Постанова
Іменем України
08 травня 2018 року
м. Київ
справа № 483/282/16-ц
провадження № 61-1700св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, у складі судді
Казанлі Л. І., від 14 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Шаманської Н. О.,
Данилової О. О., Лівінського І. В., від 01 вересня 2016 року,
У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 29 січня 2008 року між банком та
ОСОБА_3 укладено кредитний договір на суму 161 000 грн зі сплатою
18% річних строком до 28 лютого 2022 року. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_8 29 січня
2008 рокуукладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Позивач зазначав, що боржник не виконував свої зобов'язання за кредитним договором та станом на
16 листопада 2015 року мав заборгованість у розмірі 440 460 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, а відповідачі після її смерті прийняли спірну квартиру у спадщину.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за банком на зазначену квартиру в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором.
У лютому 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якому просили визнати недійсним договір іпотеки від 29 січня 2008 року, оскільки на час його укладення у квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована і проживала малолітня онука іпотекодавця, а дозвіл органу опіки та піклування на укладення іпотечного договору відсутній.
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області
від 14 липня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів про вручення вимоги відповідачам, а також доказів вартості іпотечного майна на момент розгляду справи. Порушень прав малолітньої дитини встановлено не було, а тому підстави для визнання договору іпотеки недійсним відсутні.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 01 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за останнім права власності на предмет іпотеки не може бути вирішено у судовому порядку, тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки є правильним.
18 вересня 2016 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало до суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що нормами чинного законодавства не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього на підставі рішення суду, якщо це передбачено договором. Вартість предмета іпотеки була узгоджена сторонами в іпотечному договорі. Висновок суду першої інстанції щодо неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з тим, що відповідачі не отримували вимоги про усунення порушень кредитного договору, є помилковим, оскільки це не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх прав до суду.
Рішення суду у частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржувалось, а тому касаційному перегляду не підлягає.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
29 грудня 2017 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2018 року справу за позовом
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору іпотеки недійсним призначено до судового розгляду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Під час розгляду справи суди встановили, що 29 січня 2008 року між
ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 161 000 грн зі сплатою 18% річних строком до 28 лютого 2022 року.
З метою забезпечення належного виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором у той же день між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_8 укладено іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 16 грудня 2008 року.
Згідно з повідомленням Першої Очаківської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 22 червня 2010 року спадкоємцями, які фактично прийняли спадщину після ОСОБА_8, є чоловік та син померлої - ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Оскільки ОСОБА_3 належним чином не виконував умови кредитного договору, станом на 16 листопада 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 440 460 грн 31 коп., з яких: строкова заборгованість за кредитом - 71 875 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 65 840 грн 35 коп., строкова заборгованість за відсотками - 1 494 грн 12 коп.,
прострочена заборгованість за відсотками - 181 888 грн 86 коп., пеня - 119 361 грн 98 коп., тому позивач просив суд в рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшла наступного правого висновку.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому
статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, набутого у позасудовому порядку.
Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті
статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Згідно з пунктом 8.4.3 договору іпотеки, укладеного 29 січня 2008 року між банком та ОСОБА_8, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства у разі, коли в момент настання терміну виконання боржником зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином.
Відповідно до пункту 11 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (пункт 11.1), у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 11.3) та згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеним в підпунктах 11.3.1 та 11.3.2.
Підпунктом 11.3.1 договору іпотеки передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
Із урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову з інших правових підстав, ніж суд першої інстанції, при цьому залишив рішення суду першої інстанції без змін, правильно вирішивши спір по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення.
Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області
від 14 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 01 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю.В.Черняк