13 березня 2018 року м. Київ
Справа № 754/2265/17
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/1676/2018
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) - Невідомої Т.О.
суддів - Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
секретар - Лісовська А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Панченко О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичного факту, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом,
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя та свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3, який перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі ОСОБА_2 з 26.12.1991 року. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на майно, в тому числі, і на квартиру АДРЕСА_1, яка частково була придбана за особисті кошти батька, отримані ним від продажу квартири, набутої внаслідок приватизації. Посилався на те, що 14 грудня 2016 року йому було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на належну йому частку у спадковому майні померлого батька через відсутність правовстановлюючих документів на майно. Державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. 17 лютого 2018 року ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, в тому числі на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, та свідоцтво про право на спадщину за законом. Вважав, що нотаріусом було невірно визначено обсяг майна, належного спадкодавцю на час його смерті, в зв'язку з чим було порушено його, позивача, право на спадкування за законом.
З огляду на те, що сторони у справі не досягли згоди щодо розподілу спадкового майна, з урахуванням уточнень, просив суд встановити юридичний факт належності померлому ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_1, яка була придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 02.06.1995 року №1/3355-3200, право власності на яку було зареєстроване Київським міським бюро інвентаризації 22.06.1995 року у книзі 539 є об'єктом особистої приватної власності ОСОБА_3 в частині 65/100 квартири; визнати недійсним свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, серія та номер: НОМЕР_1, видане 17.02.2017 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В.; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: НОМЕР_2, видане 17.02.2017 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В.; скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на Ѕ квартири за адресою: АДРЕСА_1, проведену державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В., індексний номер 33911515 від 17.02.2017, номер запису про право власності 19070685, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1175787480000; скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ј квартири за адресою: АДРЕСА_1, проведену державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В., індексний номер 33915320 від 17.02.2017, номер запису про право власності 19074391, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1175787480000; визнати право власності ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом на 41/100 квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надану правову допомогу в розмірі 23 000 грн.
Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що були накладені ухвалою суду від 22.02.2017 року.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, здійсненні позивачем.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю спадкодавця і відповідача ОСОБА_2, та, посилаючись на це, відмовив у задоволенні позовних вимог. Суд не застосував норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що були чинними на час приватизації спірної квартири, оскільки, приватизоване житло є особистим майном особи, що його приватизувала, та дійшов помилкового висновку, відповідно до якого кошти, витрачені на придбання спірної квартири, є виключно коштами подружжя. Поза увагою суду залишився той факт, що перехід права власності на квартири по АДРЕСА_2 та розрахунки між покупцями та продавцями здійснювалися на підставі договорів купівлі-продажу квартир, укладених в один і той же день. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів щодо отриманих подружжям впродовж 1991-1995 років заробітної плати, пенсії чи інших доходів та доказів здійснення подружжям будь-яких заощаджень, які б надавали можливість сплатити вартість спірної квартири в повному обсязі. 65/100 частин спірної квартири були особистою власністю померлого батька, оскільки придбані ним за особисті кошти, отримані від продажу квартири по АДРЕСА_2, набутої внаслідок приватизації. Нотаріус, при визначені обсягу спадкового майна припустився помилки, визнавши всю квартиру спільним майном подружжя та при здійсненні нотаріальних дій невірно визначив частку у спільному майні, яка підлягає спадкуванню за законом. Також, вказував, що суд першої інстанції неправомірно стягнув з позивача судові витрати за надану відповідачу правову допомогу через відсутність платіжних документів про оплату таких послуг.
Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У відповідності до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
01 лютого 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_1, подавши до нотаріальної контори заяву від 30.01.2017 року, тим самим визнав за відповідачкою право спільної сумісної власності на квартиру та погодився з тим, що ділитися у порядку спадкування має лише Ѕ спірної квартири, як частка в спільній сумісній власності, яка належала спадкодавцю. Спірна квартира є спільною сумісною власністю спадкодавця та відповідачки, а тому, позивач не має права пред'являти вимоги щодо встановлення факту належності спадкодавцеві спірної квартири на праві особистої приватної власності, і відповідно, визнавати право власності за ним на 41/100 спірної квартири, оскільки таке право належить виключно одному із подружжя. Але при цьому зазначив, що укладання договору про продаж квартири на АДРЕСА_2 і про придбання спірної квартири в один і той же день, 02 червня 1995 року, не може бути безумовною підставою для визнання за померлим права особистої власності на частину квартири. Також посилався на те, що позивачем не надано доказів, що існують законні підстави для скасування державних реєстрацій, вчинених державним нотаріусом 15-ої КДНК Щербенко О.В.
ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених підстав.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просив відмовити у задоволені апеляційної скарги, зазначав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
ОСОБА_2 та представник 15-ої Київської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явилися, про місце, час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, відповідачка забезпечила явку до суду уповноваженого представника, крім того, на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника державної нотаріальної контори (т.2, а.с.165, 168). За таких підстав колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
В рамках даної справи сторонами не оспорюються наступні обставини, встановлені районним судом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, який є батьком позивача (т.1, а.с.114, 121).
Померлий ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.12.1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.119).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 (т.1, а.с.147,148) та автомобіль Рено (т.1, а.с.153-154,155).
28.03.2016 року ОСОБА_2 звернулася до 15-ої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого чоловіка (т.1, а.с.112).
06.09.2016 року з аналогічною заявою до нотаріальної контори звернувся позивач (т.1, а.с.113).
12.12.2016 року ОСОБА_1 повторно звернувся до 15-ої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, а у разі неможливості, просив винести постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (т.1, а.с.128).
14.12.2016 року постановою державного нотаріуса Щербенко О.В. позивачу відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на належну йому частку у спадковому майні померлого батька через відсутність правовстановлюючих документів на майно (т.1, а.с.129).
На 17.02.2017 року державним нотаріусом Щербенко О.В. було призначено видачу свідоцтв про право на спадщину до майна ОСОБА_3, про що усі спадкоємці були повідомлені. ОСОБА_1 також було повідомлено, що дружина померлого ОСОБА_2 звернулася із заявою про видачу їй свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, яка становить 1/2 частина квартири та 1/2 легкового автомобіля (т.1, а.с.138-139).
Позивач був ознайомлений з листом державного нотаріуса 30.01.2017 року та власноручно зазначив, що не заперечує проти видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні пережившій дружині (т.1, а.с.139).
17.02.2017 року державним нотаріусом 15-ої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. відповідачці було видано свідоцтва про право власності, відповідно до яких ОСОБА_2 є пережившою дружиною ОСОБА_3, та їй належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, що складається з квартири АДРЕСА_1 (далі по тексту - спірна квартира) (т. 1, а.с.161) та легкового автомобіля «Рено», р/н НОМЕР_3 (т. 1, а.с.163).
В цей же день ОСОБА_2 було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна, відповідно до якого спадкоємцями зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_3, 1941 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є: його дружина - ОСОБА_2; його син ОСОБА_1 Спадщина складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належала померлому на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого Українською біржею «Десятинна» 02.06.1995 року (т.1, а.с.165) та 1/2 частини легкового автомобіля марки «Рено», д/н НОМЕР_3. (т.1, а.с.168).
За вищенаведених обставин, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира була спільною сумісною власністю спадкодавця ОСОБА_3, і відповідача у справі ОСОБА_2, а право доведення факту належності майна на праві особистої власності одному із подружжя належить виключно чоловіку або дружині і не може доводитись третіми особами. Позивач обрав невірний спосіб захисту, заявивши вимогу про встановлення факту належності спадкодавцеві спірної квартири на праві особистої приватної власності і відповідно про визнання права власності за собою на 41/100 частину квартири в порядку спадкування. Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що кошти з продажу частки квартири по АДРЕСА_2 в будь-якій частині були використанні для придбання спірної квартири, заявлені ним вимоги, як про встановлення факту належності спадкодавцеві спірної квартири, так і похідні, є необґрунтованими.
Оспорюючи такий висновок суду першої інстанції , ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування районним судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи
При перевірці вищенаведених доводів апеляційної скарги апеляційним судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Статтею 24 КпШС України визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Відповідно до статей 22, 25, 271 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження, або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання до його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС України) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС України).
Згідно з вимогами Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ст. 22 КпШС України приватизоване житло є особистим майном особи, яка його приватизувала, навіть якщо це майно і набуте за час шлюбу, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у житловому фонді, яка передається державою безкоштовно. Приватизоване майно може бути спільним майном подружжя виключно у випадку, коли обоє з подружжя прийняли участь у його приватизації.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 червня 1995 року ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було продано належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі «Десятинна», реєстраційний номер 1/3413-А/306 (т.1, а.с.217,233,242).
ОСОБА_3 на праві власності належало 16/100 вказаної квартири на підставі свідоцтва про власність на житло, виданих органом приватизації житлового фонду Старокиївського району м. Києва згідно наказу від 25 травня 1995 року.
Слід зазначити, що загалом була продана 5-кімнатна квартира загальною площею 140,5 кв.м. Частки квартири, що відчужувались, належали їх власникам на підставі свідоцтв на право власності, що видані органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського (на теперішній час - Печерського) району м. Києва в 1994-1995 роках.
Ціна вказаної квартири за договором склала 984 000 000 крб.
Відповідно, частка ОСОБА_3 в квартирі в грошовому виразі становила 157 440 000 крб. (984 000 000 крб. х 16/100).
Того ж дня на товарній біржі «Десятинна» на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний № 1/3355-3200, ОСОБА_3 було придбано спірну квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а.с.147).
Ціна квартири склала 243 000 000 крб.
Відхиляючи посилання позивача на те, що ОСОБА_3 було придбано спірну квартиру АДРЕСА_1 за кошти, отримані від продажу належної йому на праві особистої власності частки квартири АДРЕСА_2, суд виходив із того, що укладення договорів купівлі-продажу в один і той самий день не свідчить про те, що кошти від продажу квартири АДРЕСА_2 були направлені на придбання квартири АДРЕСА_1.
При цьому суд виходив із того, що нумерація договорів купівлі-продажу дає можливість встановити черговість їх укладення, а тому, спірна квартира придбавалась спадкодавцем і відповідачем раніше, ніж відчужувалась частка у квартирі по АДРЕСА_2.
Дійсно, як убачається із наявних у матеріалах справи копій договорів купівлі-продажу квартир по АДРЕСА_2, останні укладені на виконання біржових контрактів №1-3413 та 1/3355, здійснених напередодні. При цьому, біржовий контракт 1/3355 укладений 01.06.1995 року (т.1., а.с.147 зворот). Однак, на думку суду правового значення цей факт немає, оскільки перехід права власності на квартири відбувається на підставі договорів купівлі-продажу, укладених в один і той же день, а не на підставі біржових контрактів. Нумерація договорів купівлі-продажу лише підтверджує факт їх реєстрації, а не свідчить про те, що договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 відбувся раніше ніж договір купівлі-продажу по АДРЕСА_2. Із умов укладених договорів також випливає, що кошти були отриманні до підписання договорів, що в повному обсязі відповідало звичаям ділового обороту, існуючими на той час, відповідно до яких спочатку проводилися розрахунки, а в подальшому відповідне оформлення.
Крім того, суд не надав оцінки тим доводам, що у ОСОБА_3 та відповідачки були відсутні інші доходи, які дозволяли б їм придбати квартиру АДРЕСА_1 без продажу належної ОСОБА_3 частки квартири АДРЕСА_2.
ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів на спростування наведених доводів щодо можливого джерела придбання спірної квартири.
Іншого майна після продажу частки квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 не придбавав, право власності в повному обсязі на спірну квартиру було зареєстровано за спадкодавцем.
Тому, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 частково за кошти від продажу його частки в квартирі АДРЕСА_2.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги представник ОСОБА_2 зазначав, що під час видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя, ОСОБА_1 написав, що він не заперечує проти видачі їй такого свідоцтва і така заява є одностороннім правочином.
Разом з тим, як вбачається з копії спадкової справи, ОСОБА_1 у заяві про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом не вказував частку квартири АДРЕСА_1, на яку слід видати відповідне свідоцтво (т.1, а.с.113, 128).
30 січня 2017 року на нижньому полі листа державного нотаріуса щодо видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя ОСОБА_1 написав, що не заперечує проти видачі свідоцтва, проте також не вказав на яку частку (т.1, а.с.139).
Відповідно до копії спадкової справи, яка наявна в матеріалах справи, ОСОБА_1 17 лютого 2017 року звернувся до нотаріуса із заявою, в якій він просив не видавати свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із зверненням до суду із позовом стосовно спадкового майна (т.1, а. с.140). В цей же день позивач повторно звернувся до нотаріальної контори та просив не видавати свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя ОСОБА_2 до вирішення спору судом (т.1, а.с.170).
Як було зазначено вище, ціна квартири АДРЕСА_2 за договором склала 984 000 000 крб.
Відповідно, частка ОСОБА_3 в квартирі в грошовому вирізі становила 157 440 000 крб. (984 000 000 крб. х 16/100).
Квартира АДРЕСА_1 була придбана згідно договору купівлі-продажу за 243 000 000 крб.
Тобто, особистою приватною власністю ОСОБА_3 було 65/100 або ж 260/400 квартири АДРЕСА_1 (157 440 000 крб./ 243 000 000 крб.).
Інша 35/100 або ж 140/400 було спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а відтак частка ОСОБА_2 - 70/400 і на вказану частку могло бути видано свідоцтво про право на частку у спільному майні подружжя.
Звідси, частка у квартирі ОСОБА_3 становила 330/400 - саме вказана частка квартири і увійшла до складу спадщини та підлягала поділу між спадкоємцями за законом.
При цьому суд відхиляє як безпідставні доводи представника відповідача, прийняті судом першої інстанції, про те, що право доведення факту належності майна на праві особистої власності одному із подружжя належить виключно чоловіку або дружині і не може доводитись третіми особами, оскільки у даних правовідносинах позивач не є третьою особою, а є спадкоємцем співвласника спірної квартири і в силу положень ст. 1216 ЦК України він в праві порушувати питання щодо визначення розміру частки померлого в праві спільної сумісної власності.
Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає таким, що не ґрунтується на законі висновок суду першої інстанції про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту, заявивши вимогу про встановлення факту належності спадкодавцеві спірної квартири на праві особистої приватної власності і відповідно про визнання права власності за собою на 41/100 частину квартири в порядку спадкування, враховуючи наступне.
Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства підстави заявленого позову - це виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст.4, п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України 2004 року). Таким чином, при розгляді справи суд застосовує той закон, який регулює спірні правовідносини.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Предметом позову у даній справі є обсяг спадкового майна, який підлягає спадкуванню за законом та визначення частки кожного із спадкоємців у цьому майні.
ОСОБА_1, не погодившись з визначеним нотаріусом обсягом, оспорив в судовому порядку видані свідоцтва, як про частку у спільному сумісному майні подружжя, так і про право власності на спадщину за законом, тобто заявив матеріально-правову вимогу. В обґрунтування заявлених позовних вимог виклав обставини та зазначив про існування юридичного факту належності померлому батьку в праві спільної сумісної власності частки на квартиру, яка є значно більшою ніж 1/2.
Вирішуючи питання щодо обсягу спадкового майна суд перевірив викладені позивачем обставини та врахував їх. При цьому, суд не встановлює юридичний факт належності ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності частини спірної квартири, а лише визначає його частку у спірному майні.
Оскільки під час вирішення питання про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя та свідоцтва про право власності на спадщину за законом невірно визначено обсяг спадкового майна та невірно визначено частки у праві спільної власності на квартиру, колегія суддів вважає, що свідоцтво про право власності на частку в спільному сумісному майні подружжя, видане 17 лютого 2017 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. та зареєстроване в реєстрі за № НОМЕР_1, на ім'я ОСОБА_2 в частині 330/400 частин квартири АДРЕСА_1 підлягає визнанню недійсним, визначивши, що ОСОБА_2, як пережившому з подружжя, після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належить 70/400 частин квартири.
Також підлягає визнанню недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, видане 17 лютого 2017 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. та зареєстроване в реєстрі за № НОМЕР_2, на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Відтак, підлягає скасуванню реєстрація права власності, проведена за ОСОБА_2 на підставі вказаних свідоцтв.
Колегія суддів при цьому не бере до уваги посилання представника відповідача на відсутність доказів, що існують законні підстави для скасування державних реєстрацій, вчинених державним нотаріусом, оскільки в даному випадку предметом розгляду суду є не правомірність дій нотаріуса, а скасування державної реєстрації права внаслідок визнання недійсним правовстановлюючого документа, на підставі якого така реєстрація проведена.
Враховуючи частки ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 165/400 частин квартири, за ОСОБА_2 - на 165/400 частин квартири, оскільки частки спадкоємців першої черги за законом є рівними. При цьому, визначаючи частку одного із спадкоємців, та визнаючи за ним право власності на частину спадкового майна, суд визначає частку іншого спадкоємця, яким є відповідач у справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 11 000 грн. витрат на правову допомогу.
Оскільки судом ухвалюється нове рішення, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, колегією суддів не розглядається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичного факту, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на частку в спільному сумісному майні подружжя, видане 17 лютого 2017 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. та зареєстроване в реєстрі за № НОМЕР_1, на ім'я ОСОБА_2 в частині 330/400 частин квартири АДРЕСА_1 та вважати, що ОСОБА_2, як пережившому з подружжя, після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належить 70/400 частин квартири АДРЕСА_1.
Скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1175787480000) на Ѕ частку квартири за адресою: АДРЕСА_1, проведену державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. 17.02.2017 року 13:26:54, номер запису про право власності: 19070685, на ім'я ОСОБА_2.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, видане 17 лютого 2017 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. та зареєстроване в реєстрі за № НОМЕР_2, на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1175787480000) на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1, проведену державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. 17.02.2017 року 15:42:26, номер запису про право власності: 19074391, на ім'я ОСОБА_2.
Визнати в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 330/400 частин квартири АДРЕСА_1, яка належала померлому на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованому Українською біржею «Десятинна» 02 червня 1995 р., реєстраційний номер: 1/3355-3200 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 22 червня 1995 р., реєстр № 539, в рівних долях за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, податковий номер НОМЕР_4, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, податковий номер НОМЕР_5, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, тобто, по 165/400 частин квартири, за кожним.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, податковий номер НОМЕР_5, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, податковий номер НОМЕР_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, 11 000 (одинадцять тисяч) гривень витрат на правову допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 3 травня 2018 року.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль