22-ц/775/233/2018(м)
265/5553/17
Категорія 55
„25" квітня 2018 року місто Маріуполь Донецької області
Єдиний унікальний номер 265/5553/17
Номер провадження 22-ц/775/233/2018(м)
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.
за участю секретаря: Сидельнікової А.В.
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ПАТ «БМФ «Азовстальбуд»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Азовстальбуд» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 листопада 2017 року головуючого судді Костромітіної О.О. із складанням повного тексту рішення 07 листопада 2017 року, по цивільній справі про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, індексації заробітної плати,-
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Будівельно-монтажна фірма «Азовстальбуд» (далі-ПАТ « БМФ «Азавстальбуд» ) мотивуючи вимоги тим,що він перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді слюсаря будівельного. На час звільнення 16 січня 2017 року відповідач не здійснив з ним остаточного розрахунку та заборгував виплату заробітної плати. Просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати , індексацію заробітної плати .
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто з ПАТ «БМФ «Азовстальбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 11 126,55 грн., індексацію заробітної плати в розмірі 12 121,05 грн., компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату 1 067,25 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 01 серпня 2017 року в розмірі 13 122,79 грн., без утримання податків та обов'язкових платежів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано встановленням обставин не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні,а тому відповідно до ст.ст.116,117 КЗпП України та вимог Закону України « Про індексацію грошових доходів»,вимог ст.ст.1,3 Закону України « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв*язку з порушенням строків їх виплати «, з відповідача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі,сума індексації заробітної плати, компенсація втрати частини доходів у зв*язку з порушенням строків виплати заробітної плати,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
В апеляційній скарзі ПАТ «БМФ «Азовстальбуд» просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що відповідно до наказу про припинення трудового договору № 64-к, табеля обліку робочого часу за січень 2017 року, ОСОБА_1 був звільнений 16 січня 2017 року, при цьому всі 16 днів січня 2017 року, що передували звільненню, позивач був відсутній на робочому місці, що вказано в табелі літерою «Н», тобто позивач не працював у день звільнення. Однак, в порушення вимог законодавства судом першої інстанції прийнято рішення, яким незаконно стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення з 16 січня 2017 року по день звернення до суду з позовом. Підприємство зауважує, що оскільки позивач не працював у день звільнення , він не вважається таким, що звернувся із заявою про повний розрахунок у відповідності із законодавством, тому суду необхідно було обчислювати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звернення до суду з позовом з 15 серпня 2017 року по день ухвалення рішення по справі. Також зазначає, що під час винесення рішення судом не враховано, що у відповідача через арешт рахунків Орджонікідзевським ВДВС, фактично не було можливості сплачувати заборгованість.
Позивач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з висновком суду першої інстанції ,просив залишити рішення суду без змін. На думку позивача всі доводи апеляційної скарги скаржника є необґрунтованими. Крім того,зазначає ,що апеляційна скарга подана не уповноваженою на те особою,оскільки з часу порушення ухвалою господарського суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року провадження у справі про банкрутство ПАТ «БМФ»Азовстальбуд» введено процедуру розпорядження майном та всі права та обов*язки переходять до арбітражного керуючого ліквідатора Затворницької О.М. Також зауважує,що ухвалою господарського суду Донецької області по справі № 905/2265/17 від 27 лютого 2018 року його не лише визнано кредитором першої черги та включено до реєстру вимог кредиторів на суму визначену рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 листопада 2017 року ,але й стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв*язку з невиплатою заробітної плати й після ухвалення оскаржуваного рішення за період з 02 серпня 2017 року по 27 грудня 2017 року у розмірі 11 824,40 грн. (а.с.101-102,107-121) .
В запереченнях на відзив на апеляційну скаргу підприємство підтримало апеляційну скаргу в повному обсязі та спростувало доводи позивача тим,що ПАТ » БМФ «Азовстальбуд» знаходиться у процедурі розпорядження майном. За приписами Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника» призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Розпорядник майна не має втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків,передбачених законом,тому директор підприємства мав усі права та повноваження щодо укладення договору на правничу допомогу та оскарження судового рішення (а.с.122-123,125-131,136-138).
Відповідно до п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 № 2147-VIII, який набрав чинність 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв*язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи,належним чином повідомлених про дату,час і місце розгляду справи (а.с.102,133,134-135,143-144),фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.2 ст.247 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача,дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з*ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових правовідносинах з відповідачем, працюючи на посаді слюсаря будівельного.16 січня 2017 року ОСОБА_1 звільнено.
Згідно наданих , на виконання ухвали суду від 16 серпня 2017 року , довідок ПАТ «БМФ «Азовстальбуд» від 31 серпня 2017 року заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 складає 11 126,55 грн.; сума індексації заробітної плати становить 12 121,05 грн.; сума компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату ОСОБА_1 становить 1 067,25 грн.
Як вбачається з довідки ПАТ «БМФ «Азовстальбуд» від 31 серпня 2017 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 (розрахована на підставі Порядку,який затверджено постановою КМУ № 100 п.4 від 08.02.1995 року ) склала 114,80 грн., середній заробіток за час розрахунку при звільненні станом на 01 серпня 2017 року складає 13 122,79 грн.(142 дн.х 114,80грн.) . Остаточний розрахунок з позивачем не проведено.
Задовольняючи позовні вимоги ,суд першої інстанції виходив з того,що оскільки з позивачем не був проведений повний розрахунок при звільненні,то відповідно до ст.ст.116,117 КЗпП України та вимог Закону України « Про індексацію грошових доходів»,вимог ст.ст.1,3 Закону України « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв*язку з порушенням строків їх виплати «, з відповідача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі,сума індексації заробітної плати, компенсація втрати частини доходів у зв*язку з порушенням строків виплати заробітної плати,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.
Згідно вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи організації провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь яким строком.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Згідно вимог ст.33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чиним законодавством.
Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення » (ст.ст.2,4) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 17 липня 2003 р. № 1078 (п.п.2,4).
Крім того, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника чи уповноваженого ним органу (особи) (Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» стаття 1).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав належну оцінку.
Суд правильно застосував матеріальний закон і стягуючи на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку , дійшов обґрунтованого висновку про доведення факту невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки ,зазначені в ст.116 КЗпП України , що є підставою для покладення на відповідача матеріальної відповідальності у вигляді стягнення на користь колишнього працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 січня 2017 року по 01 серпня 2017 року в сумі 13 122,79 грн.
Слід зазначити,що визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку .
Обставини дотримання трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст.ст.12,81 ЦПК України та норм КЗпП України має довести саме роботодавець.
В апеляційний скарзі відповідач посилається на те, що позивач в день звільнення не працював, заяв підприємству про здійснення з ним остаточного розрахунку при звільненні не надавав,а тому суду необхідно було обчислювати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з дня звернення до суду з позовом з 15 серпня 2017 року по день ухвалення рішення по справі.
Доводи апеляційної скарги у вказаній частині,є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, бо ч. 1 ст. 116 КЗпП України визначений обов*язок підприємства здійснити із працівником розрахунок з виплатою всіх належних сум в день звільнення. Обов*язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату,оскільки ст.117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.
З досліджених письмових доказів встановлено ,що хоча в день звільнення ОСОБА_1 і не працював, проте перебував на роботі ,про що свідчить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з наказом про припинення трудового договору № 64-к від 16 січня 2017 року .Судом встановлено, що в день звільнення відповідачем позивачу не було виплачено всіх належних до сплати сум, що підтверджується довідкою ПАТ « БМФ»Азовстальбуд» від 31 серпня 2017 року № 08/195 , згідно якої станом на 01 серпня 2017 року заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 склала 11 126 ,55 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.Ніяких нових обставин чи доказів,які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду відповідачем не надано і до суду апеляційної інстанції .
Розглядаючи доводи апеляційної скарги , апеляційний суд вважає необхідним навести положення першого Протоколу (Париж, 20.03.1952р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950), практику Європейського суду з прав людини у справах щодо захисту права власності, що є джерелом права в Україні та має застосовуватись органами державної влади, в тому числі і судами, яка в розгляді багатьох заяв ілюструє поняття право власності, захист майнового інтересу.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейським судом з прав людини у рішенні по справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX), зауважено що, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
У своїй практиці Верховний Суд України неодноразово зазначав, що аналіз змісту ст.ст.116,117 КЗпП дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова №6-2163цс16 від 31 травня 2017 року, №6-259цс17 від 13 березня 2017 року). Аналогічні роз*яснення викладені і в п.20 постанови пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Наявність арешту на рахунках відповідача, що накладений постановою державного виконавця від 21 листопада 2016 року (а.с.47) не виправдовує затримку розрахунку при звільненні. До того ж відповідачем не надано доказів відсутності у відповідача коштів, що перевищують обсяг фінансового ресурсу, який був арештований.
Наведені в скарзі доводи відповідача , не можуть бути підставою для відмови позивачу в задоволенні його фундаментальних прав щодо оплати праці (лексикою ЄСПЛ: право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (Broniowski v. Poland, N 31443/96), задекларованих в статті 1 Першого протоколу до Конвенції і гарантованих Конституцією України прав в ст. 22 (Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані), ст. 43 (Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції ,в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,за наявними в справі доказами ,апеляційний суд визнає ,що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв*язку з чим апеляційна скарга підприємства підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Азовстальбуд» залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27 квітня 2018 року.
Судді: