17 травня 2018 року м. Кропивницький Справа № П/811/1025/17
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Знам'янським МРВ УМВС України в Кіровоградській області 19.11.1998 року; адреса: АДРЕСА_1 ),
до відповідача:
Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39481571; адреса: вул. Святомиколаївська, 17, м. Олександрія, 28000),
про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - відповідача, Олександрійська ОДПІ ГУ ДФС У Кіровоградській області), в якому просить суд зобов'язати здійснити нарахування і виплату середнього заробітку у середньому розмірі доходу, який би він отримав виконуючи свої трудові обов'язки починаючи з червня 2016 по день прийняття рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач всупереч Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Кодексу законів про працю не виплачує йому зарплату з дати призову його на строкову військову службу.
В судовому засіданні позивачем підтримано адміністративний позов та наголошено на його задоволенні.
Представником відповідача, подано до суду письмові заперечення проти прозову, в якому наголошено, що Олександрійська ОДПІ ГУ ДФС У Кіровоградській області при вчиненні спірних дій діяла в межах чинного законодавства, вважає, що твердження позивача щодо їх необґрунтованості є безпідставними, оскільки Знам'янську ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області було припинено 15.08.2016 року, працівники якої були письмово попереджені про наступне звільнення, серед інших, позивач 29.04.2016 року був попереджений про наступне вивільнення з посади головного державного інспектора з питань юридичної роботи Знам'янської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, вважає у зв'язку із перебуванням позивача на військовій службі з 16.05.2106 року за контрактом, дія норм Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Кодексу законів про працю на позивача не розповсюджується, тому наголошує на відмові в задоволенні позовних вимог (а.с.50-52).
В судовому засіданні відповідачем підтримано позицію викладену в письмових запереченнях та вказано на відмові в задоволенні адміністративного позову.
14.05.2018 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження на підставі відповідного клопотання сторін.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх у відкритому судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Предметом розгляду у цій справі є встановлення правомірності дій посадових осіб Олександрійської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області при не здійсненні нарахування і виплату середнього заробітку у середньому розмірі доходу позивачу, який би він отримав виконуючи свої трудові обов'язки починаючи з червня 2016 по день прийняття рішення.
При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи, що передували винесенню спірного рішення про вчинення вказаних спірних дій.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , на підставі наказу №1-о від 05.01.2015 року обіймає посаду головного державного інспектора з питань юридичної роботи Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (а.с.6-7,17,83-85).
17.05.2016 року між ОСОБА_1 і Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 полковником ОСОБА_2 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на час дії особливого періоду до оголошення демобілізації (а.с.12-13).
Згідно наказу № 120 від 17.05.2016 року з того дня позивача зараховано до списків особового складу частини в 6 навчальну механізовану роту (а.с.14). 22.07.2016 року згідно наказу №163 ОСОБА_1 зараховано до складу військової частини польова пошта НОМЕР_4 в якій, станом на час розгляду справи, позивач проходить військову службу.
28.11.2016 року позивач письмово звернувся до Олександрійської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області з листом з метою з'ясування обставин, зокрема щодо збереження за ним місце роботи і займана посада; з яких підстав з травня 2016 року йому не виплачується середня заробітна плата; чи визнає фіскальний орган заборгованість перед ним по виплаті середньої заробітної плати з травня 2016 року; чи планується виплата йому середньої заробітної плати взагалі (а.с.16).
Олександрійська ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області надіслано позивачеві лист-відповідь № 4953/11/26/10-00 від 29.12.2016 року, на звернення позивача, в якій вказано, що станом 29.12.2016 року перед ОСОБА_1 відсутня заборгованість щодо виплати заробітної плати, при цьому вказала, що проведено реорганізацію Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області, у зв'язку із утворенням Знам'янського відділення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (а.с.17).
Вважаючи такі дії щодо нездійснення нарахування та виплати заробітної плати, за час перебування на військовій службі неправомірними, таким, що суперечать діючому законодавству, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.
За приписами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.
Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно до ч.2 ст.39 Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч.3 ст.119 Кодексу Законів про працю за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Таким чином, оскільки Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України і ця норма є спеціальною для правовідносин, які склались між сторонами, відповідач повинен був сплачувати позивачу середній заробіток протягом строку служби.
Судом встановлено, що 04 листопада 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби», якою прийнято рішення: перейменувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1; реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2 (а.с.88-101).
24.02.2016 року Державною фіскальною службою України видано наказ №165 «Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Кіровоградській області», а саме реорганізувати Знам'янську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління у Кіровоградській області шляхом приєднання до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (а.с.102).
Отже, Знам'янська ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області була реорганізована в результаті чого частина особового складу інспекції була звільнена у зв'язку зі скороченням, а частина переведена до Олександрійської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області (а.с.86-87).
Відповідач стверджує, що відносно ОСОБА_1 відсутня заборгованість щодо виплати середнього заробітку, як заборгованості по заробітній платі.
При цьому, судом встановлено, що 29.04.2016 року ОСОБА_1 як працівнику, що обіймає посаду державного інспектора з питань юридичної роботи Знам'янської ОДПІ Головного управління ДФС у Кіровоградській області було вручено та ознайомлено про попередження про наступне вивільнення у зв'язку із реорганізацією Знам'янської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області шляхом приєднання до Олександрійської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області та скороченням чисельності штату (а.с.167).
29.07.2016 року підписано та затверджено передавальний акт про передачу активів і пасивів Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області, яка реорганізовується у зв'язку із утворенням Знам'янського відділення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області.
Судом встановлено, що наказ про звільнення ОСОБА_1 . Знам'янською ОДПІ чи її правонаступником Олександрійською ОДПІ не видавались, трудова книжка знаходиться в Олександрійській ОДПІ (а.с.19).
Відтак, враховуючи встановлені судом обставини, положення чинного законодавства Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 119 Кодексу законів про працю України, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку протягом всього строку служби.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до статті 6 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до статті 3 Конституції України та статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Як передбачає частина 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
Вирішуючи питання про застосування статті 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.
Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини»).
Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 01 липня 2003 року по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при вчиненні спірних дій, діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права. Відтак, адміністративний позов підлягає до задоволення.
Щодо обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.06.2016 року по 17.05.2018 року суд вважає вказати наступне.
Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. Разом з тим, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок).
З змістом п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до п.3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідач надав суду довідку від 05.10.2017 року, яка свідчить, що відповідач оплатив позивачу грошове забезпечення у період з березень-квітень 2016 року - 7607,86 грн. та середньоденна заробітна плата позивача складає 211,33 грн. (а.с.80).
З врахуванням листів Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік»; « Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13; листі від 19.10.2017 р. №224/0/103-17/214, кількість робочих днів за час затримки невиплаченої позивачеві середньої заробітної плати становить 490 днів - (червень-грудень 2016 року - 149 робочих днів; січень-грудень 2017 року - 249 робочих днів; січень-17.05.2018 року - 92 робочих дні) (станом на час винесення рішення у період з 01.06.2016 року по 17.05.2018 року).
Враховуючи вищевикладені відомості та довідку, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, який ним недоотримано у період з 01.06.2016 року по 17.05.2018 року, становить 103 551,70 грн. виходячи з розрахунку: 211,33 грн. х 490 робочих дні.
При цьому, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Принагідно суд зазначає, що за приписами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
З наведених підстав рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманого грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць (4543,60 грн.) підлягає негайному виконанню.
Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ст.90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, позивачем надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідач не довів, що діяв з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.
За сукупністю наведених обставин, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз (ч. 2 ст. 139 КАС України). Оскільки позивач таких витрат не поніс, судові витрати з відповідача стягувати не слід.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 257-263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Зобов'язати Олександрійську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 заробітну плату у середньому розмірі доходу в сумі 103 551, 70 грн. (сто три тисячі п'ятсот п'ятдесят одна гривня сімдесят копійок) за період з 01 червня 2016 року по 17 травня 2018 року.
Рішення суду в частині стягнення з Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4543,60 грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок три гривні шістдесят копійок) - звернути до негайного виконання.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Л.І. Хилько