Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 2-525-1/10
Номер провадження 06.115/796/159/2018
Головуючий у суді першої інстанції: А.А. Макуха
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач
25 квітня 2018 року місто Київ
Номер справи 2-525-1/10
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Поливач Л.Д. (суддя - доповідач)
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.
секретар судового засідання: Горак Ю.М.
учасники справи: заявник ОСОБА_3 - правонаступник відповідача
ОСОБА_4
позивач ОСОБА_5
третя особа Головне управління юстиції у м. Києві
третя особа Київське міське бюро технічної інвентаризації та
реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення,-
12 березня 2018 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_3.), треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь витрати на правову допомогу адвоката ОСОБА_6 у розмірі 2000,00 грн., які вона понесла у зв'язку з оскарженням рішення суду, на підтвердження чого надала квитанцію про сплату адвокатських послуг, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та договору на адвокатське обслуговування від 22.05.2017 року. Мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції вирішивши справу по суті позовних вимог, частково вирішив питання про судові витрати, стягнув з позивача на її користь судовий збір за подачу апеляційної карги, але не відобразив питання про судові витрати понесені ОСОБА_3 на правову допомогу.
Зважаючи на положення п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У судовому засіданні ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення заяви та ухвалення у справі додаткового рішення.
В судове засідання ОСОБА_3 повторно не з'явилась, про час та місце судового розгляду повідомлялась у відповідності до вимог закону, за адресою, яку вона зазначила у заяві про ухвалення додаткового рішення. Судові повідомлення повторно повернулись на адресу суду у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Інші учасники справи (їх представники) про час, дату та місце розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення повідомлялися у відповідності до вимог закону, у судове засідання повторно не з'явилися, причини неявки суду невідомі, будь - яких заяв чи клопотань від них не надходило.
Суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви у відсутність, осіб, які не з'явилися у судове засідання з урахуванням вимог ч. 4 ст. 270 ЦПК України, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача та її представника, суд апеляційної інстанції вважає, що в прийнятті додаткового рішення слід відмовити, з огляду на наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Як вбачається із матеріалів справи, у вересні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння в порядку спадкування за законом.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09 липня 2010 року було задоволено позов ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом після померлої матері ОСОБА_8 на Ѕ частину домоволодіння, розташованого за АДРЕСА_1.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року було залишено без задоволення заяву ОСОБА_3 (правонаступника померлого відповідача ОСОБА_4.) про перегляд заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 липня 2010 року у даній справі.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_5 право власності на ј частину будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, правонаступника ОСОБА_4, було задоволено частково. Заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 09 липня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 704,00 грн.
Як вбачається, питання щодо відшкодування понесених ОСОБА_3 витрат на правову допомогу за рахунок іншої сторони у справі при ухваленні рішення апеляційним судом не вирішувалося, оскільки ОСОБА_3 не ставила перед судом питання щодо відшкодування витрат понесених нею на правову допомогу, документів необхідних для вирішення судом такого питання вона суду не надавала.
Так, відповідно до вимог статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 ст. 88 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) визначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року №10, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї Постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Отже, склад та розмір витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як вбачається із матеріалів справи, 02.10.2017 року між ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_6 було укладено договір на адвокатське обслуговування, відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання надати адвокатські послуги та представляти інтереси замовника під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 у даній справі у суді апеляційної інстанції, за виконання яких ОСОБА_3 зобов'язалась сплатити грошову суму за попередньою домовленістю (а.с.174-175).
Проте, у апеляційній скарзі вимоги щодо відшкодування витрат понесених на правову допомогу ОСОБА_3 за рахунок іншої сторони у справі не заявляла. Таких вимог не було заявлено нею і під час розгляду справи апеляційним судом. Будь - яких доказів на підтвердження понесених ОСОБА_3 витрат на правову допомогу, акту виконаних адвокатом робіт до суду апеляційної інстанції подано не було. Таких вимог не було заявлено і її представниками ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (а.с.179).
Із доданої до заяви про ухвалення додаткового рішення квитанції від 17.10.2017 року вбачається, що оплата за адвокатське обслуговування склала 2000,00 грн. (а.с.196).
Також із матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_3 - ОСОБА_6 брав участь у судовому засіданні апеляційної інстанції 04.10.2017 року (а.с.179).
Однак, у матеріалах справи відсутні будь - які докази того, що ним було заявлено у апеляційному суді вимоги про відшкодування за рахунок іншої сторони у справі витрат понесених ОСОБА_3 на правову допомогу, суду не було надано квитанції на підтвердження розміру понесених ОСОБА_3 витрат на правову допомогу, переліку робіт виконаних адвокатом на підставі зазначеного договору, часу витраченого адвокатом на ці роботи. Тобто, суду не було надано документів необхідних для вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу іншою стороною у справі.
Отже, такі вимоги не були предметом апеляційного розгляду, оскільки були відсутні необхідні для цього документи, а відтак такі вимоги не можуть бути задоволені судом шляхом прийняття додаткового рішення.
Підстави для ухвалення судом додаткового рішення відсутні.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 слід відмовити у прийнятті додаткового рішення з наведених підстав.
Керуючись ст.ст. 270, 389 ЦПК України, п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, -
ОСОБА_3 відмовити у прийнятті додаткового рішення.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна ухвала складена 27 квітня 2018 року.
Судді: