25 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/23935/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
за участю представників:
позивача - Клюцук В.П.,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
третьої особи-1 - не з'явився,
третьої особи-2 - Демчук Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Катіон" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 (Станік С.Р., Тищенко А.І., Гончаров С.А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 (Мельник В.І.) у справі №910/23935/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Катіон" до 1) Державного підприємства "Український державний науково-дослідницький інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" ім. Ю. М. Білоконя"; 2) Державного підприємства "Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру; 2) Хмельницька міська рада про скасування технічної документації
Публічне акціонерне товариство "Катіон" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Державного підприємства "Український державний науково-дослідницький інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" ім. Ю. М. Білоконя" (далі - Відповідач-1) та Державного підприємства "Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - Відповідач-2), в якому просило скасувати технічну документацію по грошовій оцінці земель м.Хмельницького, розроблену у 2000 році Хмельницьким філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук та скасувати технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м.Хмельницького, розроблену у 2009 році Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст "Діпромісто".
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-ХМ № 001317 від 13.01.1999 Позивач є законним користувачем земельної ділянки розміром 22,3539 гектарів і є платником земельного податку, розмір якого залежить від нормативної грошової оцінки земель міста, яка, в свою чергу, залежить від здійснених витрат на освоєння та облаштування території м. Хмельницького. На думку Позивача, грошова (нормативна грошова) оцінка земель м. Хмельницького була проведена у 2000 році та у 2009 році на підставі завищених витрат на освоєння та облаштування території м.Хмельницького. Зазначене призвело до завищення нормативної грошової оцінки земель м. Хмельницького, що, у свою чергу, призвело до завищення розміру земельного податку, який Позивач систематично сплачує.
Позивач у позові також посилається на те, що грошова та нормативна оцінки земель м. Хмельницького були проведені всупереч положенням чинного на той час законодавства, технічна документація по грошовій оцінці земель м.Хмельницького, розроблена у 2000 році, та технічна документація з нормативної грошової оцінки земель м. Хмельницького, розроблена у 2009 році, в яких визначені розміри грошової та нормативної грошової оцінки земель м. Хмельницького, є незаконними, а тому підлягають скасуванню.
Крім того, Позивач посилався на те, що про порушення своїх прав дізнався 19.11.2015, оскільки саме цього дня Позивач у відповідь на свої запити отримав з архівного відділу Хмельницької міської ради копії документів про видатки міського бюджету з 1992 року по 2001 рік.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2017 залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача-1 - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Третя особа-1) та Хмельницьку міську раду (далі - Третя особа-2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що технічна документація по грошовій оцінці земель не є нормативно-правовим актом, так як не встановлює, не змінює, не скасовує норми права, а може застосовуватися після державної експертизи і затвердження на сесії міської ради відповідно до статей 21, 23 Закону України "Про оцінку земель". Третьою особою-2 прийняті рішення №27 від 26.12.2000 "Про затвердження грошової оцінки земель м. Хмельницького" та №20 від 15.12.2010 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Хмельницького", які є чинними. Крім того, судом першої інстанції враховано відсутність у Позивача поважних причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 залишено без змін з тих же підстав та додатково встановлено, що Позивачем не доведено ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій наявності у нього порушеного та/або невизнаного права, яке порушується та/або не визнається саме Відповідачами.
Позивач подав касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій порушено статті 8, 13, 22, 55, 64, 124, 129 Конституції України, статті 15, 16, 20 ЦК України, статті 20, 79 ГК України, статтю 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду у даній справі без змін з тих підстав, що технічна документація по грошовій оцінці земель не є нормативно-правовим актом, так як не встановлює, не змінює, не скасовує норми права, а може застосовуватися після державної експертизи і затвердження на сесії міської ради відповідно до статей 21, 23 Закону України "Про оцінку земель", а тому обраний Позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів не відповідає способу захисту, передбаченому законом; судами обґрунтовано враховано, що Позивачем при зверненні до суду пропущений строк позовної давності.
Третьою особою-1 03.04.2018 (поштовий штемпель на конверті) до Верховного Суду подано пояснення на касаційну скаргу, в якому Третя особа-1 просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу Позивача без задоволення. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 03.03.2018 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 30.03.2018, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначені пояснення суд залишає без розгляду.
Відповідач-2 та Третя особа-2 не надали відзив на касаційну скаргу, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 у справі №910/23935/16 у касаційному порядку.
Відповідачі та Третя особа-1 в судове засідання 25.04.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників Відповідачів та Третьої особи-1.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача та Третьої особи-2 дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що згідно з договором № 45 від 20.04.1999, укладеним між Хмельницькою філією Відповідача-2 та Третьою особою-2, Хмельницькою філією Відповідача-2 у 2000 році розроблено Технічну документацію по грошовій оцінці земель міста Хмельницького Хмельницької області. Також на підставі договору №551-07-2009 від 20.03.2009 між Відповідачем-1 та Управлінням земельних ресурсів та земельної реформи департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Третьої особи-2, Відповідачем-1 розроблена у 2009 році Технічна документація з нормативної грошової оцінки земель м. Хмельницького Хмельницької області.
Апеляційним господарським судом встановлено, що Технічна документація по грошовій оцінці земель міста Хмельницького Хмельницької області, розроблена у 2000 році, як і Технічна документація з нормативної грошової оцінки земель м.Хмельницького Хмельницької області, розроблена у 2009 році, були затверджені у встановленому порядку рішеннями Третьої особи-2 №27 від 26.12.2000 "Про затвердження грошової оцінки земель м. Хмельницького" та №20 від 15.12.2010 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Хмельницького".
В рішенні № 20 від 15.12.2010 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Хмельницького" зазначено, що рішення №27 від 26.12.2000 "Про затвердження грошової оцінки земель міста Хмельницького" втрачає чинність з 31.12.2010, а рішення № 20 набирає чинності з 01.01.2011.
Також судом апеляційної інстанцій з'ясовано, що відповідно до листа Державної податкової інспекції у місті Хмельницькому №11791/9/22-25 від 26.05.2016, Технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Хмельницький 2000 року втратила свою чинність та не використовується.
Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено, що матеріалами справи не доведено визнання нечинними чи скасування рішень №27 від 26.12.2000 та № 20 від 15.12.2010.
Статтею 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з підпунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.
Частиною 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність порушеного та/або невизнаного (оспорюваного) права (інтересу) у позивача з боку відповідача.
У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Таким чином, до господарського суду має право звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на Позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Однак, як встановив апеляційний господарський суд, дослідивши всі матеріали справи в сукупності, Позивачем не доведено в судах першої та апеляційної інстанцій, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним Відповідачів.
Водночас, апеляційний господарський суд, в межах своїх повноважень, здійснивши перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та надавши оцінку заявам Третіх осіб про застосування строку позовної давності зазначив, що оскільки прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, про захист яких він просив суд у позові, Відповідачами не порушено, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування в межах даної справи строку позовної давності, оскільки відсутні підстави для задоволення позову по суті позовних вимог, на що суд першої інстанції уваги не звернув та здійснив розгляд зазначених заяв Третіх осіб та вирішив питання строку позовної давності, вказавши, що у Позивача відсутні поважні причини пропуску позовної давності, а тому, в тому числі і з даних причин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Верховний Суд України в постанові від 12.06.2007 у справі №П-9/161-16/165 зазначив, що правила про позовну давність, відповідно до статті 267 ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив фактичні обставини справи, здійснив перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосував законодавство під час розгляду справи.
Доводи касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій порушено статті 8, 13, 22, 55, 64, 124, 129 Конституції України, статті 15, 16, 20 ЦК України, статті 20, 79 ГК України, колегією суддів відхиляються, оскільки під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, судом було вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Посилання скаржника, що оскаржувані ним судові рішення прийняті без застосування Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", колегією суддів не приймаються, оскільки статтею 17 зазначеного Закону визначено саме право судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому, апеляційним господарським судом під час винесення постанови було враховано Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Катіон" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі №910/23935/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.