10 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 922/2790/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Перепечіної Лілії Василівни
на рішення господарського суду Харківської області від 13.09.2017 (головуючий суддя Лаврова Л.С.)
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 (головуючий Білецька А.М., судді: Гребенюк Н.В. і Медуниця О.Є.)
у справі № 922/2790/17
за позовом комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (далі - Підприємство),
до фізичної особи-підприємця Перепечіної Лілії Василівни (далі - ФОП Перепечіна Л.В.),
про стягнення 66 681,10 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Підприємство звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП Перепечіної Л.В. про стягнення вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 66 681,10 грн. за період з жовтня 2012 року по квітень 2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП Перепечіна Л.В. у період з 16.05.2012 до 11.09.2015 користувалась нежитловим приміщенням загальною площею 129,4 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Дане приміщення є невід'ємною частиною централізованої системи опалення всього будинку та опалювалося ФОП Перепечіна Л.В. у зимові періоди без договору. Факт споживання теплової енергії підтверджується актами на включення та актами на відключення опалення у приміщенні. Як на правові підстави Підприємство посилалось на статті 530, 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.09.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2017, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ФОП Перепечіної Л.В. на користь Підприємства вартість безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 66 681,10 грн. за період з жовтня 2012 року по квітень 2015 року.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані доведеністю факту відпуску Підприємством теплової енергії у займане ФОП Перепечіна Л.В. приміщення на підставі наданих доказів, зокрема актів на включення опалення від 26.10.2012 № 173/21581, від 02.10.2013 № 173/1692, від 30.10.2014 № 173/3564 та актів на відключення опалення від 15.04.2013 № 173/20846, від 14.04.2014 № 173/1756, від 14.04.2015 № 173/5235. При цьому судами зазначено, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє ФОП Перепечіну Л.В. від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, тому суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог на підставі частин першої, другої статті 11 ЦК України та пункту 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Крім того, постанова апеляційного суду у частині посилання ФОП Перепечіної Л.В. у апеляційній скарзі на застосування позовної давності мотивована тим, що ФОП Перепечіна Л.В. була належним чином повідомлена про час і місце роз гляду справи у суді першої інстанції шляхом направлення відповідних ухвал суду на її юридичну та фактичну адресу, проте вона своєчасно не скористалась наданим їй частиною третьою статті 267 ЦК України правом на подання заяви про застосування позовної давності до винесення рішення по справі, у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для застосування позовної давності.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ФОП Перепечіна Л.В. звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована: безпідставністю відступлення судами від предмета позову із вказівкою на те, що статті 1212 та 1213 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин і самостійне застосування положень, які регулюють вирішення спору за наявності господарського зобов'язання; тим, що теплова енергія та гаряче водопостачання у нежитлові приміщення упродовж з жовтня 2012 року по квітень 2015 року не надавались та вказані приміщення не були обладнані приладами теплопостачання, що підтверджується листом КП "Жилкомсервіс" від 24.12.2014 № 23629/2/07-05; відключенням приміщення від гарячого водопостачання; тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин позовну давність, на застосувані якої наполягала ФОП Перепечіна Л.В.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 922/2790/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що ФОП Перепечіна Л.В. з 16.05.2012 по 21.01.2014 користувалася нежитловим приміщенням загальною площею 129,4 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору оренди від 16.05.2012 № 4076, укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, що підтверджується листом Управлінням комунального майна та приватизації від 25.07.2012 № 8542.
У період з 22.01.2014 по 10.09.2015 ФОП Перепечіна Л.В. користувалася зазначеним нежитловим приміщенням на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.01.2014, укладеного нею з Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 11.09.2015, укладеним ФОП Перепечіною Л.В. та ОСОБА_6.
Система опалення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 є невід'ємною частиною централізованої системи опалення будинку, тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будинку в опалювальні періоди одночасно опалювалось нежитлове приміщення, яким користувався відповідач.
Факт користування тепловою енергією підтверджується актами на включення опалення від 26.10.2012 № 173/21581, від 02.10.2013 № 173/1692, від 30.10.2014 № 173/3564 та на відключення опалення від 15.04.2013 № 173/20846, від 14.04.2014 № 173/1756, від 14.04.2015 № 173/5235. Зазначені акти підписані та скріплені печатками представників Підприємства та балансоутримувача будинку.
09.08.2017 Підприємство направило на адресу ФОП Перепечіної Л.В. лист-вимогу про необхідність оплати вартості безпідставно отриманої теплової енергії за період з жовтня 2012 року по квітень 2015 року у розмірі 66 681,10 грн. Доказів на підтвердження здійснення оплати судам не надано.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 66 681,10 грн. за період з жовтня 2012 року по квітень 2015 року.
Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.
Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно з частиною другою статті 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Відповідно до пункту 3 Правил споживач теплової енергії фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП Перепечіна Л.В. не укладала договір купівлі-продажу теплової енергії з Підприємством і в період з жовтня 2012 року по квітень 2015 року безпідставно споживав теплову енергію на потреби опалення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 у м. Харкові.
Однак з аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін "споживач" застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
Частиною шостою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
При цьому відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє ФОП Перепечіну Л.В. від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.
Також судами встановлено, що факт відпуску теплової енергії у спірне приміщення підтверджується, зокрема, актами на включення опалення від 26.10.2012 № 173/21581, від 02.10.2013 № 173/1692, від 30.10.2014 № 173/3564 та актами на відключення опалення від 15.04.2013 № 173/20846, від 14.04.2014 № 173/1756, від 14.04.2015 № 173/5235.
Що ж до посилань ФОП Перепечіної Л.В. на відсутність приладів опалення у нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_2, якими вона користувалася у період з 16.05.2012 по 10.09.2015 спочатку на підставі договору оренди як орендар, а потім на підставі договору купівлі-продажу як власник і на підтвердження наведеного надала до суду апеляційної інстанції: лист КП "Жилкомсервіс" від 24.12.2014 № 23629/2/07-05, у якому зазначено, що станом на 24.12.2014 було проведено обстеження зазначених нежитлових приміщень, за результатами обстеження відповідача повідомлено, що приміщення не обладнані приладами теплопостачання, стояки теплопостачання ізольовані; лист відповідача без номера та дати, який отриманий позивачем 04.02.2015 вхідний № 971, - то вони були відхилені апеляційним судом, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами у справі, а самі листи не можуть вважатися належними доказами відключення будинку, в якому знаходиться спірне приміщення, від мереж централізованого опалення у встановленому законодавством порядку.
Так, апеляційним судом встановлено, що в акті обстеження нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 від 22.12.2014, яке проведено в присутності представника відповідача - адміністратора студії танців Саповіл В.Л. та яким підписаний даний акт, зазначено про наявність приладів опалення у нежитлових приміщеннях ФОП Перепечіної Л.В., зазначені тип та кількість приладів опалення, а саме: прилади опалення типа "Комфорт" у кількості 11 штук довжиною 1,3 м та 1 штука довжиною 0,7 м, а також що система опалення приміщень єдина з системою опалення будинку. Крім того, вказано про відсутність гарячого водопостачання у приміщеннях, наявність пломби на вводі трубопроводу гарячого водопостачання з відбитком "17854138 ХТС".
В акті преддоговірного обстеження від 27.01.2015, що проводилось в присутності ФОП Перепечіної Л.В., яка від підписання акта відмовилась, зазначено, що система опалення єдина з будинком, гаряче водопостачання опломбоване, пломба з відбитком "17854138 ХТС" знаходиться у цілісності та схоронності.
У пункті 10 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 11.09.2015, за яким ФОП Перепечіна Л.В. продала належні їй нежитлові приміщення по АДРЕСА_2, зазначено: "Відчужувані нежитлові приміщення оглянуті мною, покупцем. Недоліки або дефекти, що перешкоджали б їх використанню за цільовим призначенням, на момент огляду виявлені не були. Претензій до продавця щодо якісних характеристик відчужуваних нежитлових приміщень я, покупець, не маю і приймаю їх у технічному стані, придатному для використання за цільовим призначенням".
Додатково на підтвердження опалення у нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_2 Підприємством були надані акти обстеження від 23.03.2016 та 08.12.2016 цих нежитлових приміщень, які на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2015 перейшли від ФОП Перепечіної Л.В. до нового власника ОСОБА_6 У вказаних актах зазначено про наявність опалення у нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_2 та відсутність гарячого водопостачання.
Крім того, наявність опалення у нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_2 підтверджується копіями документів стосовно ФОП Шапошнікова К.І., який орендував зазначені нежитлові приміщення до ФОП Перепечіної Л.В., а в тому числі копія технічного паспорта на нежитлові приміщення першого поверху № 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10 літ. "А-2" загальною площею 129,4 м2, розташованих по АДРЕСА_2 в м. Харкові. Відповідно до розділу технічного паспорта "Характеристика будинку, господарських будівель та споруд" у зазначених нежитлових приміщеннях є електрика, водопровід, каналізація та опалення.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність відключення спірних приміщень від мережі централізованого опалення у встановленому законодавством порядку. У той час як самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1192цс15.
Твердження ФОП Перепечіної Л.В., що предметом спору є також оплата за теплову енергію на потреби гарячого водопостачання, також були відхилені апеляційним судом, оскільки в актах обстеження від 22.12.2014 та 27.01.2015 чітко зазначено, що у нежитлових приміщеннях гаряче водопостачання відсутнє, ввід трубопроводу гарячого водопостачання опломбований, пломба на вводі трубопроводу гарячого водопостачання з відбитком "17854138 ХТС" знаходиться в цілісності та схоронності.
До того ж, доданий до позову розрахунок нарахувань за спожиту теплову енергію містить лише розрахунок вартості теплової енергії на потреби опалення, про що зазначено у розрахунку.
Крім того, надаючи правову оцінку наданому Підприємством розрахунку, суд апеляційної інстанції встановив, що ані спірне приміщення, ані будинок, в якому воно розташоване, не обладнані приладами обліку теплової енергії, тому розрахунок вартості спожитої теплової енергії Підприємство правомірно здійснювало згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94, а тому він визнаний судом обґрунтованим.
Водночас судами встановлено, що позов Підприємства про стягнення безпідставно спожитої відповідачем теплової енергії заявлено з посиланням на положення статей 1212 та 1213 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.09.2014 у справі № 6-122 цс14 та від 25.02.2015 у справі № 3-11гс15.
Так, зазначена норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
У постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі № 6-582цс15 зазначено, що позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини.
Враховуючи те, що в даному випадку між сторонами на протязі жовтня 2012 року по квітень 2015 року склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії, Підприємство належними доказами підтвердило факт подачі теплової енергії у нежитлове приміщення по АДРЕСА_2, яким користувалася ФОП Перепечіна Л.В. у зазначений період, докази відключення приміщення від мереж централізованого опалення у встановленому законодавством порядку відсутні та останньою даний факт не доведений належними та допустимими доказами, суди дійшли висновку, що позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню на підставі частин першої, другої статті 11 ЦК України та пункту 1 частини першої статті 174 ГК України.
Що ж до застосування позовної давності до спірних правовідносин, про яку заявлено ФОП Перепечіною Л.В. під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, то апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Матеріали справи свідчать про те, що ФОП Перепечіна Л.В. не брала участі у судових засіданнях під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Разом з цим, ухвала господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 21.08.2017 та ухвала про відкладення розгляду справи від 04.09.2017 були направлені на її адресу, що вказана у позовній заяві - 61184, АДРЕСА_1, яка співпадає з адресою, зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який наданий разом з позовною заявою, та яка зазначена в якості фактичної адреси у апеляційній скарзі.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаю ться достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Таким чином, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017). За змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а у разі ненадання суду відповідної ін формації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на від сутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Оскільки ФОП Перепечіна Л.В. була належним чином повідомлена про час і місце роз гляду справи в суді першої інстанції шляхом направлення відповідних ухвал суду на його юридичну та фактичну адресу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФОП Перепечіна Л.В. своєчасно не скористалась наданим їй частиною третьою статті 267 ЦК України правом на подання заяви про застосування позовної давності до винесення рішення по справі, тобто не довела поважності причин неподання заяви про застосування позовної давності до суду першої інстанції, тому відсутні підстави для застосування судом апеляційної інстанції позовної давності.
Посилання в касаційній скарзі на: безпідставність відступлення судами від предмета позову із вказівкою про те, що статті 1212 та 1213 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин і самостійне застосування положень, які регулюють вирішення спору при наявності господарського зобов'язання; те, що теплова енергія та гаряче водопостачання у нежитлові приміщення упродовж з жовтня 2012 року по квітень 2015 року не надавались та вказані приміщення не були обладнані приладами теплопостачання, що підтверджується листом КП "Жилкомсервіс" від 24.12.2014 № 23629/2/07-05; відключення приміщення від гарячого водопостачання; те, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин позовну давність, на застосуванні якої наполягала ФОП Перепечіна Л.В., - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Перепечіної Лілії Василівни залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 13.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі № 922/2790/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя К. Пільков
Суддя В. Селіваненко