Справа № 520/10161/17
Провадження № 2/520/1567/18
08.05.2018
Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Бундєвій Я.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною власністю подружжя та його поділу -
Позивач звернувся до суду з позовом, який остаточно уточнив 6.02.2018р. (а.с.67) з належним надсиланням копії відповідачу (а.с.69), у я якому просив суд визнати спільною власністю подружжя його та ОСОБА_2 будинок з надвірними спорудами за адресою м.Одеса вул.Друга будинок №9, визнавши за ними право власності на нього по Ѕ частині за кожним.
Представник позивача та позивач просили розглядати справу у їх відсутність (а.с.68 об.).
У судових засіданнях двічі оголошувалася перерва за клопотаннями сторони відповідача. Відповідач та її представник у судове засідання 8.05.2018р. не явилися, повідомлялися про час та місце його проведення (а.с.71), заяви про слухання справи у їх відсутність до суду не надходило, а тому на підставі ст.223 ч.1 ЦПК України суд розглянув справу по суті за відсутністю сторони відповідача.
У своїх запереченнях від 20.11.2017р. ОСОБА_2 зазначила, що спірний будинок придбався нею за її особисті кошти та кошти її дітей від продажу частини будинку №93 по вул.Донського в м.Одесі, і, що упродовж сімейного життя її чоловік не мав постійного заробітку, а те, що заробляв витрачав на спиртні напої, що у спірному будинку зареєстрована лише вона (а.с.27).
Також ОСОБА_2 28.03.2018р. до суду подано доповнення до заперечення, які суд не приймає, виходячи з такого. Згідно ст.178 ч.3 ЦПК України до заперечення застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п'ятою статті 178 цього Кодексу, а частиною 4 статті 178 ЦПК України передбачено, що копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
Оскільки ОСОБА_2 не надано суду доказів одночасного надсилання доповнення до заперечення суду та іншим учасникам справи, а навпаки, така копія надана суду, то суд ці доповнення не приймає.
Крім цього 28.03.20018р. ОСОБА_2 надано заяву про виклик восьми свідків, які на її думку можуть підтвердити, що будинок по вул. Донського,93 «а» в м.Одесі придбався нею за її кошти і кошти її родичів, однак враховуючи, що вказаний будинок не є предметом спору, то у задоволенні цієї заяви суд відмовляє.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.10.2002р. Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 28.09.2015р. шлюб між сторонами розірвано (а.с.36). В подальшому відповідач змінила прізвище на ОСОБА_2.
У період шлюбу придбано будинок №9 по вулиці Друга в м.Одесі загальною площею 72,2 кв.м. та житловою 48,7 кв.м. Договір купівлі-продажу вказаного будинку укладено 24.03.2006р. між ОСОБА_3, як продавцем, та ОСОБА_1 (ОСОБА_2), як покупцем (титульний власник), вартість будинку згідно п.2.1 Договору визначена як 33145 грн. Вказаний Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано у реєстрі №3576. Рішення про реєстрацію права власності прийнято 3.04.2006р. (а.с.11).
Упродовж сімейного життя площа вказаного будинку сторонами була збільшена внаслідок суттєвого поліпшення, і його площа склала: житлова 112,5 кв.м. та загальна 223,7 кв.м. (а.с.31).
Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно ч. 7 ст. 57 СК України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою власністю.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2333цс15 у постанові від 25 листопада 2015 року.
Аналогічну правову позицію було викладено і у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, де зазначено, що норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.
Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.
За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
За нормою ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно ст.81ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи те, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Київського районного суду м.Одеси від 28.09.2015 року, суд приходить до висновку про те, що згідно до приписів ч.3 ст.368 ЦК України та ст.60 СК України, спірний будинок як майно, набуте подружжям за час шлюбу, та яке суттєво поліпшене за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, незважаючи на реєстрацію права власності на нього лише за відповідачем.
Суд підкреслює, що після придбання спірного будинку, його площа становила: житлова 48,7 кв.м. та загальна 72,2 кв.в. (а.с.8,15). Упродовж сімейного життя сторін площа спірного будинку значно зросла. Так згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухому майно №95610555 від 28.08.2017р. площа спірного будинку складала: житлова 112,5 кв.м. та загальна 223,7 кв.м. (а.с.31). Як зазначила сторона позивача таке зростання площі спірного будинку сталося внаслідок ремонтно-будівельних робіт виконаних упродовж сімейного життя подружжям.
Враховуючи, що сторона відповідача належними та допустимими доказами не довела той факт, що джерелом набуття спірного майна були особисті кошти відповідача та її дітей, факту окремого проживання сторін на час придбання спірного майна не встановлено, то суд вважає необхідним визнати спірний будинок об'єктом права спільної сумісної власності сторін і застосувати норму статті ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України з визначенням розміру часток сторін у спірному майні по 1\2 частині за кожним.
У своїх запереченнях сторона відповідача зазначала, що не визнає позову, оскільки вважає будинок особистою власністю Войноровської, посилаючись на те, що 24.03.2006р. остання продала частину належного їй будинку №93 по вул.Д.Донського в м.Одесі і в цей же день придбала спірний будинок. Суд оцінюючи ці докази, ставиться критично до таких посилань, оскільки договору купівлі-продажу будинку №93 по вул.Д.Донського в м.Одесі 24.03.2006р. суду не надала, незважаючи на те, що ОСОБА_2 ще у листопаді 2017р. у судовому засіданні просила оголосити перерву для надання такого договору.
Натомість сторона ОСОБА_2 надала суду копії договору передачі авансу без дати (а.с.35), з якого не вбачається, факту отримання ОСОБА_2 будь яких коштів, а лише висловлюються наміри передач грошових коштів, та договір передачі авансу без дати (а.с.34) за яким встановлюється вартість спірного будинку інша ніж у п.2.1 Договору від 24.03.2006р., при цьому суд зазначає, що такий «Договір передачі авансу» не є доповненням до вказаного договору купівлі-продажу спірного будинку від 24.03.2006р. та нотаріально, як і основний договір, не посвідчений, а тому, виходячи з критеріїв передбачених ст.77-80 ЦПК України, суд вважає їх неналежними доказами та не приймає їх.
Доводи відповідача, стосовно відсутності постійного заробітку позивача, який, до речі, є учасником бойових дій, та витрачання зароблених грошей на спиртні напої, стороною відповідача не доведені, тому їх також не приймає.
Інших доказів які б свідчили, що відповідач придбала спірний будинок за особисті кошти, сторона відповідача не надала.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами за адресою м.Одеса вул.Друга будинок №9.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині житлового будинку з надвірними спорудами за адресою м.Одеса вул.Друга будинок №9.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання Апеляційному суду Одеської області через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бескровний Я. В.