Справа № 22ц-4923/2008р. Головуючий у 1 інстанції - Чубенко Л.І.
Категорія 5 Доповідач - Можелянська З.М.
16 вересня 2008 року.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючої Можелянської З.М.,
суддів Прозорової М.Л., Дерев'янка О.Г.,
при секретарі Горобець К.В..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційною скаргою Прокурора Дніпропетровського району Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_1, неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та виселення; за позовом Прокурора Дніпропетровського району Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_1, неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності, -
встановила:
Рішенням Дніпропетровського райсуду від 3.04.2008р. ухвалено : задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 та усунути перешкоди у користуванні нею житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення з нього ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та відмовити у задоволенні позову Прокурора Дніпропетровського району в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання права власності на житлову прибудову вказаного будинку.
В апеляційній скарзі Прокурор просив скасувати вказане судове рішення, посилаючись на його невідповідність вимогам закону.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню за такими підставами.
Суд першої інстанції вважав встановленими наступні факти та обставини: 1) з 3.10.2001р. ОСОБА_4 є власницею будинку АДРЕСА_1, у тому числі і його житлової прибудови; 2) у будинку фактично проживали та здійснювали будівельні роботи по його розширенню та поліпшенню її брат ОСОБА_13і співмешканкою ОСОБА_5 та зі своїми дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_2.
Відмовляючи Прокурору у позові в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання права власності на вказану житлову прибудову, суд першої інстанції посилався на те, що домовленість про створення спільної власності заперечується ОСОБА_4 та її батьком - третьою особою ОСОБА_6
Проте при вирішенні спору судом залишено поза увагою та не з'ясовано, яка фактично була мета створення житлової прибудови, оскільки сама ОСОБА_4 у будинку не проживала, і поселились та зареєструвались у ньому її батько ОСОБА_6 та брат ОСОБА_13алишено без належної уваги суду і факт переїзду ОСОБА_1 та ОСОБА_53 дітьми до спірного будинку з іншої місцевості, факт продажу при цьому належного ОСОБА_5 будинку, факт доведеності їх участі у здійсненні будівництва, пояснення третьої особи ОСОБА_6 про те, що участь ОСОБА_5 у будівництві склала 15%, відсутність заперечень з боку ОСОБА_4 проти проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_13 дітьми у будинку та здійснення ними його житлової прибудови до закінчення будівництва останньої (а.с. 12, 51, 147, 205, 240, 245, 248 т.1).
Враховуючи обставини та докази по справі у їх сукупності, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.212 ЦПК України мав дати їм правильну оцінку та визначити, яка саме у дійсності мала місце домовленість між ОСОБА_4 та її братом ОСОБА_1 при його вселенні зі своєю співмешканкою та дітьми, в результаті якої ними прибудовано додаткові житлові кімнати та здійснювався догляд за усім домоволодінням з присадибною земельною ділянкою. Залежно від встановленого, зокрема, за наявності висновку про те, що домовленість сторін стосувалась права користування житловим будинком, суду першої інстанції у порядку ч.4 ст.10 ЦПК України належало роз'яснити ОСОБА_1, ОСОБА_5 та їх дітям право на звернення з відповідним позовом.
Крім того, не зважаючи на зазначені встановлені у судовому засіданні обставини щодо участі ОСОБА_5 у будівництві, суд першої інстанції не притягнув її до участі у справі за позовом Прокурора.
Вирішивши спір за позовом Прокурора на підставі ст. 331 ЦК України 2004 року, суд не прийняв до уваги, що відповідно до акту (а.с.28 т.1) прийняття в експлуатацію житлової прибудови здійснено 3.11.2003р. Вказана судом правова норма на момент виникнення спірних правовідносин не діяла, а тому в порушення вимог п.4 ст.214 ЦПК України суд першої інстанції не вирішив, якими правовими нормами вони регулюються.
Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У порушення вказаних вимог суд першої інстанції ухвалив рішення про виселення зі спірного будинку ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 без зазначення підстав, передбачених законом про виселення з житлового будинку, належного громадянину на праві приватної власності.
Рішення суду першої інстанції стосовно усунення перешкод ОСОБА_4 у користуванні будинком у порушення вимог п.3 ст.215 ЦПК України не містить посилань на встановлений судом факт наявності створення їй таких перешкод та у чому вони конкретно полягають.
Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, його рішення на підставі п.4 ст.311 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду тієї ж інстанції. У зв'язку з цим апеляційна скарга задовольняється частково.
При новому розгляді суду першої інстанції також слід обговорити питання щодо залучення до участі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які досягли повноліття (а.с.34, 35 т.1).
Керуючись ст.ст.303, 307, 311, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Прокурора Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду у іншому складі суду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двох місяців може бути оскаржена до Верховного Суду України.