23 квітня 2018 року м. Житомир справа № 296/10121/17
категорія 6.2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Попової О. Г.,
секретар судового засідання Бойко Т.О.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представник позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Житомирської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення і додатку,
встановив:
ОСОБА_4 звернувся до Житомирської міської ради із позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської міської ради 27-го скликання від 28.09.2017 №758 та додаток №2 вищезазначеного рішення в частині відмови ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою отримання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Пушкінська (ОСОБА_5).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звертався до відповідача через Центр надання адміністративних послуг Житомирської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Пушкінська (ОСОБА_5).
28 вересня 2017 року Житомирська міська рада на пленарному засіданні прийняла рішення, відповідно до п.2 якого йому було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Пушкінська ( ОСОБА_5). На думку позивача, оскаржуване рішення в частині відмови ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 22.12.2017 матеріали адміністративного позову передано до Житомирського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 матеріали адміністративного позову ОСОБА_4 до Житомирської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення і додатку прийнято до провадження та позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із проведенням судового засідання та викликом (повідомленням) учасників справи. Судовий розгляд справи призначено на 28.02.2018 о 10:40.
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України надіслав до відділу документального забезпечення суду відзив на адміністративний позов від 26.02.2018 відповідно до змісту яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із безпідставністю (а.с. 30-31).
Судовий розгляд справи призначений на 28.02.2018 о 10:40 було відкладено на 13.03.2018 о 10:00 за клопотанням позивача про продовження строку для надання відповіді на відзив та перенесення слухання справи у зв'язку із неможливістю позивача самостійно представляти свої інтереси.
В судове засідання, призначене на 13.03.2018 о 10:00 прибули позивач та представник позивача. Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 в судовому засіданні було оголошено перерву до 26.03.2018 о 10:40 у зв'язку із неявкою представника відповідача. Явку представника відповідача в наступне судове засідання визнано обов'язковою, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 13.03.2018.
В судове засідання, призначене на 26.03.2018 о 10:40 прибули позивач, представник позивача та представник відповідача. Перед початком судового засідання представником позивача до відділу документального забезпечення суду було подано відповідь на відзив від 13.03.2018 (а.с. 60-62) Представником відповідача перед початком судового засідання до відділу документального забезпечення суду було подано заперечення на відповідь на відзив від 26.03.2018 (а.с. 63-65) Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2018 в судовому засіданні було оголошено перерву до 04.04.2018 об 11:00 для надання додаткових доказів, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 26.03.2018.
В судове засідання, призначене на 04.04.2018 об 11:00 прибули представник позивача та представник відповідача. Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.04.2018 в судовому засіданні було оголошено перерву до 23.04.2018 о 14:30 у зв'язку із неявкою позивача у судове засідання, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 04.04.2018.
В судове засідання призначене на 23.04.2018 о 14:30 прибули позивач, представник позивача та представник відповідача.
Позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов та у запереченнях на відповідь на відзив.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_1 22.11.2016 звернувся до відповідача через Центр надання адміністративних послуг Житомирської міської ради із заявою щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га поряд з вул. Пушкінською для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вказана заява була зареєстрована в Центрі надання адміністративних послуг Житомирської міської ради 22.11.2016 за реєстраційним №13031. (а.с. 23)
До заяви ОСОБА_1 було долучено графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування бажаної земельної ділянки. (а.с. 24)
Як встановлено із відмітки у листі проходження адміністративної послуги №13031 від 22.11.2016, заява позивача та додані до неї документи були отримані відповідачем від адміністратора 23 листопада 2016 року. (а.с.5)
Відповідно до витягу з Протоколу засідання постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Житомирської міської ради № 101 від 11.07.2017 було заслухано проект рішення "Про надання дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" та вирішено, зокрема: п.12, ОСОБА_4, вул. Дмитра Донцова, вул. Пушкінська - рекомендувати відмовити, оскільки дана земельна ділянка знаходиться у історичному ареалі м. Житомира, клопотання заявника не відповідає містобудівній документації, Генеральному плану м. Житомира та плану зонування. (а.с. 74)
Згідно Рекомендації постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Житомирської міської ради вих. №553/22 К-3 від 14.07.2017 за результатами розгляду проекту рішення "Про надання дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" постійна комісія з питань містобудування, архітектури та землекористування рекомендує міському голові ОСОБА_6:
- п.12, ОСОБА_4, вул. Дмитра Дощова, вул. Пушкінська - відмовити, оскільки дана земельна ділянка знаходиться у історичному ареалі м. Житомира, клопотання заявника не відповідає містобудівній документації, Генеральному плану м. Житомира та плану зонування. (а.с. 73)
Рішенням Житомирської міської ради 27-ої сесії VII скликання від 28.09.2017 №758 за результатами заяви громадян та відповідно до Земельного кодексу України, Законів України: "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про Державний земельний кадастр", "Про землеустрій", "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу від 16.11.2011 №290 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про затвердження Порядку розроблення містобудівної документації" міська рада вирішила, зокрема, відмовити громадянам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (не сформовані - вільні земельні ділянки, на яких відсутні об'єкти нерухомого майна), згідно з додатком 2. (а.с. 4)
Згідно Додатку №2 до рішення Житомирської міської ради 27-ої сесії VII скликання від 28.09.2017 №758 до списку громадян міста, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (не сформовані - вільні земельні ділянки, на яких відсутні об'єкти нерухомого майна), зокрема, включено ОСОБА_1, заява від 25.11.2016 №131171. (зворот а.с. 4)
Не погоджуючись з оскаржуваною відмовою та вважаючи її протиправною, наголошуючи, що оскаржуване рішення в частині відмови ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою отримання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Пушкінська (ОСОБА_5), прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 144 Основного Закону органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Приписами статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Статтею 59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (далі - Земельний кодекс України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Статтею 39 Земельного кодексу України врегульовано, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Згідно статті 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Положеннями статті 54 Земельного кодексу України регламентовано, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За приписами частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_7 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено абзацом першим частини третьої статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Згідно відповідної відмітки у листі проходження адміністративної послуги №13031 від 22.11.2016, заява позивача та додані до неї документи були отримані відповідачем від адміністратора 23 листопада 2016 року. (а.с.5) Водночас, оскаржуване рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою прийнято відповідачем лише 28 серпня 2017 року. (а.с. 4)
Суд наголошує, що розгляд заяви ОСОБА_1 та надання відмови у вигляді оскаржуваного рішення Житомирської міської ради 27-ої сесії VII скликання від 28.09.2017 №758 вчинено відповідачем із порушенням граничного строку, визначеного ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України.
Щодо доводів відповідача про надання ОСОБА_1 попередньої відмови у формі листа, суд зазначає наступне.
Так, Виконавчий комітет Житомирської міської ради листом вих. №25/М-9478-4 від 22.12.2016 повідомив ОСОБА_1, що його заяву щодо отримання земельної ділянки під будівництво житлового будинку в межах м. Житомир, розглянуто.
В процесі розгляду з'ясовано, що ОСОБА_1Й, звернувся в Центр надання адміністративних послуг міської ради з відповідним клопотанням надавши графічні матеріали, в яких визначено місце розміщення земельної ділянки.
Відповідно до ст. 39 Земельного кодексу України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і правил.
Містобудівною документацією м. Житомира є Генеральний план міста. Відповідно до Генерального плану міста Житомира, плану червоних ліній магістральних вулиць, затвердженого рішенням міської ради від 30.11.2016 №454 "Про затвердження Генерального плану міста Житомира", більша частина земельної ділянки знаходиться в межах червоних ліній перспективного розвитку вул. ОСОБА_5, де розміщення і будівництво наземних об'єктів житлово-цивільного промислового призначення та інших капітальних споруд, крім об'єктів транспорту та інженерних мереж, забороняється (ДБН 360-92** "Планування і забудова міських і сільських поселень" та ДБН В.2.3.5-5-2001 "Вулиці та дороги населених пунктів").
Крім того позивача проінформовано, що відповідно до історико-архітектурного опорного плану, дана земельна ділянка входить в межі охоронних зон пам'яток та зони охорони архітектурно-культурного шару III категорії. Повідомлено, що порушене позивачем питання розглядається виключно Житомирською міською радою, відповідно до статей 12, 118, 123 Земельного кодексу України та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Всі подальші питання будуть вирішуватися в порядку встановленому чинним Законодавством України.
Здійснивши системний аналіз наявних у матеріалах справи доказів суд зазначає, що предметом розгляду у вказаному листі зазначено заяву ОСОБА_1 щодо отримання земельної ділянки під будівництво житлового будинку в межах м. Житомир.
Натомість, в основу оскаржуваної відмови покладено розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою отримання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Пушкінська (ОСОБА_5). (а.с. 23)
Суд наголошує, що заява щодо отримання земельної ділянки під будівництво житлового будинку та заява щодо отримання земельної ділянки під будівництво та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд не є тотожними. Вказані питання регулюються різними нормами Земельного кодексу України та породжують відмінні правові наслідки у разі задоволення таких заяв.
Статтею 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Приписами статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Статтею 59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням Житомирської міської ради. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Враховуючи вищевикладене, доводи представника відповідача про надання ОСОБА_1 відмови у строк, встановлений чинним законодавством, є безпідставними.
Водночас, щодо порушення рішенням Житомирської міської ради 27-го скликання від 28.09.2017 №758 прав та законних інтересів позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею п'ятою КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України та п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Суд зазначає, що у разі протиправної бездіяльності відповідача щодо розгляду відповідного клопотання або надання відповідним органом відмови поза межами встановленого строку, особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність або у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_7 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.
Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність чи користування.
Зазначений правові висновки висловлені ОСОБА_7 Судом у постанові від 31.01.2018 у справі № 814/741/16, постанові від 14.03.2018 у справі № 804/3703/16, які, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд звертає увагу позивача, що чинні норми земельного законодавства не заборонять діяти так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які особа вважає незаконними.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 58-IV землеустрій здійснюється на підставі:
а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою;
б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою;
в) судових рішень.
Таким чином, підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування, окрім рішення про надання дозволу, може бути договір або судове рішення.
Суд відзначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи у користування. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування.
Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність чи користування. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність чи користування.
Відповідно до ч.14 ст. 123 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Натомість можливості оскарження відмови цих органів у наданні такого дозволу Земельним кодексом України не передбачено.
Оскільки протиправна бездіяльність щодо ненадання дозволу не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то і протиправне рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу, теж не повинно бути перешкодою.
Таким чином, у разі протиправної бездіяльності відповідного органу у вигляді ненадання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у встановлений строк, або у разі протиправної відмови у наданні такого дозволу особа має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Вказана правова позиція узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.04.2018 у справі №806/2208/17 (провадження №К/9901/4400/17).
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача, зазначених у позовній заяві.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені обставини справи та відсутність порушеного права позивача, спричиненого рішенням суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд,
вирішив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, Житомир, 10007. РНОКПП 202722472) до Житомирської міської ради (майдан ім. С. П. Корольова, 4/2, Житомир, 10014. Код ЄДРПОУ 13576954) про визнання незаконними та скасування рішення і додатку - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.Г. Попова
Повне судове рішення складене: 27 квітня 2018 року.