Справа № 761/7348/17
Провадження № 1-кс/761/4648/2017
03 серпня 2017 року cлідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого у кримінальному провадженні за № 320 151 001 100 002 06 за ч. 2 ст. 205, ч.3 ст. 212 КК України про накладення арешту на майно,
До Шевченківського районного суду м.Києва звернулась старший слідчий з ОВС другого ВРКП СУ ФР ОВПП ДФС ОСОБА_3 з погодженим прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 клопотанням про накладення у кримінальному провадженні № 320 151 001 100 002 06 за ч. 2 ст. 205, ч.3 ст. 212 КК Україниарешту на об'єкт нерухомого майна.
На обґрунтування клопотання зазначено, що ГСУ ФР ДФС України здійснюється досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, яким встановлено, що службові особи ТОВ «Гефест ЛТД» упродовж вересня 2014 - березня 2015 років, діючи умисно, за попередньою змовою з гр. ОСОБА_5 , директором ПП «Данс» ОСОБА_6 та невстановленими особами, які створили ТОВ «Стар Лайм» з метою штучного формування податкового кредиту, умисного ухилення від сплати податків шляхом підроблення первинних фінансово-господарських документів створили видимість придбання «Об'єкту нерухомості» за адресою: м. Запоріжжя, пр.-т Леніна, 3, за значно завищеними цінами до ТОВ «Стар Лайм», що має ознаки фіктивності
У результаті цього перелічені особи незаконно сформували податковий кредит і умисно ухилились від сплати податку на додану вартість у розмірі 5 641 905 грн., що є особливо великим розміром.
Розслідуванням з'ясовано, що ТОВ «Гефест.ЛТД» також має у власності автозаправочний комплекс, об'єкт житлової нерухомості загальною площею 110.5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 814095612124.
У зв'язку з викладеним слідчий просила накласти арешт на вищевказане нерухоме майно, з метою його збереження.
У судовому засіданні слідчий клопотання підтримала та просила його задовольнити з наведених у ньому підстав.
Слідчий суддя, заслухавши доводи слідчого, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього матеріали, дійшов висновку про таке.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності.
Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.
Наведена засада гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 КПК, якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК).
Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу.
Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв'язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
Статтею 131 КПК арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.
Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, на його ініціатора і покладається відповідний обов'язок.
Досліджуючи існування на момент розгляду клопотання про накладення арешту зазначених складових, слідчий суддя відмічає, що надані матеріали не містять будь-яких даних, які б підтверджували факт вчинення відповідних кримінальних правопорушень, причетність до нього ТОВ «Гефест.ЛТД».
Зокрема, до клопотання долучені - витяги з ЄРДР, акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки, договір купівлі-продажу, договір комісії, постанова про визначення групи прокурорів, судові рішення, які будучи у своїй переважній більшості процесуальними, тобто документами, покликані доводити законність проведених слідчим та прокурором слідчих дій та прийнятих ними рішень, допустимість зібраних доказів, у той же час не підтверджують наявність події та складу відповідних кримінальних правопорушень.
Отже, вказане з достатньою повнотою свідчить про недоведеність слідчим факту вчинення наведених кримінальних правопорушень.
Крім того, відповідно до ч.2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою:
- відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов);
- чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди:
- забезпечення виконання покарання у виді конфіскації майна;
- та збереження речових доказів.
У силу вказаної вище статті для досягнення однієї з перших трьох цілей, арешт накладається на майно підозрюваного, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження за умови наявності обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана останньою, або особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
Таким чином, застосування ініційованого заходу забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування допускається за обов'язкової наявності зв'язку між майном, на яке планується накладення арешту, та його приналежністю відповідному учаснику кримінального провадження.
У той же час, у кримінальному провадженні №320 151 001 100 002 06, досудове розслідування у якому триває з 2015 року, відсутні особи, яким би оголошувалась підозра.
Також, серед підстав для накладення арешту зазначено, що майно, на яке планується накладення арешту, є доказом вчинення кримінального правопорушення.
Водночас, вирішуючи питання про можливість використання автозаправочного комплексу, як доказу у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що наведений чинник заслуговує на негативну оцінку через те, що останній не є предметом злочинних посягань, не набутий у результаті вчинення кримінальних правопорушень, тому не може бути використаний у якості доказу.
Таким чином, стороною обвинувачення не наведені правові підстави застосування ініційованого нею заходу забезпечення кримінального провадження, що у силу ч. 2 ст. 173 КПК є підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Керуючись вимогами ст. 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС другого ВРКП СУ ФР ОВПП ДФС ОСОБА_3 про накладення у кримінальному провадженні №320 151 001 100 002 06 арешту на об'єкт нерухомого майна, а саме: автозаправочний комплекс, об'єкт житлової нерухомості загальною площею 110.5 кв. м, розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Дніпровська, будинок 332-Б, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 814095612124, що належить ТОВ «Гефест.ЛТД»,відмовити.
На ухвалу упродовж п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва.
Слідчий суддя ОСОБА_1