29 січня 2018 року Справа №804/7636/17
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про забезпечення адміністративного позову у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Тимченко Людмили Вікторівни про визнання дій протиправними, скасування постанови про накладення штрафу, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 із позовом до першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Тимченко Людмили Вікторівни, в якому позивач просить: - визнати протиправними дії першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Тимченко Людмили Вікторівни щодо складання відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 постанови про накладення штрафу від 18.10.2017р. №104/4.5-4/720; - скасувати постанову від 18.10.2017р. №104/4.5-4/720 про накладення штрафу у розмірі 960000 грн. винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Тимченко Людмили Вікторівни.
Ухвалою суду від 29 січня 2018р. відкрито провадження по справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Разом із адміністративним позовом позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення адміністративного позову, шляхом зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 18.10.2017р. №104/4.5-4/720, до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі.
Заява обґрунтована тим, що оскаржувана постанова є виконавчим документом,, а діючим законодавством не передбачено зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження останніх у судовому засіданні.
Частинами 1, 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України - заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
За положеннями частини першої та частини п'ятої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Таким чином, розгляд вищезазначеної заяви про забезпечення адміністративного позову за встановленим судом порядком проведено у письмовому провадженні.
Вивчивши матеріали справи, суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Як зазначалося вище, заява про забезпечення позову, зокрема, мотивована тим, що оскаржуване рішення має очевидні ознаки протиправності, однак, суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки його посилання на очевидність ознак протиправності оскаржуваного рішення обґрунтовано фактично тими самими доводами, що і позовні вимоги про визнання протиправним та скасування постанови, і для перевірки цих доводів суд має з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, та дослідити всі докази, що підтверджують або спростовують такі обставини.
Водночас, надання оцінки оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень на стадії вирішення заяви про забезпечення позову без розгляду справи по суті є фактичним вирішенням позовних вимог наперед, що є неприпустимим.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
У відповідності до пункту першого частини першої ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
З вищенаведеного слідує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Статтею 150 та частиною 5 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Очевидна протиправність прийнятого рішення має вказувати на такі обставини, що не потребують детального з'ясування чи додаткового доказування.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка звернулась до суду із заявою про забезпечення позову.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу.
Суд зазначає, що у заяві про забезпечення позову позивач просить суд вжити заходи забезпечення адміністративного позову, вважаючи, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому може бути наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача.
При цьому, позивачем не вказується чим саме невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Жодних доводів в обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову заява позивача не містить.
З огляду на викладене, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, обґрунтовуючи заяву про забезпечення адміністративного позову, не мають ознак очевидності та підлягають доведенню у судовому засіданні під час розгляду справи по суті, а тому підстави для застосування заходів забезпечення адміністративного позову з мотивів та у спосіб, які наведені позивачем у заяві - відсутні.
Таким чином, на час розгляду судом заяви позивача не встановлено, що невжиття запропонованих позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливить виконання рішення суду, суду не доведено неможливість захисту прав позивача без вжиття таких заходів, суду не доведено наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача без розгляду справи по суті.
Крім того, суд зазначає, що у разі забезпечення позову в зазначених позивачем межах, суд фактично ухвалить судове рішення про відновлення правового становища позивача, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення, без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд доходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення даного позову, у зв'язку з чим заява позивача про забезпечення адміністративного позову - задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 166, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -
У задоволенні заяви позивача про забезпечення адміністративного позову відмовити.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова