10 травня 2018 року ЛуцькСправа № 803/472/18
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Дмитрука В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом громадянина Індії ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Індії ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати повторно розглянути його заяву.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.12.2017 позивач отримав повідомлення Управління Державної міграційної служби України у Волинській області №0704/32 від 13.12.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підставою для якого був наказ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області №76 від 12.12.2017. Відмову вмотивовано тим, що надана позивачем інформація не дає підстав кваліфікувати ОСОБА_2 як особу, що підпадає під пункт 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Позивач вважає, що дане рішення є необґрунтованим та незаконним, оскільки прийняте без повної оцінки основних елементів заяви про захист та суперечить положенням статей 1, 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» і нормам Правил розгляду заяв та оформлення документів. Як зазначив позивач, причиною його виїзду із країни походження є страх переслідувань за релігійною ознакою, оскільки в штаті, де він проживає (Хар'яна) зазнавав утисків через кастовий суспільний устрій, тому в разі повернення на батьківщину його життя перебуватиме під загрозою.
З огляду на вказані обставини, просить суд скасувати рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2018 справу було прийнято до провадження та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача у поданому відзиві на позовну заяву від 03.04.2018 проти задоволення позову заперечувала зважаючи на те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять сумнівний та недостовірний характер та свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Індії добровільно. Отже, можливість того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності відсутня, а існування небезпеки життю позивача не підтверджується жодними документами. При розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем вивчено матеріали особової справи та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим, з урахуванням норм Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповіді на відзив позивачем не подано. Копія ухвали суду від 26.03.2018 про відкриття провадження в адміністративній справі повернулась на адресу суду не врученою позивачу з відміткою поштового відділення «не проживає».
Дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких мотивів та підстав.
Частина 1 статті 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дії чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Соніпат, штат Хар'яна, Індія, за національністю - індієць, віросповідання - індуїзм, рідна мова - гінді, освіта вища, сімейний стан - неодружений, прибув в Україну через територію Російської Федерації.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.06.2017 №308/5562/17 громадянина Індії ОСОБА_2 примусово видворено за межі території України.
Як слідує з матеріалів особової справи №2017 LT 0028, позивач 09.11.2017 звернувся до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій просив притулок в Україні з підстав побоювання зазнати переслідування в країні походження та був переміщений для подальшого утримання до пункту тимчасового перебування іноземців «Журавичі» Волинської області.
Згідно протоколу співбесіди від 23.11.2017 №1 позивач в якості причини виїзду з країни постійного проживання зазначив побоювання за своє життя через переслідування з боку уряду та інших громад міста за належність до етнічної групи «Джат», тому в разі повернення на батьківщину його життя перебуватиме під загрозою.
За результатами розгляду особової справи ОСОБА_2 №2017 LT 0028, головним спеціалістом сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України у Волинській області Михальчук М.І. 11.12.2017 був складений висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, на підставі пункту шостого статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону.
Із змісту вищезазначеного висновку слідує, що відомості, надані заявником про себе та місце народження і проживання є непереконливими, не доводять переслідувань або існування загрози переслідувань в Індії та не доводять загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Твердження заявника про небезпеку перебування в Індії та політичну ситуацію в цій країні є недостовірними, що підтверджуються загальнодоступними джерелами інформації. Так, заявник у заяві та анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стверджує, що зазнавав переслідувань через належність до етнічної групи «Джат», однак аналізуючи обставини справи, заявник взагалі не був об'єктом зацікавленості правоохоронних органів чи інших органів Індії, оскільки безперешкодно залишив територію країни, хоча, перетин кордону, при цьому, передбачає проведення відповідної перевірки особи, однак, не зважаючи на те, що за словами останнього його переслідували він не був затриманий.
Крім того, у ході проведення співбесіди ОСОБА_2 повідомив, що він бажає потрапити до Європейської країни, оскільки там кращі умови життя. Вказане дає підстави вважати, що заявник відноситься до категорії економічних мігрантів - осіб, які добровільно залишають країну своєї громадської незалежності з метою пошуку кращих умов життя. Про це свідчить також той факт, що здійснивши в'їзд на територію України заявник не звернувся в установленому порядку за захистом, а намагався за допомогою міжнародних злочинних угрупувань в незаконний спосіб перетнути державний кордон України.
Враховуючи вищевикладені розбіжності, а також факт надання позивачем неправдивих відомостей, спеціаліст УДМС України у Волинській області дійшов висновку, що заявник не надав достовірних чи правдоподібних фактів його особистого переслідування в країні постійного проживання, а тому немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
У зв'язку з цим, наказом УДМСУ у Волинській області від 12.12.2017 №76 на підставі пункту шостого статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон № 3671).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671 встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону №3671, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Статтею 9 Закону №3671 встановлено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, частинами 1, 2, 6, 7, 9, 10, 11, 12 статті 9 Закону №3671 визначено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
Отже, після прийняття відповідного рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби згідно Закону №3671 вчиняє ряд дій для вивчення усіх обставин, повідомлених заявником, після чого готується письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Такий же порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, закріплений у пункті 5.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649. Зокрема, в даному пункті Правил зазначено, що після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу):
а) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви.
б) направляє в установленому порядку до органів Служби безпеки України відповідний запит (додаток 18) щодо здійснення перевірки наявності обставин, за якими заявник не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 Закону;
в) у разі відсутності в заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, направляє відповідні матеріали, а в разі необхідності - й заявника до органів Служби безпеки України з метою ідентифікації особи (додаток 19);
г) у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів в установленому порядку звертається із відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається (додаток 19);
ґ) в установленому порядку направляє заявника на медичне обстеження відповідним направленням (додаток 20);
д) долучає до особової справи заявника всі документи, підготовлені та отримані органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, включаючи результати медичного обстеження;
е) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 21);
є) формує особову справу заявника (пронумеровує всі документи, що долучені до справи, складає їх опис, прошиває справу).
Відповідно до частин 1, 5 статті 10 Закону №3671 рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону).
Згідно частини шостої статті 8 Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.
У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
Отже, заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
В обґрунтування поданої заяви, позивач вказав про наявність побоювань стати жертвою переслідувань в Індії через належність до етнічної групи «Джат».
Водночас, відповідно до пункту 164 глави 5 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особи, які вимушені покинути країну походження через внутрішні та міжнародні конфлікти, зазвичай не кваліфікуються як біженці за Конвенцією 1951 року і Протоколом 1967 року. Пунктом 65 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що переслідування зазвичай відносяться до дій влади країни.
Позивач не надав доказів причетності до політичних партій, активної участі у політичному житті країни свого походження. Факту, що позивач був об'єктом переслідувань як на момент перебування на території країни походження, так і на момент звернення до відповідача, наявність прямих загроз такого переслідування через політичні погляди, також не встановлено.
Відомості, які надав позивач, носять загальний характер та не підтверджують наявність переслідувань відносно нього за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, суд звертає увагу, що під час проведення співбесіди позивач зазначив, що мав намір потрапити до Європейської країни, де кращі умови життя.
Як вбачається з відомостей, наданих позивачем під час проведення співбесіди, він не належить до жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації, що не дає підстав виділення його до потенційних груп ризику, які можуть зазнати переслідування чи серйозної шкоди в Індії.
Отже, інформація про країни походження, аналіз матеріалів справи та індивідуальних обставин свідчать, що не існує розумної можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності.
Таким чином, суд приходить до переконання про необґрунтованість заяви і відсутність у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками зазначеними в пунктах 1,13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VІ.
Крім того, пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним іммігрантом а не біженцем.
Тобто, метою звернення до міграційної служби позивача стало отримання захисту не через побоювання стати жертвою переслідувань з боку провладних військ, а намагання потрапити до Європи, а тому в даному випадку позивач не є біженцем чи особою, яка потребує захисті, а в розумінні пункту 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців вважається економічним мігрантом.
Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» визначено, що судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не мав наміру звертатися за захистом в Україні, оскільки із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише 22.11.2017, тобто після розміщення його в Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано до установи відповідача жодних переконливих доказів, які б свідчили про переслідування позивача на батьківщині, а його посилання були обумовлені переважно загальновідомою інформацією. Позивач добровільно та безперешкодно покинув країну свого походження з метою потрапити до Європи, тобто поселитися в іншому місці.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також відсутністю обґрунтованих загрози життю, безпеці чи свободі позивача через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання та перебуванням у третій безпечній країні, відповідачем правомірно було прийнято рішення (повідомлення) №0704/32 від 13.12.2017 про відмову громадянину Індії ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, тому в задоволенні позовних вимог про скасування вказаного рішення та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту слід відмовити.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову громадянина Індії ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. В. Дмитрук