Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 459/3560/15-ц
провадження № 61- 4868св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 нарішення Червоноградського міського суду Львівської області від 04 грудня 2015 року у складі судді Кріль М. Д. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 березня 2016 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 з 27 листопада 2004 року до 12 листопада 2010 року. За час шлюбу вони придбали квартиру по АДРЕСА_1, та квартиру по АДРЕСА_2, яка була зареєстрована за відповідачкою та оформлена останньою під магазин-салон. Також вони придбали й інше майно, яке разом із зазначеними вище квартирами було поділене між ними рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 22 серпня 2011 року. Крім того, рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 22 серпня 2011 року з урахуванням змін, внесених рішенням апеляційного суду Львівської області
від 28 травня 2012 року, з ОСОБА_3 на його користь стягнуто 130 806,19 грн компенсації вартості частки у спільному майні подружжя.
Враховуючи те, що на момент звернення з цим позовом відповідач зазначені судові рішення не виконала, просив стягнути з неї інфляційні втрати у розмірі
96 534,97 грн та три відсотки річних у розмірі 13 411,10 грн.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 04 грудня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що стаття 625 ЦК України, на яку посилається позивач у позовній заяві, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки така передбачає цивільну відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, а не за користування коштами.
Справа в апеляційному порядку розглядалась неодноразово.
Останньою ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 березня
2016 року рішення Червоноградського міського суду Львівської області
від 04 грудня 2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, посилався на те, що оскільки підставою позову є невиконання відповідачем рішення, ухваленого із незобов'язальних відносин, а ним вирішено питання про поділ майна подружжя, немає підстав для стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України за невиконання відповідачкою вказаного рішення суду.
У січні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням компенсації частки права власності в нерухомому майні, а невиконання такого зобов'язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
02 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте вказаним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 22 серпня 2011 року з урахуванням змін, внесених рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2012 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя проведено поділ майна подружжя та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 130 806,19 грн, що становить 1/2 частини коштів, які були спільним майном подружжя та використані ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_2
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції у Львівській області (далі - ВДВС Червоноградського МУЮ у Львівській області) від 10 січня 2014 року на підставі виконавчого листа № 2-381/11, виданого 27 червня 2012 року Червоноградським міським судом Львівської області, відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2
130 806,19 грн.
20 жовтня 2014 року та 23 лютого 2016 року постановами державного виконавця ВДВС Червоноградського МУЮ у Львівській області № 41439309 та № 48847949 відповідно повернуто виконавчий документ стягувачеві.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946 цс 15.
Проте суд апеляційної інстанції у порушення статей 212 - 214, 315 ЦПК України 2004 року на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував, що в даному випадку має місце невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення про поділ спільного майна подружжя.
Про вказані порушення закону зазначав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму судовому рішенні
від 01 лютого 2017 року при скасуванні попереднього судового рішення, які є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, однак апеляційний суд всупереч вимогам частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року вказівки суду касаційної інстанції не виконав, та дійшов передчасного висновку про необґрунтованість вимог щодо застосування положень статті 625 ЦК України й залишення без змін рішення районного суду, як законного та обґрунтованого.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк