Справа № 306/2190/16-ц
Іменем України
23 квітня 2018 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ДЖУГИ С.Д., МАЦУНИЧА М.В.
при секретарі ПИЛИП Ю.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 306/2190/16-ц за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої працівником, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3, на рішення Свалявського районного суду від 31 березня 2017 року, головуючий суддя Уліганинець П.І., -
встановив:
Приватний підприємець ОСОБА_1 28.10.2016 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, уточнювала мотиви пред'явлених вимог і вказувала наступне. Відповідач ОСОБА_2 з 16.11.2015 працювала у позивача старшим продавцем продовольчих товарів у магазині, розташованому по вул. Головній, 78 у м. Сваляві. 16.11.2015 сторони відповідно до ст. 135-1 КЗпП України уклали договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність продавця. 21.03.2016 на підставі виданого цього ж дня наказу № 01/1-03 у магазині була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, за результатом якої було виявлено нестачу матеріальних цінностей (товарів) на загальну суму 13283,09 грн. Відповідач зауважень і заперечень щодо порядку проведення інвентаризації та її результату не мав, суму нестачі визнав, ця сума підлягала утриманню з відповідача на підставі наказу від 27.03.2016 № 57/03.
Саме старший продавець здійснював замовлення товару, відповідав за його прийняття, облік, відповідність документам, за кількість, якість, викладку товару тощо. Доступ до товару був лише у працівників магазину, навіть власник не мав ключа від нього, ключ був лише у старшого продавця. Тобто, старший продавець був самостійним у виконанні своїх службових обов'язків.
Відповідно до ст. 134 ч. 1 п. 1 КЗпП України відповідач несе матеріальну відповідальність перед роботодавцем у повному розмірі завданої при виконанні трудових обов'язків шкоди і саме він повинен доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди. Збереження ввірених матеріальних цінностей було прямим обов'язком відповідача, що його він не виконав.
Наказом від 29.03.2016 № 4к ОСОБА_2 було звільнено з роботи згідно із ст. 36 ч. 1 п. 1 КЗпП України (за угодою сторін). Частину нестачі (639,30 грн) відповідач відшкодував 12.04.2016, решту відшкодовувати не бажає, тому належна до стягнення сума нестачі складає 12643,79 грн.
Посилаючись на ці обставини, на норми Глави ІХ КЗпП України щодо обов'язку відповідача відшкодувати завдану шкоду в повному обсязі позивач просив стягнути на його користь із відповідача 12643,79 грн у відшкодування шкоди, завданої при виконанні трудових обов'язків, та покласти на нього судові витрати.
Рішенням Свалявського районного суду від 31.03.2017 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь приватного підприємця ОСОБА_1 12643,79 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а також 551,20 грн у відшкодування витрат із оплати судового збору.
Відповідач ОСОБА_2 рішення суду оскаржила, вважає його незаконним і необґрунтованим, вказує, зокрема, на таке.
Реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинилася 07.03.2017, тому рішення ухвалено на користь приватного підприємця, якого та той час вже не існувало, а стороною в цивільному процесі мала бути саме фізична особа, а не підприємець.
Суд порушив право відповідача на доказування та на захист від позову, оскільки не дав можливості довести, що нестача та псування частини товару мали місце не з вини відповідача.
Роботодавець не забезпечив належних умов схоронності майна, внаслідок чого за наявності вини працівника розмір його відповідальності має бути зменшений, а за відсутності вини - у покладанні на нього матеріальної відповідальності має бути відмовлено. Також працівник не може нести відповідальності за майно поза межами його робочого часу.
Не було встановлено, в який період виникла нестача, відбулося псування майна, не були встановлені передбачені ст. 130 КЗпП України ознаки цивільного правопорушення в діях працівника, в т.ч., умисел на заподіяння шкоди. Посада «старший продавець» не передбачена в чинному переліку посад, що прямо пов'язані зі збереженням, обробкою чи використанням у процесі реалізації ввірених працівнику матеріальних цінностей. Тому договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівника не міг братися до уваги.
Сторона просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3, який апеляцію підтримав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність позивача ОСОБА_1, яка повідомлялася про час і місце розгляду справи за вказаною нею адресою в Рівненській області та встановленою апеляційним судом адресою в м. Луцьку, про зміну своєї адреси суд не повідомляла, в судові засідання не з'явилася, клопотань з приводу розгляду справи не заявляла, тому не з'явилася в судові засідання без поважної причини (ст. 128 ч. 7, ст. 131 ч.ч. 1, 3 ЦПК України), дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості, доведеності, наявності підстав для покладення на працівника матеріальної відповідальності за нестачу, належним чином виявлену і зафіксовану роботодавцем. Однак, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.
У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами КЗпП України та іншими пов'язаними положеннями законодавства в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів.
За приписами КЗпП України:
працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків; при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника; на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності; працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково (ст. 130 ч.ч. 1, 2, 4, 5);
власник зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна; працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства і вживати заходів до запобігання шкоди (ст. 131);
працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, у випадку, коли між працівником і підприємством відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (ст. 134 ч. 1 п. 1);
письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей (ст. 135-1);
розмір заподіяної підприємству шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами; у разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди (ст. 135-3 ч.ч. 1, 2);
покриття шкоди у випадку повної матеріальної відповідальності провадиться шляхом подання власником позову до суду (ст. 136 ч. 3).
Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затверджене наказом Мінфіну України від 02.09.2014 № 879 (реєстрація в Мін'юсті України від 30.10.2014 за № 1365/26142), передбачає, зокрема, що:
для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія… інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства… у тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться безпосередньо керівником підприємства, інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства самостійно… інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та у присутності матеріально відповідальної особи (Розділ ІІ п. 1);
голова і склад робочих інвентаризаційних комісій затверджуються розпорядчим документом керівника підприємства (Розділ ІІ п. 2.3.);
у разі створення робочих інвентаризаційних комісій інвентаризаційна комісія… розглядає причини виявлених нестач та втрат від псування активів, формує пропозиції щодо заліку внаслідок пересортиці, списання нестач у межах норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням причин та вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам та відображає відповідну інформацію у протоколі;
робочі інвентаризаційні комісії… здійснюють інвентаризацію активів у місцях зберігання та виробництва; разом з бухгалтерською службою беруть участь у визначенні результатів інвентаризації і розробляють пропозиції щодо заліку нестач і лишків за пересортицею, а також списання нестач у межах норм природного убутку; оформлюють протокол, в якому наводиться інформація, що вимагається при складанні протоколу інвентаризаційної комісії (Розділ ІІ п. 2.5.);
голова і члени інвентаризаційної комісії (робочих інвентаризаційних комісій) забезпечують додержання правил проведення інвентаризацій, повноту і точність внесення до інвентаризаційних описів (актів інвентаризації) даних про фактичні залишки активів та повноту відображення зобов'язань, правильність та своєчасність оформлення матеріалів інвентаризації (Розділ ІІ п. 4);
голова інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) візує всі прибуткові та видаткові документи, що додаються до реєстрів (звітів), із зазначенням «До інвентаризації на (дата)». Для бухгалтерської служби ці документи є підставою для визначення залишків активів на початок інвентаризації за даними обліку (Розділ ІІ п. 6);
в інвентаризаційному описі активи наводяться за найменуваннями в кількісних одиницях виміру, прийнятих в обліку, окремо за місцезнаходженням таких цінностей та особами, відповідальними за їх зберігання, з можливим виділенням за субрахунками та номенклатурою; на кожній сторінці інвентаризаційного опису вказуються словами число порядкових номерів активів та загальна кількість у натуральних вимірах усіх активів, що записані на цій сторінці, незалежно від того, в яких одиницях виміру (штуках, метрах, кілограмах тощо) вони відображені (Розділ ІІ п. 16);
інвентаризаційні описи (акти інвентаризації) підписуються всіма членами інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та матеріально відповідальними особами; при цьому матеріально відповідальні особи дають розписку, в якій підтверджується, що перевірка активів відбулася в їх присутності, у зв'язку з чим претензій до членів комісії вони не мають, та що вони приймають на відповідальне зберігання перелічені в описі активи; при проведенні інвентаризації у разі зміни матеріально відповідальної особи та особа, яка приймає активи, дає розписку про отримання активів, а та, яка передає, - про передачу активів (Розділ ІІ п. 18);
після закінчення інвентаризації оформлені інвентаризаційні описи (акти інвентаризації) здаються до бухгалтерської служби для перевірки, виявлення і відображення в обліку результатів інвентаризації… також бухгалтерська служба підприємства проводить перевірку всіх підрахунків у інвентаризаційних описах (актах інвентаризації)… на останній сторінці інвентаризаційних описів (актів інвентаризації) робиться відмітка про перевірку цін, таксування та підрахунки результату за підписами осіб, які проводили цю перевірку (Розділ ІІ п. 19);
висновки щодо виявлених розбіжностей між фактичною наявністю активів і зобов'язань і даними бухгалтерського обліку, які наводяться в звіряльних відомостях, та пропозиції щодо їх врегулювання відображаються інвентаризаційною комісією у протоколі, що складається після закінчення інвентаризації і передається на розгляд та затвердження керівнику підприємства; у протоколі наводяться: причини нестач, втрат, лишків, а також пропозиції щодо заліку внаслідок пересортиці, списання нестач в межах норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням причин та вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам; підприємства можуть додавати до протоколів іншу інформацію, що є суттєвою для прийняття рішень щодо визнання і оцінки активів і зобов'язань та розкриття відповідної інформації у фінансовій звітності (Розділ IV п. 1).
протокол інвентаризаційної комісії затверджується керівником підприємства протягом 5 робочих днів після завершення інвентаризації (Розділ IV п. 2).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми процесуальними правами; суд розглядає цивільну справу на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обов'язок доказування позову лежить на позивачеві, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 10 ч.ч. 1-3, ст. 11 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 57-60 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції). Редакція ЦПК України, яка діє на час розгляду справи апеляційним судом, відповідні питання регулює загалом аналогічно (ст. 12 ч.ч. 1-4, ст. 13 ч.ч. 1, 3, ст.ст. 76-81). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 179 ч. 1 і ст. 77 ч. 2 відповідних редакцій ЦПК України). Про задоволення позову рішення може бути прийняте лише за умови його обґрунтованості та доведеності (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).
Наказом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 від 16.11.2015 № 5к ОСОБА_2 була прийнята на роботу на посаду старшого продавця продовольчих товарів у магазин, розташований по вул. Головній, 78 у м. Сваляві, із посадовим окладом 1378,00 грн на місяць (а.с. 4). З посадової інструкції старшого продавця продовольчих товарів, підписаної ОСОБА_4 16.11.2015, убачається, що він здійснює управління магазином, проводить передпродажну перевірку товарів, їх викладку, виявляє товари, що не відповідають вимогам, забезпечує контроль за збереженням товарів тощо (а.с. 52).
16.11.2015 сторони уклали договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за умовами якого працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей і зобов'язується, зокрема:
брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей;
несе повну матеріальну відповідальність за час роботи своєї зміни за отримані згідно акту приймання-передачі від продавця попередньої зміни товари та пакувальні матеріали та за зворотну тару до моменту передачі наступній зміні (підписання акту приймання-передачі після перевірки наявності вказаної у акту приймання-передачі кількості товарів та пакувальних матеріалів) продавцем наступної зміни при передачі зміни (п. 1 пп. «г», «е»);
підприємець зобов'язується: створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей; проводити в установленому порядку інвентаризацію матеріальних цінностей (п. 2 пп. «а», «в») (а.с. 5).
21.03.2016 ФОП ОСОБА_1 видала наказ № 01/1-03 «Про проведення інвентаризації», яким визначила 21.03.2016 днем проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей у магазині «М'ясна точка» по вул. Головній, 78 у м. Сваляві і призначила інвентаризаційну комісію, склад якої визначила так: голова комісії - ОСОБА_1, члени комісії - працівники ТТ (а.с. 7). ОСОБА_4 була ознайомлена з наказом.
За результатами інвентаризації був складений інвентаризаційний опис від 21.03.2016 без номера, згідно із яким наявність товарів:
фактична - 6887,189 одиниць на загальну суму 33673,78 грн;
за даними обліку - 7971,31 одиниця на загальну суму 45112,67 грн;
інвентаризаційний опис підписали голова комісії ОСОБА_1 і «аудитор КРК ОСОБА_5» (як убачається з рукописного запису); в описі міститься зроблений ОСОБА_4 запис такого змісту: «з фактичними залишками ознайомлена та згідна компенсувати суму за мінусом природних втрат. ОСОБА_4 (підпис) згідна»;
після слів «вказані в даному описі підрахунки перевірив» проставлена дата «24.03.2016 р», запис «мол. бухгалтер» і підпис, прізвище та ініціали не вказані (а.с. 8-13, 44-47).
21.03.2016 складено протокол № 000000372 засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії, який підписали голова комісії ОСОБА_6 і члени комісії ОСОБА_7, ОСОБА_1 і ОСОБА_8 (а.с. 14). Комісія розглянула результати вищевказаної інвентаризації, проведеної 21.03.2016, визначила вартість нестачі товарів за період з 04.03.2016 по 21.03.2016 у сумі 13283,09 грн у зв'язку з неналежним їх зберіганням, вирішила стягнути нестачу з винних осіб і клопотати перед директором про стягнення нестач з продавців, які працювали в магазині у період 04.03.2016-21.03.2016 (а.с. 14).
Із зазначеного протоколу випливає, що: нестача була визначена в сумі 14635,36 грн; лишки в сумі 1201,70 грн; нестача в межах норм у сумі 561,29 грн, що в результаті дає нестачу понад норми в сумі 12872,37 грн, яка, в свою чергу, із застосуванням відповідних коефіцієнтів націнки щодо конкретних товарів (від 10% до 30%) дає суму нестачі понад норми 13283,09 грн, яка в відображена також в колонці «Нестача без ПДВ» в сумі 13283,09 грн.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач подав додаткові пояснення до позовної заяви (а.с. 41-43) і додав інший варіант протоколу від 21.03.2016 № 000000372 засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії, у якому відсутня колонка «Нестача без ПДВ» і відображена в ній сума 13283,09 грн (а.с. 51), інші реквізити та підписи аналогічні тим, що вказані в протоколі на а.с. 14. У письмовому поясненні позивача вказується, що в інвентаризаційному описі суми вказані без ПДВ, тому згідно із описом нестача складає 11438,89 грн (45112,67 грн - 33673,78 грн), а в протоколі засідання інвентаризаційної комісії всі суми (нестачі, лишки тощо) вказані з урахуванням ПДВ.
27.03.2016 ФОП ОСОБА_1 видала наказ № 57/03 про притягнення ОСОБА_2 до матеріальної відповідальності і на підставі розміру збитку, встановленого протоколом інвентаризаційної комісії, наказала стягнути із заробітної плати працівника 13283,09 грн (а.с. 15). Наказом від 29.03.2016 № 4к трудовий договір між сторонами був припинений на підставі ст. 36 ч. 1 п. 1 КЗпП України - за угодою сторін (а.с. 16). ОСОБА_4 за прибутковим касовим ордером від 12.04.2016 № 22 сплатила приватному підприємцю ОСОБА_1 639,30 грн без вказівки на підставу, призначення або характер платежу (а.с. 17), водночас цього ж дня (12.04.2016) ОСОБА_4 написала розписку, де зазначила, що зобов'язується погашати заборгованість з наступного місяця (з травня 2916 року) і просить розділити суму на шість місяців (а.с. 53). Проте, у розписці від 12.04.2016 сума заборгованості, яка визнається, не вказана, а апеляційному суду сторона пояснювала, що за змістом розписки та запису в інвентаризаційному описі відповідачем визнається саме сплачена за прибутковим касовим ордером сума з урахуванням природних втрат товару.
Аналіз змісту наказу від 21.03.2016 № 01/1-03, інвентаризаційного опису від 21.03.2016 і протоколу від 21.03.2016 № 000000372 засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії в їх сукупності свідчить, зокрема, про таке.
Наказом приватний підприємець ОСОБА_1 призначила головою інвентаризаційної комісії себе, а членами комісії - працівників торгової точки, проте, ці члени комісії (працівники) в наказі не зазначені, тож склад комісії, яка уповноважувалася провести інвентаризацію, не встановлений і невідомий. У наказі не зазначено, чи є ця комісія робочою, чи постійно діючою.
Інвентаризаційний опис підписали ОСОБА_1 як голова комісії і аудитор КРК із ймовірним прізвищем (відповідно до рукописного запису) ОСОБА_5 як член комісії, однак, особа із такими посадою і прізвищем не призначалася членом інвентаризаційної комісії, даних про таке в справі немає. Аркуші інвентаризаційного опису не оформлені згідно зі встановленим порядком, відповідні дані внизу кожного аркуша не зазначені. Підрахунки за інвентаризаційним актом перевірені лише 24.03.2016, тоді як відповідний запис у ньому працівника ОСОБА_4 вчинений у день проведення інвентаризації і розташований перед зазначеною в описі датою 21.03.2016, а протокол засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії, яким було визначено суму нестачі, теж був складений 21.03.2016, тобто, до перевірки відповідних підрахунків, тоді як за змістом відповідного порядку такий протокол складається після перевірки даних інвентаризаційного опису. Таким чином, інвентаризацію проведено, а опис - підписано не створеною встановленим порядком комісією, а лише однією особою, яку можна віднести до складу комісії - ОСОБА_1, сума нестачі була визначена до перевірки даних щодо обліку товарів.
Протокол від 21.03.2016 складено і підписано постійно діючою інвентаризаційною комісією приватного підприємця ОСОБА_1, при цьому, ОСОБА_1 є лише членом комісії і даних про затвердження нею як керівником підприємства, якщо вона таким є (як і даних про затвердження протоколу іншим керівником), цього протоколу, як це вимагається, немає. Ця комісія не проводила інвентаризацію, а особи з прізвищем та ініціалами, які б її ототожнювали з аудитором, котрий підписав інвентаризаційний опис, у складі комісії немає.
Ані в остаточно наданому суду першої інстанції інвентаризаційному описі (опис на а.с. 8-13 не містить однієї сторінки з позиціями товарів №№ 154-208), ані в протоколі не зазначено (не застережено), що відповідні ціни і суми вказані з урахуванням або без врахування податку на додану вартість. У інвентаризаційному описі містяться лише довільні рукописні позначення щодо товару «сосиски вершкові» про ціну без ПДВ, а в протоколі відсутнє зазначення ціни за одиницю товару, є лише кінцеві загальні суми щодо узагальнених найменувань товару (груп товарів) при тому, що під одним узагальненим найменуванням враховуються фактично різні товари з різними цінами (наприклад, яйце куряче С-1 Крупецького комбікормового заводу по 0,99 грн/шт. і яйце куряче Авангард по 1,38 грн/шт., ковбасні вироби, м'ясо, асортимент яких складався з більш як одного найменування, тощо).
Інвентаризаційний опис і протокол засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії не узгоджуються між собою щодо результатів інвентаризації, а відтак, і щодо дійсної нестачі за конкретними видами товарів, якщо така мала місце, та її суми. Так, наприклад, у протоколі зафіксовано нестачу товару:
«яйця» (позиція № 9, нестача - 1264,92 грн, лишки - 733,00 грн, нестача понад норми - 531,92 грн, коефіцієнт - 10, всього нестача - 585,11 грн), проте, в інвентаризаційному описі товар «яйце куряче» зазначений у позиціях № 184 і № 185, відповідно до яких за позицією № 184 за даними обліку має бути 1531 одиниця, фактично наявно - 2148 одиниць (надлишок 617 одиниць), за позицією № 185 за даними обліку має бути 1482 одиниці, фактично наявно 720 одиниць (нестача 762 одиниці), разом по обох позиціях за даними обліку має бути 3013 одиниць, фактично наявно 2868 одиниць, нестача - 145 одиниць;
«цукор» (позиція № 23, нестача - 6,70 грн, в межах норми - 0,42 грн, нестача понад норми - 6,28 грн, коефіцієнт - 15, всього нестача - 7,22 грн), проте, в інвентаризаційному описі товари «цукор» зазначені у позиціях № 133 і № 134, крім того, у позиції № 135 зазначений товар «цукрова пудра», за даними обліку по усіх трьох позиціях має бути разом 30 одиниць, фактично наявно - 30 одиниць, пересортиця відсутня, відповідно, їх нестача не зафіксована;
«товари парфумерно-косметичні» (позиція № 20, нестача - 32,76 грн, нестача понад норми - 32,76 грн, коефіцієнт - 30, всього нестача - 42,59 грн), проте, в інвентаризаційному описі «товари парфумерно-косметичні» відсутні, відповідно, їх нестача не зафіксована.
Оскільки в описі детально зазначені конкретні товари, а в протоколі товари за відповідними групами і найменуваннями зазначені узагальнено і так само узагальнено визначені суми надлишків і нестач, співвіднести між собою дійсний зміст протоколу і опису, визначити дані за конкретними товарами враховуючи також особливості їх запису, групування, пересортицю, природний убуток тощо, не видається можливим по суті. У справі відсутні документи, із якими пов'язується повна індивідуальна матеріальна відповідальність працівника: документи щодо надходження товарів до магазину (із їх відповідним візуванням на час інвентаризації або й без такої), їх прийняття конкретною матеріально-відповідальною особою, акти приймання-передачі товарів змінами продавців, дані про облік і оприбуткування у конкретні періоди, дати, зокрема, за період визначення нестачі, наявність залишку товарів на початок цього періоду і т.ін. Отже, відсутні докази щодо руху та обліку товарів у магазині.
Матеріали справи вказують на те, що відповідач ОСОБА_2 була не єдиним матеріально-відповідальним працівником у магазині, а постійно діюча інвентаризаційна комісія поставила питання про притягнення до матеріальної відповідальності всіх продавців, які працювали в магазині у відповідний період. Судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які показали, що працювали в магазині до 17.03.2016, тобто, практично за весь період, за який проводилася інвентаризація та визначалася нестача, і не підтвердили фактів псування продуктів у магазині за час їхньої роботи. Доказів пред'явлення роботодавцем вимог до інших, окрім відповідача, продавців магазину, матеріально-відповідальних працівників, у справі немає.
На частину з вищевказаних обставин, пов'язаних із неналежною постановкою обліку товарів, організацією роботодавцем процесу торгівлі, включення до нестачі товарів, які не продавалися в магазині, невизначеності предмету пред'явленої до стягнення нестачі (природний убуток товару чи його відсутність), оформлення інвентаризаційних документів «заднім числом» і особами, які не брали участь в інвентаризації, вказувала сторона відповідача заперечуючи позов у суді першої інстанції (а.с. 62-63 та ін.).
За таких обставин, а також враховуючи суперечливість записів, вчинених ОСОБА_2 щодо інвентаризації, нестачі та відшкодування коштів, пов'язування такого відшкодування з визначенням природного убутку товару, відсутність вказівки на конкретну суму, яка визнається працівником як нестача, належна до відшкодування, сплата відповідачем позивачу певної суми коштів не може кваліфікуватися як визнання визначеної у наведений вище спосіб усієї нестачі. Зазначене відповідає правовій позиції відповідача в справі, а сплата коштів колишньому роботодавцю є, власне, правом відповідача, що його він реалізував і прав позивача це не порушує.
Виходячи з наведеного, слід дійти висновку про відсутність у справі належних, допустимих і достатніх доказів, сукупність яких вказувала б на наявність підстав для задоволення позову. Позивач не довів наявності умов і підстав, передбачених ст. 130 КЗпП України, для покладення на відповідача повної індивідуальної матеріальної відповідальності за нестачу в межах пред'явлених вимог. Позивач не дотримався передбачених законодавством вимог щодо проведення інвентаризації та встановлення розміру завданої працівником шкоди, надані позивачем докази є суперечливими і цих суперечностей він не усунув. Відповідач реалізуючи своє право на захист від позову вказував на необґрунтованість правової позиції позивача, на недостовірність зафіксованих у відповідних документах даних і обставин, що знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, ці доводи заперечень і апеляції відповідача підлягають врахуванню. Доводи позову ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях.
Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 цього Кодексу апеляцію слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові - відмовити.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Свалявського районного суду від 31 березня 2017 року скасувати, у позові приватного підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої працівником, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 29 квітня 2018 року.
Судді