Справа № 761/46949/17
Провадження № 1-кс/761/29633/2017
27 грудня 2017 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання у кримінальному провадженні № 320 171 000 000 001 68 за ч. 3 ст. 212 КК України про накладення арешту на майно,
До Шевченківського районного суду м.Києва звернувся прокурор відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_3 з клопотанням про накладення у кримінальному провадженні № 320 171 000 000 001 68 за ч. 3 ст. 212 КК Україниарешту на грошові кошти ТОВ «Юкрейніан Електронікс», які знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , відкритих в ПАТ КБ «Приватбанк» у м. Києві МФО (321842).
На обґрунтування клопотання зазначено, що прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 320 171 000 000 001 68, яким встановлено, що службові особи ТОВ «Юкрейніан Електронікс» упродовж 2015-2017 років здійснювали реалізацію продукції військово-технічного призначення на державні оборонні підприємства, зокрема, військову частину НОМЕР_3 , ДП «Львівський радіоремонтний завод», ДП «Радіовимірювач», ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод», ДП «Новатор», ДП «Кіровоградський ремонтний завод» та інші, які виступали замовником тендерних торгів.
Однак, ТОВ «Юкрейніан Електронікс» під час взаємовідносин з ТОВ «Фелоріс плюс», ТОВ «Юніком Груп», ТОВ «Алекстрейд ЛТД», ТОВ «Альфа - Союз ЛТД», ТОВ «Статок Інвестмент» незаконно сформували податковий кредит з податку на додану вартість шляхом відображення у звітності операцій, які фактично не проводились. Зазначене призвело до ухилились від сплати податків на загальну суму 4 850 632 грн.
У зв'язку з викладеним слідчий просив накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на перелічених вище рахунках ТОВ «Юкрейніан Електронікс», з метою їх збереження, оскільки останні здобуті злочинним шляхом.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити з наведених у ньому підстав.
Слідчий суддя, заслухавши слідчого, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши доводи слідчого, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності.
Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.
Наведене гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 КПК, якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
У контексті клопотання, що є предметом цього розгляду, першочергово має бути надана оцінка правомірності втручання державного органу у реалізацію особою свого права власності, таке втручання полягає у примусовому, тобто без добровільної згоди власника, обмеженні його права розпорядження майном.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК).
Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на мирне володіння майном має бути законним.
Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв'язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
Крім того, процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень покликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов'язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.
Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має вжити заходів щодо запобігання зловживанню стороною обвинувачення зазначеними повноваженнями з метою суворого дотримання закону, забезпечення рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.
Статтею 131 КПК арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.
Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, на його ініціатора і покладається відповідний обов'язок.
Досліджуючи існування на момент розгляду клопотання про накладення арешту зазначених складових, слідчий суддя відмічає, що надані матеріали не містять будь-яких даних, які б підтверджували факт вчинення відповідного кримінального правопорушення, причетність до нього ТОВ «Юкрейніан Електронікс».
Зокрема, до клопотання долучені - витяги з ЄРДР; постанова про визначення групи прокурорів; рапорт оперуповноваженого ВОВЕЗ ОУ ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві; висновок експертного дослідження, довідки від ТОВ «Юкрейніан Електронікс» щодо наявності обладнання та матеріально-технічної бази, працівників відповідної кваліфікації, про виконання аналогічних договорів, податкові накладні вказаного товариства ті інших, постанову слідчого про визнання грошових коштів на банківських рахунках речовими доказами у кримінальному провадженні.
Зазначені документи, будучи у своїй переважній більшості процесуальними, тобто документами, які покликані доводити законність проведених слідчим та прокурором слідчих дій та прийнятих ними рішень, допустимість зібраних доказів, у той же час не підтверджують наявність події та складу відповідних кримінальних правопорушень.
Крім того, долучений висновок експертного дослідження складений експертом з урахуванням саме умови безтоварності проведених між ТОВ «Юкрейніан Електронікс» та контрагентами операцій, тобто не містить об'єктивних даних та відомостейпро факти реального здійснення таких операцій, тобто причетність ТОВ «Юкрейніан Електронікс»до незаконної діяльності щодо ухилення від сплати податків. Тобто документ не є процесуальним джерелом доказів, у розумінні ст. 84 КПК України
Отже, вказане з достатньою повнотою свідчить про недоведеність слідчим факту вчинення зазначеного кримінального правопорушення.
Крім того, відповідно до ч.2 ст. 170 КПК арешт майна допускається, серед іншого, з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, забезпечення виконання покарання у виді конфіскації майна та збереження речових доказів.
Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом вчинення злочину.
Абзацом другим вказаної норми визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
У силу ч.2 ст. 170 КПК арешт майна допускається, серед іншого, з метою збереження речових доказів.
Для реалізації встановленої законом мети відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи, якщо воно відповідає зазначеним у ст. 98 КПК критеріям.
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди його вчинення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуті кримінально протиправним шляхом.
З наведеного витікає, що певне майно підлягає арешту лише у разі, якщо воно відповідає переліченим вище вимогам та свідчить про обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення.
Прокурор, обґрунтовуючи клопотання, зазначив, що грошові кошти на рахунках ТОВ «Юкрейніан Електронікс» отримані останнім в якості оплати за договором поставки, відповідно до якого товариства здійснило поставку обладнання до Військової частини НОМЕР_3 , за що остання перерахувала оплату.
Слідчий суддя звертає увагу, що стороною обвинувачення підтверджений факт реальності виконання договору поставки з боку обох контрагентів, що свідчить про законність походження грошових коштів на банківських рахунках ТОВ «Юкрейніан Електронікс», оскільки вони отримані внаслідок здійснення законної господарської діяльності.
Таким чином, накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках з метою збереження його як речового доказу є не обґрунтованим.
З наведеного витікає, що стороною обвинувачення не наведені правові підстави застосування ініційованого нею заходу забезпечення кримінального провадження, що у силу ч. 2 ст. 173 КПК є підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Керуючись вимогами ст. 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання прокурора відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про накладення у кримінальному провадженні № 320 171 000 000 001 68 за ч. 3 ст. 212 КК України арешту на грошові кошти ТОВ «Юкрейніан Електронікс» (код ЄДРПОУ 37102801), які знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , відкритих в ПАТ «КБ «Приватбанк» у м. Києві МФО (321842),відмовити.
На ухвалу упродовж п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва.
Слідчий суддя ОСОБА_1