17 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/883/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Григорова А.М.
суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду, м. Полтава, від 10.04.2018, суддя Є.Б. Супрун, повний текст складено 12.04.18 по справі № 816/883/18
за позовом ОСОБА_1
до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
19 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (надалі - відповідач, Полтавське ОУПФ) , в якій просить:
- визнати неправомірними дії Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо невиплати їй пенсії з 01.12.2017;
- зобов'язавши Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області відновити виплату пенсії з 01.12.2017;
- звернути рішення до негайного виконання у межах стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправну, як на її думку, поведінку відповідача, який безпідставно припинив виплату належної їй пенсії.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок неправильного застосування норм матеріального права. Вказує, що в статті 49 Закону №1058 чітко встановлено, що виплата пенсії припиняється тільки за рішеннями двох суб'єктів - територіального органу ПФУ або суду та лише з підстав, визначених у цій статті. Зазначає, що відповідач не повідомляв її про жодне рішення про припинення виплати пенсії з 01 грудня 2017 року. Таким чином, на час припинення відповідачем виплати пенсії мені - 01.12.2017 були відсутні, встановлені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для такого припинення. Посилається на рішення Верховного Суду від 13.02.2018 року по справі № 582/1001/17; від 13.02.2018 рок по справі №415/4313/17; від 06.02.2018 року по справі №263/7763/17; від 06.02.2018 року по справі №243/6956/17; від 06.02.2018 року по справі №243/8033/17; від 06.02.2018 року по справі №233/4105/17; від 30.01.2018 року по справі №428/6579/17. На підставі вищевикладеного просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі №816/883/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.
Від Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області да суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Від імені ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання в якому просить розгляд справи провести за її відсутності.
Клопотання від імені ОСОБА_1 надійшло на електронну пошту Харківського апеляційного адміністративного суду.
Проте, вказані файли не підписані електронним цифровим підписом, що підтверджується актом про відсутність ЕЦП.
Відповідно до п.п. 2.2.18. п.2.2 Інструкції для підтвердження офіційного статусу документів, отриманих електронною поштою, не скріплених електронно-цифровим підписом, або отриманих каналами факсимільного зв'язку, повинні бути надані (надіслані) їх оригінали.
За приписами статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року N 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.
Таким чином, оскільки клопотання не містить електронного цифрового підпису, у суду відсутні підстави для його розгляду.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивачка повідомлялась на адресу визначену в апеляційній скарзі, поштове відправлення повернулося з відміткою пошти : " повернення за закінченням встановленого строку зберігання".
Відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Тобто відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України позивач вважаються повідомленим належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1, була взята на облік Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві з моменту звернення із заявою від 07.11.2014 як пенсіонер за віком. На даний час перебуває на пенсійному обліку у Полтавському ОУПФ.
Згідно з довідкою від 28.11.2014 №1601001282 ОСОБА_1 взята на облік Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київського районної у м. Полтаві ради, як внутрішньо переміщена особа (а.с. 24), яка постійно проживала в Луганській області у АДРЕСА_1 та перемістилася з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) до м. Полтави на АДРЕСА_2.
Згідно з матеріалами даної адміністративної справи, виплату пенсії позивачу припинено з 01.12.2017 відповідно до розпорядження начальника відділу Полтавського ОУПФ від 23.11.2017 п/в36034 о/р186197 на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради №46 від 13.11.2017 (а.с. 25-26).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними і такими, що порушують її конституційні права, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про залишення без задоволення позовної заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №352 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509" та постановою Кабінету Міністрів України №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" рішення щодо призначення (відновлення) пенсій органами Пенсійного фонду України тепер можуть прийматися лише на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Як встановлено судом, 21.11.2017 на адресу Полтавського ОУПФ надійшло рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради №46 від 13.11.2017 "Про призначення (відновлення, припинення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам", відповідно до змісту якого Комісія на підставі подання Управління соціального захисту населення (№46 від 13.11.2017), акту обстеження та інших поданих матеріалів вирішила припинити згідно з пп. 2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 пенсію внутрішньо переміщеній особі за місцем фактичного проживання - ОСОБА_1, яка не проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 25). Суд першої інстанції зазначає, що матеріали даної адміністративної справи не містять доказів скасування, визнання не чинним, таке інше чи доказів оскарження позивачем рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради №46 від 13.11.2017. На підставі вищевикладеного позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції визнає безпідставними, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає ОСОБА_2 України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - ОСОБА_2 № 1058-IV). Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно ст. 5 Закону № 1058-IVцей ОСОБА_2 регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Приписами ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Колегія суддів зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 ОСОБА_2 № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Судовим розглядом встановлено, що виплату пенсії позивачу з 01.12.2017 року призупинено у зв'язку з надходженням рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол № 46 від 13.11.2017р.) прийнятого на підставі пп. 2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат постанови Кабінету міністрів України від 08.06.2016р. № 365.
Відповідач обґрунтовуючи прийняте рішення посилається на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 " Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014р. та на порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат постанови Кабінету міністрів України від 08.06.2016р. № 365 . Вказують, що управління не погоджується з твердженням позивача про те, що оскаржуване рішення Пенсійного фонду прийняте на підставі підзаконного акту, який нібито суперечить Конституції України, так як звужує зміст і обсяг встановлених нею свобод. Зазначають, що прийняте управлінням рішенням про припинення виплати пенсії позивачу є його обов'язком, який випливає з закону, а не правом вчинити так чи інакше. Дії ж органу,який прийняв рішення про припинення виплати йому пенсії позивачем у визначеному законом порядку не оскаржується.
Вказані приписи підзаконного нормативно-правового акту, яким встановлено інші випадки припинення соціальних виплат, суперечать нормам ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого виплата пенсії може припинятися виключно з підстав, встановлених законом.
Тобто конкретна підстава призупинення виплати пенсії має бути визначена безпосередньо законом.
Керуючись положеннями ч.3 ст.7 КАС України суд апеляційної інстанції застосовує до спірних правовідносин ОСОБА_2 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який має вищу юридичну силу, а тому посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016, колегією суддів не приймається до уваги.
Наявність підстав для припинення виплати позивачу пенсії відповідно до ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", передбачених саме законом, відповідач не обґрунтовує.
Колегія суддів зазначає, що пенсії згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначаються саме Пенсійним фондом України і саме Пенсійний фонд України відповідає за їх призначення та виплату.
Виплата пенсії може бути припинена, як зазначено вище, лише у випадках прямо передбачених Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не на підставі постанови Кабінету міністрів України, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для припинення виплати пенсії позивачу на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради №46 від 13.11.2017р.
Тому, будь які посилання відповідача на не оскарження позивачем рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради №46 від 13.11.2017р. суд вважає необгрунтованим.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пункті 33.3 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: "Пічкур проти України" колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в діях відповідача вбачаються ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України в залежності від міста проживання.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії за віком з 01.12.2017 року підлягають задоволенню.
Дана позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.05.2018 року у справі № 805/402/18-а ухваленій за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Частиною 2 статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому , пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, виконуються негайно.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.
Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені також у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 243/4732/17 , від 07.03.2018 у справі № 242/3044/17 та від 13.03.2018р. у справі № 325/4162/17, які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” враховуються судом при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Також колегія суддів зазначає, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2018р. та ухвлою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 року до ухвалення судового рішення.
З огляду на той факт, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 року підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволенню, з урахуванням ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягає стягненню з ОСОБА_1 судовий збір ані за подання позовної заяви, ані за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 по справі № 816/883/18 скасувати.
Прийняти нову постанову , якою позов задовольнити .
Визнати неправомірними дії Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсію з 01.12.2017.
Зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.12.2017.
Допустити до негайне виконання постанову суду в частині присудження виплати позивачеві пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя(підпис)ОСОБА_3
Судді(підпис) (підпис)ОСОБА_4 ОСОБА_2
Повний текст постанови складено 22.05.2018.