Справа № 815/821/18
20 квітня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
за участю секретаря - Марчук Ю.В.,
за участю сторін: представник позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_3 (67562, Одеська область, Лиманський район, с. Крижанівка, вул. Центральна, 8, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 (далі - Позивач або ОСОБА_3П.) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Відповідач або ГУ ДФС в Одеській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 418-13 від 18.05.2017 року та №419-13 від 18.05.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що оскаржувані ППР стосувалися, відповідно, сплати 31466,16 грн та 2529,43 грн. на загальну суму 33995,49 грн, відповідно до ст. 266 ПКУ (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) за податковий період 2016 року. Позивач зазначає, що внесення змін до елементу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у вигляді нової методики розрахунку податку на 2016 рік відбулося пізніше ніж за шість місяців до нового бюджетного періоду, що суперечить принципу стабільності податкового законодавства України. Приймаючи у порушення принципу стабільності податкового законодавства згідно до п. 4.1.9. ПКУ зміни до методики розрахунку податку на майно, відмінне від земельної ділянки за ст. 266.5.1. ПКУ ЗУ № 909-VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», держава порушила власні гарантії, які надавала всім платникам податків, декларуючи принципи, згідно до ст. 4.1.9. ПКУ.
Ухвалою суду від 03.03.2018 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження.
27.03.2018 року від представника Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що податкові повідомлення рішення № 418-13 від 18.05.2017 року та №419-13 від 18.05.2017 року прийняті на підставі та в межах повноважень а також у відповідності до норм чинного законодавства.
19.04.2018 року до суду від представника Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він додатково зазначив, що оскаржувані ППР були видані, відповідно до норм ПКУ, які були прийняти із порушенням принципу стабільності, передбаченого ПКУ, а також принципу незворотрості дії нормативного акту у часі, згідно до ст. 58 Конституції України, а Відповідачем у відзиві, фактично, ігнорується основна лінія аргументації.
В судовому засіданні 20.04.2018 року представник Позивача підтримав адміністративний позов у повному обсязі та просив задовольнити його з підстав, викладених в тексті позовної заяви та відповіді на відзив.
В судовому засіданні 20.04.2018 року представник Відповідача заперечував проти адміністративного позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених в тексті відзиву.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.
19.02.16 Крижанівською сільською радою Комінтернівського району Одеської області видано рішення №170-VII “Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Крижанівської сільської ради та затвердження Положення про нього”. Відповідно до додатку до рішення встановлено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості в розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року за 1м2 бази оподаткування.
На підставі цього, ГУ ДФС в Одеській області винесено податкові повідомлення-рішення № 418-13 від 18.05.2017 року та №419-13 від 18.05.2017 року про визначення ОСОБА_3 податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 31466,16 гривень за 2016 рік та в сумі 2529,43 грн. за 2016 рік відповідно.
Відповідно до Закону України від 28.12.2014 р. №71-УІІІ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи” були внесені зміни до Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого до останнього було включено ст. 266 “Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки”.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VII „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році” внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, які набрали чинності з 1 січня 2016 року.
Відповідно до п.266.5.1. ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом „г” пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПКУ визначено, що за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, в тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 кв.м (для квартири) та/або 500 кв.м. (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів „а” - „г” пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПКУ, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Пунктом 4.4 ст. 4 цього Кодексу визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Повноваження місцевих рад встановлювати місцеві податки на відповідних територіях визначені також ч. 1 ст. 143 Конституції України та п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Також відповідно до норм пп. пп. 12.3.1-12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно з п. 12.5 ст. 12 цього Кодексу офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Таким чином, відповідно до змісту наведених норм податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на певній території встановлюється виключно відповідним рішенням місцевої ради.
При цьому, таке рішення повинне бути оприлюдненим не пізніше 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування цього місцевого податку (плановий період), а у випадку оприлюднення такого рішення пізніше вказаної дати його норми можуть застосовуватись не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Враховуючи в системному зв'язку положення наведених норм законодавства в контексті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що в даному випадку плановий період - це 2016 рік, а бюджетний період - 2017 рік.
При цьому, як встановив суд, положення “Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” було затверджене рішенням Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області 19.02.2016 року за №170-VІІ, яким встановлено на території Крижанівської сільської ради податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який набув чинності з 01.01.2016 року, тобто норми даного Положення могли застосовуватись у 2017 бюджетному році, але не у 2016 році.
В п. 7 Прикінцевих положень Закону від 24.12.2015 року № 909-VІІІ зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Таким чином, приписи цього Закону в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів носять рекомендаційний, а не імперативний характер.
Також, п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.
Однак Законом № 909-VIII не були внесені зміни до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 та пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, а також до ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, якою в редакції, чинній з 01.01.2016 року, було передбачено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Тому Крижанівська сільська рада , виконуючи рекомендацію Закону від 24.12.2015 року № 909-VІІІ та приймаючи рішення від 19.02.2016 року , на думку суду, була зобов'язана дотримуватись інших обов'язкових вимог пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України та Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, які були чинними, а саме оприлюднити це рішення до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).
Наведене кореспондується також з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, встановленому пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Крім того, на думку суду, у спірному випадку наявне неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.
Для вирішення спору суд вважає можливим та необхідним застосувати встановлений пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Аналогічна норма міститься також в п. 56.21 ст. 56 цього Кодексу, відповідно до якого у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Враховуючи наведені вище обставини та положення норм законодавства, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 265 Податкового кодексу України у вказаній вище редакції з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році є помилковим і суперечить ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також суд враховує практику Європейського суду з прав людини у справах “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд в своїх рішеннях встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, вказавши, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню а оскаржувані податкові повідомлення-рішення належать до скасування.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.
У зв'язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі по 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_3 (67562, Одеська область, Лиманський район, с. Крижанівка, вул. Центральна, 8, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 418-13 від 18.05.2017 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №419-13 від 18.05.2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) на користь ОСОБА_3 (67562, Одеська область, Лиманський район, с. Крижанівка, вул. Центральна, 8, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. та 80 копійок.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.04.2018 року.
Суддя А.А. Радчук.
.