Ухвала
25 квітня2018 року
м. Київ
справа № 199/1539/16-ц
провадження № 61-5061св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року у складі головуючого судді Якименко Л. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Посунся Н. Є., Пономарь З. М.,
У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 05 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_3 украдено кредитний договір, на підставі якого остання отримала кредит в сумі 11 169,60 грн зі сплатою 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 05 квітня 2006 року, яка виникла станом на 29 травня 2013 року, в сумі 46 319,45 грн, що складається з: 7 792,30 грн - заборгованості за кредитом, 26 755,29 - заборгованості за процентами за користування кредитом, 7 792,30 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафів: 500,00 грн (фіксована частина) та 3 479,56 грн (процентна складова).
Відповідач своїх зобов'язань за укладеним договором та рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 18 лютого 2016 року виникла заборгованість за кредитним договором від 05 квітня 2006 року в сумі 136 583,82 грн, з яких: 7 792,30 грн - заборгованість за кредитом, 42 251,96 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 86 529,56 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором.
Враховуючи наведене, позивач на підставі статті 1054 ЦК України просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка складається із різниці між розміром заборгованості, яка виникла станом на 18 лютого 2016 року та розміром заборгованості, стягнутої рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року у сумі 46 319,45 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач скористався своїм правом на достроковому вимогу щодо повернення суми кредиту та відсотків за його користування разом із штрафними санкціями у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору від 05 квітня 2006 року, що підтверджується рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року, яким стягнуто з відповідача суму заборгованості в розмірі 46 319,45 грн за вказаним кредитним договором, тобто в даному випадку позивач має право виключно на відшкодування з відповідача інфляційних витрат та трьох відсотків річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. При цьому із такими позовними вимогами банк до відповідача не звертався.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що банк повторно звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості, виходячи із загальних положень виконання зобов'язань, а не з наслідків порушення грошового зобов'язання, тобто відсутні підстави для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог, а нарахування пені і відсотків після ухвалення рішення можливо лише на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
У листопаді 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
У касаційній скарзі банк посилається на те, що позивач має право (крім іншого) на стягнення сум, передбачених частиною четвертою статті 625 ЦК України, нарахованих на суми, вказані у рішенні, яке набуло законної сили, при цьому, немає жодної заборони на нарахування відсотків, неустойки та стягнення цих сум у передбаченому законом порядку.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 16 лютого 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу передано Верховному Суду.
Частиною другою статті 415 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про
відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом
касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим
Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 310/11534/13-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року.
Так, зі змісту оскаржуваного судового рішення у справі, яку передано на Велику Палату, вбачається, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про дострокове стягнення боргу за кредитним договором не припиняє правовідносин сторін договору, а тому кредитор має право на отримання процентів за користування грошовими коштами до моменту повернення заборгованості та пені, тому враховуючи положення частини першої статті 1048 ЦК України, проценти за кредитом мають сплачуватися до моменту фактичного повернення позичальником грошових коштів, а за наявності судового рішення про стягнення боргу - до його фактичного виконання.
Постановляючи вказану ухвалу, Верховний Суд виходив із наявності підстави, передбаченої пунктом 7 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України.
У правових висновках, викладених у постановах Верховного Суду України
від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15, вбачається, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій та процентів, передбачених умовами договору та ЦК України. Отже кредитор має право нараховувати проценти за користування кредитом та пеню після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання.
Відповідно до статті 599 ЦК Українизобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Поряд із цим за змістом частини другої статті 1050 ЦК Україниу разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом частини другої статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, Верховний Суд у справі, яку передано на розгляд до Великої Палати зазначив, що правова позиція щодо стягнення відсотків, нарахованих за умовами кредитного договору після реалізації кредитором свого права на дострокове повернення кредиту по день фактичного повернення всієї суми кредиту, стягнутого на підставі судового рішення, суперечить таким принципам, як справедливість, добросовісність та розумність, порушує справедливий баланс інтересів сторін договору, створює ситуацію правової невизначеності, оскільки за час виконання рішення продовжують нараховуватись відсотки, розмір яких неможливо прогнозувати та розрахувати, і виконання рішення не звільняє стягувача від обов'язку зі сплати ще відсотків, які кредитор нарахує за період виконання судового рішення. І за такою логікою після нарахування відсотків за період виконання судового рішення кредитор продовжить нараховувати відсотки до повернення відсотків, нарахованих за час виконання судового рішення, і так до безкінечності.
Крім того, продовження нарахування кредитором відсотків, передбачених умовами кредитного договору, та інших штрафних санкцій, що можуть бути обумовлені кредитним договором, та, крім цього, нарахування пені, 3 % річних, інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором та цієї ж частини другої статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання судового рішення про стягнення заборгованості є невиправданим та надмірним тягарем для боржника.
Реалізуючи своє право, передбачене вищезазначеною частиною статті 1050 ЦК України, надсилаючи вимогу про повне дострокове повернення всієї суми кредиту разом із нарахованими процентами та штрафними санкціями, кредитор в односторонньому порядку змінює строк виконання зобов'язання за кредитним договором і строк виконання зобов'язання за договором настає достроково.
Логічним є те, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове стягнення заборгованості та реалізація такого права через рішення суду є волевиявленням кредитора, який бажає повернути достроково надані боржнику кошти через порушення ним кредитної дисципліни, при цьому добровільно відмовляючись отримувати прибуток у вигляді відсотків за користування кредитом, які б могли бути отримані до закінчення строку дії кредитного договору.
Прийняття судом рішення за позовом кредитора про стягнення з позичальника всієї суми заборгованості за кредитним договором достроково змінює зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту частинами до певної дати на обов'язок з виконання судового рішення та повернення достроково всієї суми заборгованості за кредитним договором. Внаслідок такого рішення залишаються зобов'язання зі сплати боргу, визначеного судовим рішенням, та право кредитора на нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України за час невиконання такого рішення.
Враховуючи зазначене, вбачається, що оскаржувані судові рішення у цій справі та оскаржуване рішення, яке передане на розгляд Великої Палати Верховного Суду, постановлені у подібних правовідносинах.
За змістом пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 310/11534/13-ц.
Керуючись статтями 252, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі № 199/1539/16-цза позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 310/11534/13-ц.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г. І.Усик