності надало можливість Вищій раді правосуддя безпідставно застосувати до судді ОСОБА_4 найсуворіше дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення.
З урахуванням викладеного вважаємо, що рішення Вищої ради правосуддя є невмотивованим у частині кваліфікації дій судді ОСОБА_4 як істотного дисциплінарного проступку та застосування до неї виду дисциплінарного стягнення з порушенням принципу пропорційності, адже фактично суддю звільняють з посади за порушення норм процесуального права при ухваленні процесуального рішення, яке не спричинило реальних негативних наслідків, що не відповідає вимогам частини третьої статті 126 Конституції України та є підставою для скасування такого рішення Вищої ради правосуддя від 16 січня 2018 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону №1798-VІІІ.
ВеликаПалата Верховного Суду, враховуючи положення глави 4
Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України, розглянула скаргу на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, в касаційному порядку.
Проте Вища рада правосуддя є судом у розумінні статті 6 Конвенції за умови, що цей орган є незалежним та неупередженим і дотримано гарантій справедливого судового розгляду.
Такий підхід узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за змістом яких застосування до суддів санкцій можливе лише на підставі рішення за пропозицією, рекомендацією або згодою комітету або органу, половина складу якого - обрані судді (пункт 5.1), та основними принципами Великої хартії суддів, затвердженої Консультативною радою європейських суддів (далі - КРЕС) 17 листопада 2010 року.
За Висновком № 3 (2002) КРЕСщодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, дисциплінарна справа проти будь-якого судді повинна розглядатися лише незалежним органом (або «трибуналом»), що використовує процедури, які повною мірою гарантують право захисту. Якщо такий орган сам не є судом, то його члени повинні призначатися незалежним органом (із суттєвим представництвом суддів, обраних демократичним шляхом іншими суддями), про який ідеться у пункті 46 Висновку КРЕС № 1 (2001).
Аналогічний висновок міститься у пункті 17 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро демократичних інституцій і прав людинищодо Закону № 1402-VIII та пункті 125 Четвертого раунду оцінювання запобігання
корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів, ухваленого на 76-му пленарному засіданні GRECO (Страсбург, 19-23 червня 2017 року), згідно з якими у складі Вищої ради правосуддя обрані іншими суддями судді мають складати не менше половини складу.
З огляду на викладене не можна погодитися з прийнятою більшістю суддів постановою про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя від 16 січня 2018 року.
СуддіН. П. Лященко
О. Б. Прокопенко О. М. Ситнік
