24 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5643/17
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача-головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,
при секретарі - Ханділян Г.В.,
за участю представника апелянта ОСОБА_2,
представника відповідача Лазарєвої Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_12 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_12 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2017 року ОСОБА_12 звернулая з адміністративним позовом про визнання неправомірним та скасування рішення №201 від 24.10.2017 року, зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_12 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним та не обґрунтованим, позивач не може і не бажає користуватися захистом країни походження через політичну діяльність свого батька, який належав до опозиційної партії та його вбили, а в разі повернення позивача на Батьківщину, їй буде загрожувати небезпека.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_12 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуємого судового рішення:
- позивач у разі повернення до країни походження може стати жертвою невибіркованого насилля через масові порушення прав людини.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_12 є громадянкою ДР Конго, уродженкою м. Кіншаса, місце постійного проживання: ДР Конго, м. Кіншаса, р-н Бінза, за національністю - конголежка, за віросповіданням вважає себе християнкою (католичкою), заповітів християнської віри не дотримується. Рідна мова лінгала, також вільно володіє французькою мовою, на середньому рівні володіє англійською мовою та розуміє російську мову. Незаміжня. Позивач має неповнолітню дитину на установчі дані ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце народження Україна, м. Одеса, свідоцтво про народження сина відсутнє, до матеріалів особової справи долучене медичне свідоцтво про народження №836. Позивач має середню освіту, яку здобувала в школі-ліцеї «Іам» у м. Кіншаса протягом 1997-2011 років. Під час проживання в країні громадянської належності особа не притягувалась до адміністративної або кримінальної відповідальності, фізичного насилля не зазнавала. Позивач не була членом жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій.
12 листопада 2012 року ОСОБА_12 вперше залишила країну громадянської належності авіарейсом ДР Конго (Кіншаса) Стамбул (Туреччина) Київ (Україна) на підставі паспортного документу Серії НОМЕР_1 та студентської візи типу Д. Після потрапляння в Україну позивач вступила на навчання до Міжрегіональної академії управління персоналом у м. Києві. По закінченню підготовчого відділення для іноземних громадян вступила на перший курс Міжрегіональної академії управління персоналом на факультет менеджменту, була документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 терміном дії до 15.08.2017 року. Наступне місце навчання позивача в Україні Одеський міжнародний гуманітарний університет, факультет стоматології, проте навчання позивач не закінчила через вагітність та відсутність коштів для сплати за навчання.
Виїзд ОСОБА_12 з країни громадянської належності вперше відбувся з метою отримання освіти у ВНЗ на території України.
25 червня 2016 року позивач вибула з України до країни громадянської належності на підставі паспортного документу та вищевказаної посвідки на тимчасове проживання в Україні з метою оформлення нового паспортного документу та побачення із батьком, після чого, у листопаді 2016 року вона повернулася на Україну. Точну дату в'їзду позивач не пам'ятає та нового паспортного документу до територіального підрозділу ДМС надано не було через його втрату, підтверджувальних документів з правоохоронних органів надано не було.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_12 12 жовтня 2017 року звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою №164 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За наслідками розгляду особової справи громадянки ДР Конго ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, 23 жовтня 2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом № 201 від 24.10.2017 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ОСОБА_12 30.10.2017 року отримала повідомлення №5/1-313 від 24.10.2017 року про відмову в оформленні їй документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не погодилася із прийнятим рішенням та оскаржила його до суду.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з очевидної необґрунтованості тверджень позивача та правомірності наказу №201 від 24.10.2017 року, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
За правилами пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
На підставі пункту 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
З огляду на положення Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Водночас «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
До того ж Директива Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Отже, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Із заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вбачається, що ОСОБА_12 не може повернутися до країни громадянської належності у зв'язку із участю покійного батька в опозиційній організації «Не Мванда Нсеми», через що її можуть переслідувати, однак під час анкетування позивач надала іншу інформацію щодо політичної діяльності свого батька, зокрема, зазначила що в батька виникли невідомі проблеми в ДР Конго, які були пов'язані з його членством у невстановленій релігійній організації, яку очолювала особа на ім'я Мондансі, а під час співбесіди позивач зазначила, що не знає назву організації, членом якої був її батько.
Різняться твердження позивача також стосовно партії, в якій перебував її батько, оскільки в заяві зазначена опозиційна організація Не Мванда Нсеми», в анкеті - U.D.P.C. Демократичний союз Конго, а в протоколі співбесіди політична партія Союз для демократії та соціального розвитку.
Водночас, за інформацією по країні походження неможливо підтвердити факт існування політичної партії в ДР Конго з абревіатурою U.D.P.C.
До того ж, під час анкетування позивач стверджувала, що її батько помер в лютому 2017 року, однак з протоколу співбесіди вбачається, що остання розмова позивача з батьком відбулася в грудні 2016 року та враховуючи те, що на Батьківщині багато політичних проблем і з ним не було з того часу зв'язку, дійшла висновку що він помер, однак під час судового засідання позивач стверджувала, що дізналася про смерть батька від знайомого.
Позивач перебуває в Україні з 2012 року та в 2016 році виїжджала до країни походження з метою оформлення паспорту і повернулася в Україну, що свідчить про відсутність будь-якої загрози її життю і здоров'ю в ДР Конго.
Варто зазначити, що в матеріалах справи наявна інформація, яка підтверджує, що ОСОБА_12, напередодні звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, намагалася незаконно потрапити на територію Польщі з дитиною та була затримана співробітниками ДПС України.
В ході судового розгляду позивач не змогла пояснити свою мету намагання перетнути кордон с Польщею, зазначила, що опинилася там випадково, не змогла пояснити яким чином вона там опинилася і що вона там робила.
ОСОБА_12 в ході судового розгляду на запитання представника відповідача та суду не змогла пояснити від кого та в якій формі відчуває небезпеку за своє життя, не привела прикладів погроз, не зазначила в чому така небезпека виражалася, не навела обставин, які б свідчили про реальність існування небезпеки для життя і здоров'я позивача, однак зазначила про не бажання повертатися на Батьківщину через ставлення до жінок в цій країні, тощо.
Слід зазначити, що беззаперечних доказів на підтвердження смерті свого батька та його смерті через політичну діяльність позивач до суду не надала, а керується лише припущеннями, оскільки батько не виходить на зв'язок з нею.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивача намагалась надати неправдоподібні відомості стосовно історії власного переслідування в країні громадянської належності та ситуації з близькими родичами.
Отже, в ході судового розгляду не можливо обґрунтувати причину звернення позивача із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, оскільки ані під час проживання та виїзду до країни громадської належності у 2016 році, ані перебуваючи поза її межами позивач не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань та в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Отже суд першої інстанції правильно дійшов висновку про очевидну необґрунтованість тверджень позивача та правомірність наказу №201 від 24.10.2017 року, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апеляційної скарги.
Стосовно доводів апелянта, що позивач у разі повернення до країни походження може стати жертвою невибіркованого насилля через масові порушення прав людини слід зазначити наступне.
Обґрунтовуючи зазначені доводи, апелянт посилається на численні випадки вбивства громадян ДР Конго через зіткнення сил опозиції з правоохоронними органами, які за своїм характером є вибірковим насиллям.
Згідно пункту 11 Пояснювальної записки про тягар та стандарт доказування в заявах про надання статусу біженця, УВКБ ООН, при оцінці загальної достовірності клопотання співробітнику, який приймає рішення, слід брати до уваги такі фактори, як обґрунтованість викладених фактів, зв'язність і логічна послідовність історії заявника, що підтверджують докази, подані заявником на підтримку його /її тверджень, відповідність загальнодоступним відомостям або загальновідомим фактам, а також відомій інформації про ситуацію в країні походження. Достовірною є послідовна і переконлива заява, яка не суперечить загальновідомим фактам, і яка в цілому може викликати довіру.
Отже, враховуючи, що в ході судового розгляду апелянтом не доведено її переслідування за ознаками політичних переконань та існування реальної, а не віддалено-ймовірної загрози у її особистих обставинах, доводи щодо невибіркованого (не диференційного; безладного) насилля є хибними.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_12 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_12 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 815/5643/17 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 26 квітня 2018 року.
Головуючий: Шляхтицький О.І.
Суддя: Суддя: Потапчук В.О. Семенюк Г.В.