Постанова
Іменем України
25 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 686/7092/16-ц
провадження № 61-3530св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнта І. В., Талалай О. І.,
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що 01 липня 2014 року між ним та відповідачем у письмовій формі укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти в сумі 353 565 грн, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на дату укладення договору становило 30 000 долара США, які відповідач зобов'язався повернути у строк до 31 грудня 2014 року. Відповідач умов договору позики не виконав.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь борг у сумі 787 500 грн, що еквівалентно 30 000 долара США, 3 % за прострочення повернення позики в розмірі 29 126 грн 73 коп. та проценти за користування позикою в розмірі 289 723 грн 87 коп., а всього 1 106 350 грн 60 коп.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 липня 2016 року у складі судді Продана Б. Г. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 353 565 грн боргу за договором позики, 3 % річних за прострочення повернення позики в сумі 13 077 грн та відсотки за користування позикою в сумі 130 076 грн, а всього - 496 718 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти у встановлений у договорі строк позивачу не повернув, то поверненню підлягають грошові кошти в сумі у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день складання розписки, а також 3 % річних за прострочення повернення позики та відсотки за користування позикою.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 787 500 грн, що еквівалентно 30 000 доларам США боргу за договором позики, 3 % річних в сумі 29 126 грн 73 коп. та 289 723 грн 87 коп. відсотків за користування позикою, а всього 1 106 350 грн 60 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики, в якому визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, не виконав, грошові кошти у встановлений у договорі строк позивачу не повернув, то поверненню підлягають грошові кошти у розмірі, який заявлений позивачем.
У вересні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що за договором позики від 01 липня 2014 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_2, останній отримав у борг грошову суму в розмірі 353 565 грн, що було еквівалентно 30 000 долара США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення розписки. Тобто грошові кошти позичались у гривнях, а не в доларах США. Відповідно до вимог статті 1046 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Разом з тим апеляційний суд у порушення зазначених норм та умов укладеного договору безпідставно вважав, що поверненню підлягає сума, еквівалентна 30 000 долара США.
У листопаді 2016 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому він просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно прийнято при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
23 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в письмовій формі укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти в сумі 353 565 грн, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на дату укладання договору становило 30 000 долара США, які відповідач зобов'язався повернути в строк до 31 грудня 2014 року (а. с. 7).
Відповідач умов договору позики не виконав.
Відповідно до статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК Українивстановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно зі статтею 99 Конституції Українигрошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно зі статтею 524 ЦК Українизобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК Українигрошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК Українидопускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року № 6-284цс17.
Отже, ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу відповідно до умов договору та положень цієї норми.
Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_2 на те, що суди безпідставно стягнули з нього суму боргу в іноземній валюті - в доларах США, є необґрунтованими, оскільки договором від 01 липня 2014 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визначено суму позики із зазначенням грошового еквівалента у доларах США згідно офіційного курсу Національного банку України. Крім того, відповідач на момент укладення договору позики не заявляв заперечень чи додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував умови договору позики.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2016 року було зупинено виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року,касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, частиною третьою статті 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф.Хопта
Ю. В. Черняк