07 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 903/321/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області
на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 (Головуючий суддя - Дужич С.П., судді: Мамченко Ю.А., Огороднік К.М.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Варшави Віктора Миколайовича
до Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області
про стягнення 60 562,45 грн.,
Фізична особа - підприємець Варшава В.М. (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просила стягнути з Управління соціального захисту населення Ківерцівської державної адміністрації Волинської області (далі - відповідач) 60562 грн. 45 коп. заборгованості за перевезення пільгових категорій громадян за 2014-2015 роки згідно договорів про пільгове перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування №9 від 01.02.2014, № 6 від 01.02.2015, № 30 від 01.06.2015, № 33 від 31.07.2015, №39 від 20.10.2015 та розрахунків позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як головний розпорядник бюджетних коштів, всупереч вимог законодавства, повністю не перерахував йому кошти за здійснення перевезення пасажирів у 2014-2015 роках.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.06.2017 (суддя - Слободян О. Г.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що сума, яку просить стягнути позивач, не підлягає компенсації, позаяк в порушення умов договорів, позивач з жовтня 2014 року акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, котрі згідно п.3.3 договорів проводяться між Перевізником і Замовником до 5 числа наступного за звітним місяцем та є підставою для відповідної компенсації з перевезення пільгових категорій громадян, відповідачем не підписані.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 вказане рішення скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено.
Апеляційна інстанція визнала, що спірні кошти, як компенсація за перевезення пільгових категорій пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських маршрутах, заявлені до стягнення позивачем відповідно до чинного законодавства.
У касаційній скарзі відповідач просить постанову у справі скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Відповідач вважає, що апеляційним судом невірно застосовано Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 (далі - Порядок), здійснено помилкове посилання на практику Верховного Суду України, а відтак прийнято помилкове рішення про задоволення позову.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить оскаржену постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення з підстав необґрунтованості її доводів. При цьому посилається на практику Верховного Суду при вирішенні даної категорії спорів.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
Судами встановлено, що протягом 2011-2015 років між позивачем - ФОП Варшава В.М. (перевізник) та Департаментом інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації (головним управлінням промисловості та розвитку інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації) (організатор) було укладено ряд договорів про організацію перевезень пасажирів, згідно пункту 1.1 яких організатор надає перевізнику право здійснення перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (оборотних рейсах) за визначеними напрямами.
Відповідно до підпункту 2.2.6. даних договорів, перевізник забезпечує пільгове перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами.
Також, у 2014-2015 роках між позивачем (перевізник) та відповідачем - управлінням соціального захисту населення Ківерцівської РДА (замовник) були укладені договори про пільгове перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, згідно підпунктів 1.1. яких Замовник, в межах доведених обсягів асигнувань, здійснює компенсацію за пільгове перевезення, але не більше бюджетних асигнувань згідно з помісячним розподілом помісячного розпису субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у Порядку затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256, Порядку затвердженому розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 31 липня 2006 року №251 "Про затвердження Порядку розрахунків обсягів компенсацій витрат автомобільних перевізників за пільговий проїзд окремих категорій громадян для здійснення фінансування за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам" та розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 21 лютого 2007 року № 65 "Про внесення змін до Порядку розрахунків обсягів компенсацій витрат автомобільних перевізників за пільговий проїзд окремих категорій громадян для здійснення фінансування за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам" та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VІІІ (договір №6 від 01.02.2015), а перевізник здійснює перевезення пільгових категорій громадян на приміських автобусних маршрутах загального користування.
За умовами договорів замовник протягом трьох днів перевіряє подані розрахунки та складати акти звіряння розрахунків.
Замовник за договорами зобов'язується проводити компенсацію витрат за пільгове перевезення громадян по мірі надходження коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у межах помісячного розпису асигнувань, обсягу компенсації в межах затвердженого кошторису видатків на 2014-2015 роки.
Умовами договорів встановлено, що щомісячно до 1-го числа наступного місяця Перевізник подає Замовнику розрахунок необхідної компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян згідно з додатками до цього договору.
Також умовами договорів передбачено, що акти звірки проводяться між Перевізником і Замовником до 5 числа наступного за звітним місяцем.
Перерахування коштів Перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян здійснюється Замовником протягом 5-ти робочих днів після надходження коштів на рахунок Замовника. У випадку зміни обсягу бюджетних призначень Замовник здійснює приведення договірних зобов'язань з Перевізником та обсягів бюджетних зобов'язань у відповідність до уточнених обсягів бюджетних асигнувань місцевого бюджету.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи даний позов, апеляційний суд виходив з того, що за зазначений період позивач здійснив перевезення пільгових категорій пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських маршрутах, згідно поданих і погоджених розрахунків, на загальну суму 506 393,83 грн., з якої йому було компенсовано витрати у розмірі 445 831,38 грн., відтак заборгованість склала 60562,45 грн. Оскільки спірна заборгованість виникла через ненадходження у повному обсязі субвенцій з державного бюджету, і на даний час не погашена, вона підлягає до стягнення з відповідача.
Проте з такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 629 цього ж Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу приписів статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частин 1, 2 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Зокрема, відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно до статті 7 цього Закону забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.
Згідно з частини 1 статті 29 вказаного Закону автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Відповідно до частини 1 статті 42 цього Закону договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 37 вказаного Закону пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, а види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
У свою чергу, в силу приписів частини 2 статті 29 наведеного Закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком.
Як зазначено у пункту 1 Порядку, в ньому, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України, визначається механізм фінансування компенсаційних виплат також й за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Окрім того, Порядком визначено, що автомобільні перевізники щомісяця до 1 числа наступного місяцям саме управлінню соціального захисту населення райдержадміністрації головним розпорядникам бюджетних коштів подають розрахунок необхідної суми компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян згідно з додатками до Положення. Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрацій, міськвиконкомів протягом 3 днів перевіряють подані розрахунки та в межах затверджених бюджетних асигнувань складають з автомобільними перевізниками відповідні акти звіряння. Фінансування видатків на компенсацію витрат автомобільних перевізників за пільговий проїзд окремих категорій громадян здійснюється з урахуванням фактично наданих послуг, але не більше планових обсягів асигнувань, установлених помісячним розписом асигнувань.
У відповідності до рішення, прийнятого комісією з питань розрахунків обсягів компенсації витрат автомобільних перевізників за пільговий проїзд окремих категорій громадян, оформленого належним чином протоколом засідання комісії від 29.01.2014 №1, від 27.01.2015 №1 на підставі бюджетного законодавства, у зв'язку із неможливістю взяття на себе зобов'язань, що не передбачені бюджетними асигнуваннями було прийнято рішення, що у випадку, коли місячна загальна сума поданих розрахунків перевізниками перевищує затверджений помісячний план асигнувань на даний місяць, доручити управлінню соціального захисту населення проводити розрахунки пропорційно по кожному поданому розрахунку до затвердженої загальної суми.
Рішення було прийнято щодо розподілу коштів у пропорційному відношенні до встановлених коефіцієнтів, поданих розрахунків та коштів, передбачених помісячним кошторисом.
Згідно статті 51 Бюджетного кодексу України будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет на відповідний рік, не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Узяття таких зобов'язань є бюджетним правопорушенням.
Відповідно до пункту 2 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.
Як встановлено судом першої інстанції і не спростовано апеляційним господарським судом, на виконання умов укладених договорів за період з 31.01.2014 по 31.12.2015 позивачем здійснювалось пільгове перевезення пасажирів та подавалися розрахунки необхідних сум компенсації.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що ним було надано послуг з пільгового перевезення пасажирів, згідно розрахунків позивача, на загальну суму 506 393 грн. 83 коп., відповідачем було компенсовано 365 020 грн. 94 коп. і 80 810,44 грн., внаслідок чого некомпенсованою залишилась спірна сума у 60562 грн. 45 коп.
Як вбачається із встановлених судами обставин справи вказана заборгованість виникла у зв'язку із відсутністю бюджетних асигнувань, на підставі чого було прийнято зазначене вище рішення про те, що у випадку, коли місячна загальна сума поданих розрахунків перевізниками перевищує затверджений помісячний план асигнувань на даний місяць, доручити управлінню соціального захисту населення проводити розрахунки пропорційно по кожному поданому розрахунку до затвердженої загальної суми.
Згідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Положення частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Також, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у судових рішеннях Верхового Суду від 13.02.2018 зі справи №927/345/17 від 14.02.2018 зі справи за № 921/177/17-г/14, Верховного Суду України від 22.03.2017 зі справи №905/2358/16, та Вищого господарського суду України від 21.06.2017 року у справі №925/1485/16.
Наведеним вище у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву на касаційну скаргу знайшли своє підтвердження про законність оскарженої постанови.
Щодо правових позицій Верховного Суду у справах, на які посилається позивач у відзиві на касаційну скаргу, то вони відхиляються Касаційним господарський судом через те, що нормативно-правове регулювання та обставини спору у цих справа також є відмінними від даних.
Так у справах №904/4666/17 і №904/4671/17 між сторонами спору були відсутні договірні зобов'язання з перевезення громадян повітряним транспортом; у справах №927/345/17 і №921/177/17-г/14 між сторонами спору також відсутні договірні зобов'язання пор відшкодування вартості телекомунікаційних послуг.
За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, суд не вбачає правових підстав для скасування оскарженої постанови.
Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на особу, що звернулася із касаційну скаргою.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі Господарського суду Волинської області № 903/321/17, залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В.Краснов