Іменем України
22 травня 2018 року
Київ
справа №822/1613/16
адміністративне провадження №К/9901/28967/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді - доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року (суддя - Ковальчук А.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року (судді: Залімський І.Г., (головуючий), Смілянець Е.С., Сушко Е.О.) у справі №822/1613/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення форми №39243-17 від 10 червня 2015 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, зважаючи на те, що транспортний податок, відноситься до місцевих податків, рішення про встановлення яких офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), а отже, встановлений рішенням позачергової 47 сесії Хмельницької міської ради міської ради №2 від 21 січня 2015 року транспортний податок підлягає нарахуванню у 2016 році за 2015 рік.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з того, що транспортний засіб, який належить позивачу, є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2015 році, а позивач є платником цього податку відповідно до положень статті 267 Податкового кодексу України. Суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача щодо порушення принципу стабільності, закріпленого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, оскільки дана норма передбачає внесення змін щодо існуючих податків та зборів не пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, натомість податок на майно є новим видом податку, який введено у 2015 році.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1
У доводах касаційної скарги позивач посилається на прийняття оскаржуваних рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного, належного та всебічного дослідження матеріалів справи, оскільки рішення, яким введено транспортний податок на території міста Хмельницький, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2016 року, що свідчить про відсутність у позивача обов'язку сплачувати транспортний податок у 2015 році.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «HONDA CROSSTOUR», 2013 року випуску, об'єм двигуна 3471 куб.см.
Контролюючим органом на підставі підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №3921317 від 10 червня 2015 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання позивача з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.
Рішенням позачергової 47 сесії Хмельницької міської ради №2 від 21 січня 2015 року «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Хмельницькому та втрату чинності рішень міської ради» встановлений транспортний податок та затверджене Положення про порядок обчислення та сплати транспортного податку.
Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, у редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.
Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.
Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті за рекомендацією Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.
Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.
Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
У такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 2.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, у тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини, а також беручи до уваги вимоги вищенаведених норм, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо правомірності здійсненого контролюючим органом нарахування позивачу транспортного податку за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після1 січня 2016 року.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина перша та третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, у частині неправильного тлумачення закону, що є підставою для скасування судових рішень, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного суду України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі №822/1613/16.
Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №39243-17 від 10 червня 2015 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
..........................
...........................
І.Я.Олендер
І.А. Гончарова
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду