14 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
представника власника майна ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представників власника майна ТОВ «ІВП ТРІАДА» - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.03.2018 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України юриста 2 класу ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на грошові кошти ТОВ «ІВП Тріада» (код ЄДРПОУ 33203410) наявні на рахунках цього товариства, відкритих у Харківському ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» (МФО 351533), а саме: № НОМЕР_1 (українська гривня), № НОМЕР_2 (українська гривня), № НОМЕР_3 (євро), № НОМЕР_4 (російський рубль), № НОМЕР_5 (долар СІЛА), № НОМЕР_6 (українська гривня), встановивши заборону здійснення з них видаткових операцій, крім обов'язкових платежів до бюджету та для виплати заробітної плати.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представники власника майна адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.03.2018 року, якою накладено арешт на грошові кошти ТОВ «ІВП Тріада», постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.
Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказують на те, що стороною обвинувачення не надано достатніх та належних доказів тих обставин, на які послався в клопотанні прокурор, а слідчий суддя належно їх не оцінив з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення. Апелянти вважають, що слідчим суддею не враховано, що відносно майна товариства, на яке було накладено арешт, існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Зазначають, що кошти у безготівковій формі на банківському рахунку (без найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових ознак, властивих для готівкових коштів), не підпадають під визначення речових доказів..
Щодо пропущення строку на апеляційне оскарження, то як зазначають апелянти розгляд клопотання проводився без повідомлення представника власника майна, а апеляційна скарга подана в 5-й строк після отримання копії судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив ї задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Враховуючи, що апелянти в судовому засіданні суду першої інстанції участі не приймали, а апеляційна скарга подана в межах строку визначеного ч. 3 ст. 395 КПК України, тому строк на апеляційне оскарження не підлягає поновленню.
Як вбачається з наданих матеріалів судового провадження, управлінням з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000004206 від 17.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
12.03.2018 року постановою старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 вказане у клопотанні майно, а саме грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відкритих ТОВ «ІВП ТРІАДА» визнано у кримінальному провадженні №42017000000004206 речовим доказом.
21.03.2018 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України юриста 2 класу ОСОБА_7 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на грошові кошти ТОВ «ІВП Тріада» (код ЄДРПОУ 33203410) наявні на рахунках цього товариства, відкритих у Харківському ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» (МФО 351533), а саме: № НОМЕР_1 (українська гривня), № НОМЕР_2 (українська гривня), № НОМЕР_3 (євро), № НОМЕР_4 (російський рубль), № НОМЕР_5 (долар СІЛА), № НОМЕР_6 (українська гривня), посилаючись на наявність правової підстави, передбаченої ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.
21.03.2018 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва клопотання задоволено.
Задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя, дослідивши матеріали додані до клопотання, прийшов до висновку, що існують достатні правові підстави для накладення арешту на майно зазначене в клопотанні, оскільки це майно у відкритому кримінальному провадженні є речовим доказом.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Звертаючись з клопотанням про арешт майна, сторона обвинувачення зазначила, що метою застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження є збереження цього майна як речового доказу.
Враховуючи вище зазначені обставини, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянтів, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення вказаного клопотання та накладення арешту на зазначене в ньому майно.
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
На думку колегії суддів, доводи клопотання та додані до нього матеріали містять достатньо даних, які вказують на ті обставини, що зазначене майно, зберегло на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, було об'єктом кримінально протиправних дій, а тому відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України.
Таким чином, посилання апелянтів на недоведеність стороною обвинувачення тих обставин, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, є безпідставними.
З урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані прокурором матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак, подана апеляційна скарги, за викладеними в ній доводами, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.03.2018 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України юриста 2 класу ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на грошові кошти ТОВ «ІВП Тріада» (код ЄДРПОУ 33203410) наявні на рахунках цього товариства, відкритих у Харківському ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» (МФО 351533), а саме: № НОМЕР_1 (українська гривня), № НОМЕР_2 (українська гривня), № НОМЕР_3 (євро), № НОМЕР_4 (російський рубль), № НОМЕР_5 (долар СІЛА), № НОМЕР_6 (українська гривня), - залишити без змін, а апеляційну скаргу представників власника майна ТОВ «ІВП ТРІАДА» - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала Апеляційного суду м. Києва оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/796/2547 /2018 Категорія ст. 170 КПК України
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_9
Доповідач: ОСОБА_1