Справа №639/1924/18
Провадження №1-кс/639/747/18
24 квітня 2018 року м. Харків
Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 , особи, в інтересах якої подано скаргу - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові у режимі відеоконференції скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , яка подана в порядку ч.1 ст.206 КПК України, п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, -
16.04.2018 року захисник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду зі скаргою, яка подана в порядку ч.1 ст.206 КПК України, п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій захисник просить:
- розглянути скаргу на порушення прав ОСОБА_5 в порядку ст.206 КПК України;
- зобов?язати прокурора Харківської області, начальника СБУ в Харківській області, Службу безпеки України, окремий загін спеціального призначення «АЗОВ» військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, усунути порушення презумпції невинуватості ОСОБА_5 , шляхом спростування поширеної інформації в засобах масової інформації про скоєння особливо тяжких злочинів;
- зобов?язати керівників прокуратури Харківської області, начальника СБУ в Харківській області, Службу безпеки України, окремий загін спеціального призначення «АЗОВ» військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, утриматись від поширення в ЗМІ інформації зі звинуваченням про скоєння ОСОБА_5 злочинів, до вступу вироку в законну силу в частині інкримінованих правопорушень.
В обґрунтування скарги зазначено, що працівниками прокуратури Харківської області та Служби безпеки України було поширено недостовірну інформацію, яка прямо порушує презумпцію невинуватості ОСОБА_5 , гарантовану п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Захисник зазначає, що співробітниками СБУ та прокуратури була поширена інформація про те, що ОСОБА_5 є членом злочинної групи, яка вчинила особливо тяжкі злочини, що є порушенням презумпції невинуватості особи, оскільки вирок Київського районного суду м. Харкова від 04.07.2017 року відносно ОСОБА_5 на даний час не набрав законної сили.
З посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Аллен де Рібемон проти Франції» від 10 жовтня 1995 року, «Буткевічюс проти Литви» від 26 березня 2002 року, «Хужин та інші проти Російської Федерації» від 23.10.2008 року, захисник зазначає, що презумпція невинуватості порушена, якщо посадова особа висловлює думку про винність особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, коли цього не було доведено відповідно до закону.
Під час судового розгляду захисник ОСОБА_4 та особа, в інтересах якої подано скаргу - ОСОБА_5 , доводи скарги підтримали та просили зазначену скаргу задовольнити у повному обсязі.
Прокурор прокуратури Харківської області ОСОБА_3 проти задоволення скарги заперечував, пославшись на той факт, що підстав для задоволення скарги не має, оскільки вимогами ч.1 ст.206 КПК України не визначено можливості подання скарги про порушення презумпції невинуватості особи, у зв'язку з чим прокурор просить відмовити у задоволенні цієї скарги.
Вислухавши думку учасників, дослідивши надані матеріали та оцінивши наявні докази в їх сукупності, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до ч.4 ст.296 Цивільного кодексу України, ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї та в інших випадках, передбачених законом.
На даний час вирок Київського районного суду м. Харкова відносно ОСОБА_5 не набрав законної сили, оскільки триває апеляційне оскарження зазначеного вироку.
Відповідно до ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Згідно ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 року визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, які викладені в рішеннях «Грабчук проти України» від 21.09.2006 року (заява №8599/02), «Шагін проти України» від 10.12.2009 року (заява №20437/05), «Довженко проти України» від 12.01.2012 року (заява № 36650/03), було встановлено порушення Державою права особи на презумпцію невинуватості.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, право на презумпцію невинуватості, закріплене у пункті 2 статті 6 Конвенції є одним з елементів справедливого судового розгляду кримінальної справи, який вимагається відповідно до пункту 1 цієї ж статті (див. рішення від 10 лютого 1995 року у справі «Аллен де Рібемонт проти Франції» (Allenet de Ribemont v. France), п. 35, Series A, № 308 ). Воно забороняє передчасне вираження самим судом думки про те, що «той, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення», є винним, до того, як це було доведено відповідно до закону самим судом (див. рішення від 25 березня 1983 року у справі «Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland), п. 37, Series A. 62). Воно також охоплює заяви інших державних посадових осіб щодо кримінального розслідування, які заохочують громадськість вважати підозрюваного винним і передують оцінці фактів компетентним судовим органом (див. рішення у справі «Аллен де Рібемонт проти Франції», процитоване вище, п. 41; рішення від 10 жовтня 2000 року у справі «Дактарас проти Литви» (Daktaras v. Lithuania), заява № 42095/98, пп. 41-43, ECHR 2000-Х, і рішення від 26 березня 2002 року у справі «Буткевічюс проти Литви» (Butkevicius v. Lithuania), заява № 48297/99, п. 49, ECHR 2002-И).
Сталий підхід Суду щодо права на презумпцію невинуватості полягав у тому, що порушення цього положення матиме місце, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось просто підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву про те, що особа вчинила злочин, зроблену за відсутності остаточного вироку. Суд неодноразово підкреслював важливість добору посадовими особами слів у своїх виступах, якщо вони оприлюднюють свої заяви ще до судового розгляду справи та визнання особи винною у вчиненні певного злочину (див. рішення від 3 жовтня 2002 року у справі «Бьомер проти Німеччини» (Bohmer v. Germany), заява № 37568/97, пп. 54-56, і рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, пп. 88 і 89). Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювана заява була зроблена (див. рішення від 28 червня 2005 року у справі «Каракас і Єсілірмак проти Туреччини» (Karakas and Yesilirmak v. Turkey), заява № 43925/985, п. 51).
Згідно ч.1 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Враховуючи викладене, на підставі ч.1 ст.206 КПК України слідчим суддею приймається рішення про зобов'язання службових осіб прокуратури Харківської області, Служби безпеки України та Управління СБУ в Харківській області утриматись від поширення інформації в засобах масової інформації про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів, до набрання вироком суду першої інстанції законної сили, з метою дотримання принципу презумпції невинуватості особи.
При цьому, не має правових підстав для задоволення скарги адвоката ОСОБА_4 щодо зобов'язання службових осіб окремого загону спеціального призначення «АЗОВ» військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України усунути порушення презумпції невинуватості ОСОБА_5 , оскільки захисником не надано жодних доказів на підтвердження доводів скарги в цій частині.
Щодо вимог за скаргою адвоката ОСОБА_4 про зобов'язання службових осіб прокуратури Харківської області, Служби безпеки України та Управління СБУ в Харківській області, усунути порушення презумпції невинуватості ОСОБА_5 шляхом спростування поширеної інформації в засобах масової інформації, то в цій частині скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 необхідно відмовити, оскільки зазначені вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись вимогами п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.55, 62, 124 Конституції України, ст.ст.7, 9, 17, ч.1 ст.206, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -
Скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , яка подана в порядку ч.1 ст.206 КПК України, п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - задовольнити частково.
Зобов'язати службових осіб прокуратури Харківської області, Служби безпеки України та Управління СБУ в Харківській області утриматись від поширення інформації в засобах масової інформації про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів, до набрання вироком суду першої інстанції законної сили, з метою дотримання принципу презумпції невинуватості особи.
У задоволенні інших вимог за скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , яка подана в порядку ч.1 ст.206 КПК України - відмовити.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 27.04.2018 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1