Справа № 11-cc/796/1398/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
14 березня 2018 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 20 ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року, -
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
Цією ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_6 про накладення арешту на нежитлове приміщення, група приміщень № 261, загальною площею: 18, 4 кв.м. на цокольному поверсі літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , заборонивши його використання.
Згідно ухвали, слідчий суддя прийшов до висновку, що вказане майно не відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому не підлягає арешту
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, прокурор ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою клопотання про накладення арешту задовольнити.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги прокурор зазначає, що нежитлове приміщення відповідає критеріям ст. 170 КПК України, що підтверджується зібраними досудовим розслідуванням доказами. Згідно клопотання прокурора та постанови про визнання речовим доказом об'єкта нерухомого майна, зазначено, що останній містить ознаки речового доказу, як предмет злочинного посягання.
Досудовим розслідуванням встановлено, що шляхом вчинення шахрайських дій щодо ряду об'єктів нерухомого майна на праві приватної власності на підставі підроблених документів реєструвалися ОСОБА_7 та в подальшому перепродавалися згідно довідок з Державного реєстру прав на нерухоме майно.
В судове засідання у справі власник майна ОСОБА_8 не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутністю власника майна, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, слідчим відділом Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві розслідується кримінальне провадження № 42018101100000059 від 09.02.2018року за фактом заволодіння шахрайським шляхом об'єктами нерухомого майна з використанням підроблених документів, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбачених ч.4 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням зазначено, що внаслідок шахрайських дій відбулося незаконне заволодіння об'єктами нерухомого майна: нежитлове приміщення, група приміщень № 261, загальною площею: 18, 4 кв.м. на цокольному поверсі літ. А за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення, група приміщень №193, загальною площею: 36,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення, група приміщень №192 загальною площею: 101,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , ба, нежитлове приміщення, група приміщень №85, загальною площею: 70,6 кв.м. у підвалі (літ.А) за адресою: АДРЕСА_3 , нежитлове приміщення, група приміщень №85, загальною площею: 71 кв.м. у підвалі (літ.А) за адресою: АДРЕСА_3 , нежитлове приміщення, група приміщень №176, загальною площею: 24,1 кв.м. на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_4 , нежитлове приміщення, група приміщень №105, загальною площею: 25,7 кв.м. на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_4 , нежитлове приміщення, група приміщень №177, загальною площею: 24,6 кв.м. на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_4 , група приміщень №254, загальною площею: 92,4 кв.м. на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_5 , група приміщень №253, загальною площею: 32 кв.м. на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_5 , група приміщень №252, загальною площею: 48,6 кв.м. на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_5 .
Також наявні підстави вважати, що ОСОБА_7 були підроблені: інвестиційний договір (серія та номер 7184/РН-Н, виданий 26.08.2014) та додаткова угода про внесення змін до інвестиційного договору №7184/РН-Н, серія та номер: 1, видана 26.10.2015року на нежитлове приміщення, група приміщень № 261, загальною площею: 18, 4 кв.м. на цокольному поверсі літ. А за адресою: АДРЕСА_1 ;
15.02.2018 року прокурор Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_6 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту нанежитлове приміщення, група приміщень № 261, загальною площею: 18, 4 кв.м. на цокольному поверсі літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , заборонивши його використання.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2018 року в задоволенні клопотання було відмовлено.
Відмовляючи у задоволені вказаного клопотання, внесеного в межах кримінального провадження № 42018101100000059 слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, дослідив матеріали, додані до клопотання та прийшов до висновку про відсутність достатніх підстав для накладення арешту на нежитлове приміщення, група приміщень № 261, загальною площею: 18, 4 кв. м. на цокольному поверсі літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на те, що прокурором не були наведені правові підстави застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
З таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо з огляду на такі обставини.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що слідчий суддя, відмовив у накладенні арешту на майно, оскільки останнє не має ознак речового доказу у кримінальному провадженні, а тому не підлягає арешту.
Колегія суддів, не погоджується з таким посиланням, оскільки прокурором надано до клопотання докази, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що вищезазначене майно, відповідає критеріям передбаченим ст. 170 КПК України та має ознаки речового доказу у кримінальному провадженні, зокрема майно визнане речовим доказом згідно постанова прокурора Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_6 від 12.02.2018 року.
Вказане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його відчуження.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала слідчого судді скасуванню з постановленням судом апеляційної інстанції нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт вищенаведеного майна, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_6 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_6 про накладення арешту на нежитлове приміщення, група приміщень № 261, загальною площею: 18, 4 кв.м. на цокольному поверсі літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , заборонивши його використання, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_6 , - задовольнити частково.
Накласти арешт на нежитлове приміщення, група приміщень № 261, загальною площею: 18, 4 кв.м. на цокольному поверсі літ. А за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.
____________________ _______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3