05 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/18436/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 (головуючий: Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" (Общество с ограниченной ответственностью "Индустрия Ферросплавов"), 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний Союз" ,
про визнання недійсним договору поруки,
Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 на підставі ст.135 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) стягнуто в дохід Державного бюджету України з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" штраф у розмірі 8 810 (вісім тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.
19.03.2018 (згідно з реєстраційним штампом) Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" подано касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі №910/18436/16 до Касаційного господарського суду.
У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі №910/18436/16.
Також Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" заявлено клопотання про зупинення дії ухвали Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 910/18436/16 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2018 у справі № 910/18436/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.
Відповідно до частини 5 статті 301 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
05.04.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження та розгляд касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення сторін, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 20.04.2018.
Одночасно даною ухвалою зупинено дію ухвали Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 910/18436/16 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (скаржник, позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.
Скаржник вважає, що судом порушено статті 43 та 135 ГПК України.
Позивач зазначає, що суд застосував ст.5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20.03.1992 (далі - Київська угода), яка надає суду, який звертається з дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду держави-учасниці Київської угоди, дискреційні повноваження щодо визначення мови, якою мають бути викладені документи при зверненні з таким дорученням.
Скаржник вважає, що самого факту знаходження господарюючого суб'єкта на території іншої держави-учасниці Київської угоди недостатньо для використання таких дискреційних повноважень на користь російської мови, оскільки в такому випадку ч. 5 вказаної угоди позбавляється своєї суті.
На думку Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", в першу чергу надається перевага викладенню документів держави, яка запитує, тобто у даному випадку такою державою виступає Україна, державною мовою якої є українська.
Скаржник вважає, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував своє рішення щодо зобов'язання позивача перекласти документи на російську мову.
Посилаючись на ч.4 ст. 14 Закону України "Про засади державної мовної політики", постанову Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі №823/1324/15, скаржник зазначає, що на території м. Києва російська мова, як регіональна, не поширена, отже суд не має права покладати обов'язок перекладу процесуальних документів у цій справі на російську мову на ПАТ "Укрнафта": цей обов'язок несе ТОВ "Індустрія Феросплавів", яке згідно з п.7.2. договору поруки №02-08-2014/2 від 02.08.2014 погодилось на вирішення будь-яких спорів за цим договором у господарських судах України. Дана правова позиція, як вказує позивач, підтверджується висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 09.02.2011 у справі №6-9389св10, та позицією Вищого спеціалізованого суду України, викладеною у постанові від 25.02.2015 у справі №6-40014 св14.
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" вказує, що звернулось до суду з клопотанням від 22.02.2018, в якому повторно просило надіслати ухвалу суду від 05.02.2018 державною мовою в порядку ст.5 Київської угоди, звертало увагу суду, що Господарський суд міста Києва надсилав ухвалу від 17.12.2017 в порядку ст.5 Київської угоди, а Арбітражний суд Московського округу виконав судове доручення, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, ПАТ "Укрнафта" зазначило, що укладаючи спірний договір і погоджуючись на вирішення спорів за цим договором в українських судах, ТОВ "Індустрія Феросплавів" могло передбачити, що воно буде отримувати процесуальні судові документи державною мовою України. Крім того, ТОВ "Індустрія Феросплавів" володіє українською мовою, про що свідчить зміст п.8.6. Договору факторингу №1/2016 від 30.06.2016, який ПАТ "Укрнафта" просить визнати недійсним у іншій справі №910/17907/16. Однак, апеляційний суд не надав жодної оцінки доводам позивача.
Крім того, скаржник зазначає, що в ухвалі від 06.03.2018 суд послався на Закон України "Про засади державної мовної політики", хоча станом на 06.03.2018 вказаний Закон втратив чинність у зв'язку з визнанням його неконституційним згідно з рішенням Конституційного Суду України №2-р/2018 від 28.02.2018.
Позивач також вказує, що при розгляді даної справи відповідачі та третя особи не виконали вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 04.07.2017, однак місцевий господарський суд заходи примусу до учасників справи не застосовував.
Разом з тим, ПАТ "Укрнафта" вважає, що затягування судового процесу не могло мати місце, оскільки зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків.
Також скаржник вважає, що апеляційний суд порушив ст.1 протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а оскаржувана ухвала становить втручання у право ПАТ "Укрнафта" мирно володіти своїм майном.
Позивач зазначає, що чинний ГПК України не передбачає обов'язку апеляційного суду повідомляти учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. Крім того, у матеріалах справи наявні докази того, що законні представники ТОВ "Індустрія Феросплавів" (Російська Федерація) володіють українською мовою.
Крім того, скаржник вказує, що у іншій справі №910/6880/17 директор ТОВ "Індустрія Феросплавів" у листопаді 2017 подав до КАГС апеляційну скаргу, викладену українською мовою, яку підписав власноруч. При цьому, ухвалу про прийняття цієї апеляційної скарги підписали, зокрема, судді Г.А. Жук та А.О. Мальченко, тобто судді, які винесли оскаржувану ухвалу.
Також позивач зазначає, що у інших справах, де мали місце справжні випадки неповаги до суду, суди накладали менші стягнення на порушників, а то й взагалі звільняли порушників від відповідальності, що свідчить про диспропорційність ухвали Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018, якою було стягнуто штраф у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму, з точки зору ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції.
22.03.2018 та 30.03.2018 ПАТ "Укрнафта" до суду були подані доповнення до касаційної скарги.
У вказаних доповненнях скаржник посилається на те, що в ухвалі Арбітражного Московського округу (Російська Федерація) від 10.03.2017 зазначено, що суд здійснив спробу вручення документів ТОВ "Індустрія Феросплавів", у зв'язку з чим, зокрема, встановив, що за адресою м. Москва, вул. М'ясницька, б.30/1/2 буд. 2 кімната 4 зареєстровано окрім ТОВ "Індустрія Феросплавів" 12 інших організацій, що відповідає адресі масової реєстрації.
З урахуванням вказаного позивач вказує, що вірогідність стягнення будь-яких коштів, понесених ПАТ "Укрнафта" на переклад процесуальних документів у цій справі є низькою, тому позивач не зацікавлений забезпечувати за свої кошти такий переклад, якщо цей обов'язок не передбачений законом.
Крім того, скаржник вказує, що судова практика показує, що суди своїми ухвалами змінюють попередні ухвали, коли перша ухвала не відповідала закону, однак апеляційний суд стягнув з позивача штраф, вважаючи що ПАТ "Укрнафта" зловживало своїми правами шляхом подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом.
Також у доповненнях до касаційної скарги позивач вважає, що суд апеляційної інстанції порушив принцип рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, оскільки у іншій справі №910/17907/16, учасником якої є також ТОВ "Індустрія Феросплавів", Київський апеляційний суд взагалі не бажає повідомити дане товариство належним чином. Крім того, у справі №910/2575/17, у якій ПАТ "Укрнафта" є позивачем, а державні органи - відповідачами, відповідачі не понесли відповідальності за невиконання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.11.2017.
Відзивів на касаційну скаргу від учасників справи не надійшло.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ч.ч.1,3 ст.304 Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017 (далі ГПК України), ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених п.п.2 і 3 ч.1 ст.287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."
З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
Суд апеляційної інстанції встановив, що Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" (Общество с ограниченной ответственностью "Индустрия Ферросплавов"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс" про визнання недійсним договору поруки № 02-08-2014/2 від 02.08.14, укладеного між відповідачами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.16 залучено до участі у справі третю особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний Союз".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 (повний текст рішення складено 18.12.2017) у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", 28.12.2017 надіслав апеляційну скаргу №10/2543 від 28.12.2017 (вх. №09.1-04.1/607/18 від 16.01.2018), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/18436/16 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, визнати недійсним договір поруки №02-08-2014/2 від 02.08.2014.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою №10/2543 від 28.12.2017 (вх. №09.1-04.1/607/18 від 16.01.2018) Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/18436/16.
Суд апеляційної інстанції для повідомлення відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" (Общество с ограниченной ответственностью "Индустрия Ферросплавов") про надходження апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження визнав за необхідне звернутись до компетентного суду Російської Федерації з судовим дорученням про вручення Товариству з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" (Обществу с ограниченной ответственностью "Индустрия Ферросплавов") процесуальних документів.
З метою забезпечення виконання судового доручення, даною ухвалою зобов'язано позивача, апелянта по справі - ПАТ "Укрнафта", здійснити переклад процесуальних документів на російську мову. Зупинено провадження у справі №910/18436/16 (в порядку ст. 228 ГПК України), до надходження відповіді на судове доручення про вручення Обществу с ограниченной ответственностью "Индустрия Ферросплавов" судових документів.
15.02.2018 від представника ПАТ "Укрнафта" надійшло клопотання, в якому позивач відмовляється здійснити переклад процесуальних документів для повідомлення ТОВ "Індустрія Феросплавів" (ООО "Индустрия Ферросплавов") про відкриття апеляційного провадження у справі №910/18436/16, посилаючись на ст.5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, просить звернутись до компетентного суду Російської Федерації з дорученням про вручення документів, надіславши ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 05.02.2018 державною мовою України. Повідомити ТОВ "Індустрія Феросплавів" про дату, час та місце судового засідання також державною мовою України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 поновлено апеляційне провадження у справі №910/18436/16. Повторно зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" здійснити переклад ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 та доручення про вручення документів на російську мову, нотаріально посвідчити вірність перекладу таких документів та надати їх у трьох примірниках до суду у строк до 02.03.2018. Провадження у справі №910/18436/16 зупинено до надходження відповіді на судове доручення про вручення Обществу с ограниченной ответственностью "Индустрия Ферросплавов" документів.
Апеляційний господарський суд зазначив, що при винесенні даної ухвали, судом апеляційної інстанції було застосовано до особи, яка звернулась з апеляційною скаргою - ПАТ "Укрнафта", заходи процесуального примусу у вигляді попередження. Попереджено Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" та його представника, що у разі повторного невиконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018, в порядку ст. 135 ГПК України на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" буде накладено штраф.
22.02.2018 від ПАТ "Укрнафта" надійшло клопотання, в якому апелянт повторно відмовляється від виконання вимог ухвали суду, посилаючись на ст. 5 Угоди та ст. 368 ГПК України, зазначає, що судові документи можуть бути направлені до іноземної держави українською мовою, без здійснення перекладу таких документів російською мовою.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на 02.03.2018 вимоги ухвал Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 та відповідно від 19.02.2018 не виконано, перекладу судового доручення та ухвали Київського апеляційного господарського суду позивач не надав.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 провадження у справі №910/18436/16 поновлено.
Колегія суддів звернула увагу, що відповідно до ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 43 ГПК України, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 42, ч. 4 ст. 43 ГПК України, у випадку невиконання учасником справи його обов'язків; у випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу, суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені ГПК України.
Згідно з ч.1 ст.131 ГПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Згідно з п.п.1,2 ст.135 ГПК України передбачено, що у випадках невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як встановлено ч.2 ст.135 ГПК України, у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, суд, з урахуванням конкретних обставин, стягує в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від п'яти до п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів зазначила, що повторне невиконання позивачем вимог суду, зокрема, в частині відмови у здійсненні перекладу судового доручення та ухвали суду про відкриття апеляційного провадження, призводить до затягування судового процесу та позбавляє суд можливості належним чином здійснити повідомлення сторони у справі про розгляд даного судового спору.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що відповідно до ст. 14 Закону України "Про засади державної мовної політики" судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.
Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою, або в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.
Згідно з ч.1 ст.367 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення про надання правової допомоги, відповідно до ч. 3 ст. 368 ГПК України, оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Враховуючи вищенаведені приписи законодавства, беручи до уваги положення ст. 5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, суд апеляційної інстанції визнав дії позивача, а саме невиконання ним, як заінтересованою стороною у справі, покладених на нього судом обов'язків щодо здійснення перекладу процесуальних документів та повторне звернення позивача з клопотанням направити такі документи, в тому числі судове доручення до суду Російської Федерації, державною мовою України без їх перекладу на російську мову, зловживанням своїми процесуальними правами, що перешкоджає здійсненню судочинства та є проявом неповаги до суду та інших учасників судового процесу.
У зв'язку з вищевикладеним, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про існування підстав, згідно п.п.1, 2 ч.1 ст.135 ГПК України, для покладення на позивача, ПАТ "Укрнафта", заходу процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі п'яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 8 810,00грн. з урахуванням встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум у 2018 році на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня 2018 року складає 1762,00 грн.
У зв'язку з повторним невиконанням вимог ухвали суду, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості попередити належним чином іншу сторону у справі про дату, час та місце судового засідання. Колегія судів апеляційної інстанції визнала зловживанням процесуальними правами дії ПАТ "Укрнафта" та його представника, які призводять до затягування апеляційного провадження, вважає за необхідне застосовувати до ПАТ "Укрнафта" за невиконання ч. 1 п. 1,2 ст. 135 ГПК України, заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в дохід Державного бюджету України у розмірі 8810,00 грн. (п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Відповідно до ч.5 ст.131 ГПК України ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.
Згідно ч. 2 ст. 236 ГПК України, ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою рішення на підставі ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Розглядаючи доводи касаційної скарги колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.
Відповідно до ст.367 Господарського процесуального кодексу України:
"1. У разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
2. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами."
Згідно з ч.ч.1, ст.368 вказаного Кодексу:
"1. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги повинні відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено - вимогам частин другої - четвертої цієї статті.
3. Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України:
"Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України."
Відповідно до ст.1 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року N1906-IV (далі Закон):
"Цей Закон застосовується до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами міжнародного права і укладених відповідно до Конституції України та вимог цього Закону."
Згідно з абз.2 ст.2 Закону:
"Міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо)."
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону:
"Від імені України укладаються міжнародні договори України:
а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;
б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;
в) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;
г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи терміни виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;
ґ) про використання території та природних ресурсів України;
д) яким за згодою сторін надається міждержавний характер."
Згідно з п. "б" ч.2 ст.4 Закону:
"Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України включають такі документи:
б) пояснювальну записку, в якій обґрунтовується доцільність укладення міжнародного договору, визначаються вірогідні політичні, правові, соціально-економічні, фінансові, гуманітарні та інші наслідки його укладення, а також суб'єкти виконання міжнародного договору."
Відповідно до ст.19 Закону:
"1. Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
2. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно з преамбулою та ст.1 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20.03.1992:
"Уряди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав,
- надаючи важливого значення розвитку співробітництва в галузі вирішення пов'язаних із здійсненням господарської діяльності спорів між суб'єктами, що знаходяться в різних державах-учасницях Співдружності Незалежних Держав,
- виходячи з необхідності забезпечення всім господарюючим суб'єктам рівних можливостей для захисту своїх прав і законних інтересів,
домовилися про таке:
Стаття 1: Ця Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними."
Відповідно до ст.5 даної Угоди:
"Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу.
Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування Сторін, свідків, експертів та інших осіб.
При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо.
При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави.
При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою."
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції доходить наступних висновків.
1. Згідно з ч.3 ст.368 ГПК України, судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою, до судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України
Відповідно до ч.5 ст.5 даної Угоди при зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
В даному випадку запитуваною державою є Російська Федерація, а отже ч.5 ст.5 даної Угоди не дозволяє зробити висновок, що в даному випадку нею встановлено інше, ніж ч.3 ст.368 ГПК України.
2. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і мають прерогативу в застосуванні перед актами законодавства України, якщо по іншому регулюють певні правила.
3. Суттю міжнародного договору є забезпечення найбільш взаємовигідного, зручного та доступного вирішення певного питання чи ряду питань, в яких зацікавлені держави - підписанти договору.
4. Визначивши в ч.5 ст.5 даної Угоди, що при зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою, держави - підписанти фактично визнали, що, враховуючи, що кожна з цих держав має свою окрему мову та свій специфічний шрифт, російська мова є для всіх найбільш універсальною, зрозумілою та зручною.
Таким чином, визначення можливості вибору між мовою держави, яка запитує, або російською мовою без визначення умов чи підстав вибору не є необмеженою дискрецією для судів, як вважає скаржник, а є вибором забезпечення зручності (і тим самим виявленні поваги) запитуваному іноземному суду в розумінні надісланого для виконання судового доручення, оскільки судове доручення направляється саме іноземному суду, а не учаснику судового процесу, та того, який саме документ має бути вручений.
Крім того, направлення судового доручення іноземному суду саме на визначеній для всіх російській мові може допомогти уникнути іноземному суду необхідності робити його переклад, а отже, найбільш швидко виконати судове доручення про вручення документів та повідомити про виконання, в чому зацікавлений саме суд держави України, а не запитуваний іноземний суд, і в чому має бути зацікавлений, в першу чергу, позивач, яким є скаржник по справі, оскільки несвоєчасне виконання доручення призведе до необхідності відкладення розгляду справи на новий тривалий строк для виконання наступного доручення.
За викладених обставин, суд касаційної інстанції вважає правомірним вимоги суду апеляційної інстанції до позивача здійснити переклад судового доручення та ухвали суду саме російською мовою.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду України судом не приймаються до уваги, оскільки вони стосуються питання визначення мови складення процесуальних документів учасниками судового процесу, а не мови судового доручення та доданих до нього документів, при чому, на підставі саме ч.5 ст.5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20.03.1992.
Всі інші доводи не стосуються безпосередньо саме предмету оскарження в даному випадку.
Відповідно до п.п.1,2 ч.1, ч.2 ст.135 ГПК України:
"1. Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:
1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;
2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
2. У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд, з урахуванням конкретних обставин, стягує в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від п'яти до п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб."
В оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що штраф в розмірі п'яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб накладено у зв'язку з повторним невиконанням вимог ухвали суду.
Таким чином, штраф є середнім відповідно до ч.1 та мінімальним відповідно до ч.2 вищевказаної ст.135 ГПК України.
При цьому, колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги наступне.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 911/4/17 було встановлено наступне.
Відповідно до пункту 1 та 2 статті 2 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, підписаний 23.05.1995 (дата ратифікації: 22.11.1995, дата набуття чинності 12.07.1996; далі - Договір), установи юстиції договірних сторін надають взаємно правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах відповідно до положень даного Договору. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам, до компетенції яких відносяться справи, вказані в пункті 1 цієї статті.
Згідно зі статтею 3 Договору правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, що передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема, вручення та пересилання документів
Відповідно до статті 9 Договору Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, що підлягають врученню, складені на її мові або забезпечені засвідченим перекладом. У тому випадку, коли документи складені не на мові запитуваної Договірної Сторони або не забезпечені перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти.
З урахуванням викладеного, для забезпечення належного повідомлення Товариства про прийняття касаційної скарги до провадження у встановленому Договором порядку, суд визнав за необхідне зобов'язати позивача за первісним позовом - приватне підприємство, надати суду нотаріально засвідчений переклад цієї ухвали латвійською мовою у трьох примірниках.
Ухвалою суду від 19 березня 2018 року по даній справі Верховний Суд встановив, що підприємством у визначений в ухвалі від 01.02.2018 строк не виконано процесуальний обов'язок покладений судом, а тому суд на підставі пункту 1 частини першої статті 135 ГПК України стягнув в дохід державного бюджету з приватного підприємства п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок та попередив приватне підприємство, що у разі невиконання процесуального обов'язку покладеного судом будуть повторно застосовані заходи процесуального примусу у більшому розмірі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України
"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."
Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:
"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі №910/18436/16 залишити без змін.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Відповідно до ч.3 ст. 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Як було зазначено вище, ухвалою суду від 05.04.2018 за клопотанням Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" зупинено дію ухвали Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 910/18436/16 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, дія ухвали Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 910/18436/16 підлягає поновленню.
Керуючись ч.13 ст.8, ст.ст.300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі №910/18436/16 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі №910/18436/16 залишити без змін.
3. Поновити дію ухвали Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 910/18436/16.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський