17.12.09р.Справа № 32/319-09(34/223-07)
За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська кондитерська ліга», м. Дніпропетровськ
До: Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ
Третя особа : Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», м. Дніпропетровськ
За участю прокуратури Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ
Про: визнання права власності
Суддя Васильєв О.Ю.
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
Від третьої особи: Попов О.О. ( дов. №13941 від 23.11.09р.);
Від прокуратури: Кутузова В.О. ( сл. посв. №187).
ТОВ «Придніпровська кондитерська ліга»( позивач ) в квітні 2007 р. звернувся з позовом до Дніпропетровської міської ради ( відповідач ) про визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вул. Братів Бестужевих, 8 - будівлю адміністративного призначення. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на приписи ст.376 ЦК України, згідно з якими право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі уже під збудоване майно. Самочинно збудоване ( переобладнане ) нерухоме майно за твердженням позивача не порушує прав інших осіб. Спірний об'єкт нерухомості знаходиться на земельній ділянці, якою позивач користується на підставі відповідного договору, не порушує прав суміжних землекористувачів, не суперечить суспільним інтересам та не порушує прав інших осіб.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.07р. у справі №34/223-07 позов задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.09р. у справі №34/223-07 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.07р. скасовано, а справу №34/223-07 передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. Розпорядженням голови господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2009р. справу №34/223-07-передано для розгляду по суті судді Васильєву О.Ю.
Ухвалою суду від 23.11.09р. справу було прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 03.12.09р. ; від позивача було витребувано позов з урахуванням змісту постанови ВГСУ від 20.10.09р. ( зазначивши в ньому про те, чи було міською радою надано земельну ділянку під уже збудоване майно; чи прийнятий об'єкт в експлуатацію, тощо); від відповідача - відзив на уточненні позовні вимоги позивача; від третьої особи -письмові пояснення щодо позову. У судове засідання 03.12.09р. сторони, третя особа та прокурор явку повноважних представників не забезпечили, витребуваних господарських судом матеріалів не надали, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 17.12.09р., сторін та третю особу було зобов'язано виконати дії, зазначені в ухвалі суду від 23.11.09р.
У судове засідання 17.12.09 р. позивач та відповідач явку повноважних представників не забезпечили , витребуваних господарським судом документів не надали.
Враховуючи ту обставину , що про час та місце судових засідань сторони своєчасно повідомлялися судом , суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін та відзиву на позов -за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників третьої особи та прокурора, господарський суд, -
В постанові ВГСУ від 20.10.09р. у справі №34/223-07 ( якою рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.07р. скасовано, а справу №34/223-07 передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області ) зазначено , що : «… суд першої інстанції не дослідив обставин надання позивачу ,який здійснив самочинне будівництво на не відведеній йому земельній ділянці в установленому законом порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно , не дослідив питання наявності чи відсутності заперечень проти визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно з боку власника або користувача земельної ділянки . Суд не звернув уваги на вимоги абз.2 ч.2 , ч.3 ст.331 ЦК України ,відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації ,якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом .До завершення будівництва ( створення майна ) особа вважається власником матеріалів , обладнання тощо , які були використані в процесі цього будівництва ( створення майна ) . Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи містобудування».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів»від 22 вересня 2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.
Обставин надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єкту містобудування, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, надання дозволу на проведення будівельних робіт суд не встановив. Зазначене свідчить про порушення судом вимог ст. ст. 4 , 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляду господарському суду першої інстанції …».
Відповідно до приписів ст.11112 ГПК України : вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог у цій справі є визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно. Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Відповідно до норми частини другої ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. В окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті. З положення, передбаченого частиною третьою ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.
Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України та статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності на землю належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів в містах. Від іменні та в інтересах територіальних громад відповідно до закону правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності здійснюють органи місцевого самоврядування.
Згідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»розпорядження землями територіальних громад здійснюють місцеві ради, до виключної компетенції яких належить вирішення питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій»фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Статтею 29 цього закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 31 Закону України «Про місцеве самоврядування»встановлені повноваження виконавчих органів місцевих рад в галузі будівництва, до яких віднесено: надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, зупинення будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності, видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.
Відповідно до приписів ст.33 ГПК України : кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Враховуючи не надання позивачем витребуваних господарським судом доказів , які б підтверджували надання міською радою земельної ділянки під уже самочинно збудоване нерухоме майно; прийняття спірного об'єкту нерухомості в експлуатацію в установленому законом порядку , суд не вбачає достатньо правових підстав для задоволення позовних вимог .
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст.331, 375, 376 ЦК України; ст.ст.33, 49, 82-85 , 111 12 ГПК України, господарський суд, -
В задоволені позову відмовити у повному обсязі, господарські витрати покласти на позивача.
Суддя Васильєв О.Ю.