Іменем України
10 травня 2018 року
Київ
справа №803/929/16
адміністративне провадження №К/9901/41989/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (суддя Сеник Р.П.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 травня 2016 року №0000461404 та №0000501404.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано в частині податкове повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області №0000501404 від 31 травня 2016 року щодо застосування до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 штрафної (фінансової) санкції в сумі 124 937,5 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому, зазначена постанова ухвалена судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні за участі представників сторін, а її копію відповідачем отримано 25 липня 2016 року.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволення позовних вимог, Інспекція 27 липня 2016 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати у вказаній частині та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали; далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.
Ухвалою від 22 вересня 2016 року Львівський апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про звільнення від сплати судового збору та повернув апеляційну скаргу особі, що її подала, на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 КАС України у зв'язку із неусуненням у встановлений судом строк її недоліку.
25 листопада 2016 року Інспекція повторно подала апеляційну скаргу на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року, одночасно заявивши й клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, обґрунтоване неможливістю сплати судового збору (при первісному поданні апеляційної скарги) в зв'язку з відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для цієї мети.
Втім ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року, з врахуванням приписів частини 4 статті 189 КАС України, апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з її поданням поза межами строку апеляційного оскарження й визнанням судом підстав, вказаних у клопотанні про його поновлення, неповажними та непідтвердженими жодними доказами; запропоновано відповідачу навести інші (поважні) причини пропуску строку апеляційного оскарження.
В межах наданого для усунення недоліків апеляційної скарги строку Інспекцією надіслано до суду клопотання, у якому останнє навело ті ж обставини (недостатність бюджетного фінансування, на підтвердження чого надано копію аналітичної довідки по рахунку установи), що вже вказувались в клопотанні, доданому до повторної апеляційної скарги при її поданні, та визнані судом неповажними причинами.
Ухвалою від 24 січня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою, оскільки прийшов до висновку про неповажність наведених відповідачем причин пропуску строку апеляційного оскарження.
При цьому, як зазначив апеляційний суд, надані відповідачем на підтвердження наведених в заявленому клопотанні причин пропуску строку апеляційного оскарження докази (копія аналітичної довідки по рахунку установи) жодним чином не свідчать про поважність таких причин.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 січня 2017 року, Інспекція звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права й залишення поза увагою наведених нею в клопотанні про поновлення пропущеного строку обставин його пропуску (відсутність коштів, передбачених для сплати судового збору), просила вказане рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу суду не подав.
Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С.С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І.А., Юрченко В.П.
Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.
За змістом частини 2 статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Частиною 4 статті 189 КАС України було визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
З огляду на викладені вимоги закону та зважаючи, що, як вже зазначалось, повторна апеляційна скарга на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року була подана поза межами законодавчо встановленого десятиденного строку її апеляційного оскарження, а вказані Інспекцією в клопотанні причини пропуску цього строку визнані судом апеляційної інстанції недостатніми для висновку про його пропуск з поважних причин, касаційний суд вважає, що відповідачу обґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України ухвалою судді Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року.
Доводи ж касаційної скарги про те, що неможливість вчасної подачі апеляційної скарги була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору, не свідчать про наявність поважних підстав, що перешкоджали відповідачу своєчасно звернутися до суду апеляційної інстанції.
Так, пунктом 3 частини 1 статті 7 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом було віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкривала стаття 10 цього Кодексу й визначала, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 49 КАС України передбачала обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ.
Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.
При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.
У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").
Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Не спростовують висновків суду апеляційної інстанції й обставини звернення Інспекції з первинною апеляційною скаргою (яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) у строк, встановлений статтею 186 КАС України, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.
При цьому, Верховний Суд враховує, що вдруге апеляційну скаргу Інспекцією було подано 25 листопада 2016 року, тобто через два місяці після її первісного повернення судом апеляційної інстанції; при цьому, доказів наявності непереборних обставин, які б перешкоджали апеляційному оскарженню судового рішення у цей період, матеріали справи не містять.
У касаційній скарзі відсутні й відомості про наявність інших обставин, які б давали підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, а також свідчили б про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду