12 квітня2018 року
м. Київ
Справа № 800/518/15
Провадження № 11-275сапс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Князєва В.С.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Мамонової І.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
представник позивача - ОСОБА_4,
представник відповідача - Белінська О.В.,
розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2018 року (судді Мороз Л.Л., Берназюк Я.О., Бучик А.Ю., Гімон М.М., Коваленко Н.В.) про відмову в прийнятті додаткової постанови в справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої ради юстиції, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання незаконним та скасування рішення,
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням заяви від 22 лютого 2016 року про уточнення адміністративного позову просив: визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 03 грудня 2015 року № 925/0/15-15 про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за порушення присяги судді; визнати нечинним подання ВРЮ Президенту України про звільнення судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_3 з посади за порушення присяги судді.
Вищий адміністративний суд України постановою від 27 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовив.
Верховний Суд України постановою від 13 грудня 2016 року відмовив ОСОБА_3 у задоволенні заяви про перегляд зазначеної постанови Вищого адміністративного суду України.
02 жовтня 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із заявою, у якій порушував питання про прийняття додаткової постанови у справі №800/518/15 у частині позовних вимог про визнання нечинним подання ВРЮ Президенту України про звільнення судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_3 з посади за порушення присяги з огляду на невирішення судом позовних вимог у цій частині.
15 грудня 2017 розпочав роботу Верховний Суд, якому було передано зазначену заяву позивача для її розгляду.
19 лютого 2018 року Верховний Суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви про прийняття додаткової постанови у справі № 800/518/15.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що, розглядаючи спір по суті, Вищий адміністративний суд України вислухав пояснення сторін у справі щодо всіх позовних вимог, зокрема уточнених, та у своєму рішенні мотивував підстави відмови у задоволенні позову в цілому з посиланням на норми матеріального права.
Позивач із таким судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, порушує питання про його скасування з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткової постанови в іншому складі суддів Касаційного адміністративного суду за правилами розгляду в суді першої інстанції.
На обґрунтування наведених в апеляційній скарзі доводів, ОСОБА_3 зазначає про те, що судовий розгляд питання про винесення додаткової постанови відбувся з порушенням передбаченого нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) порядку вчинення процесуальних дій та з недотриманням форми спрощеного позовного провадження, що вказує на існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості головуючого судді, водночас участь у постановленні ухвали судді, який підлягав відводу, є обов'язковою підставою для скасування такої ухвали відповідно до частини третьої статті 317 КАС.
Апелянт не погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що Вищий адміністративний суд України прийняв рішення за всіма його позовними вимогами, оскільки питання про визнання нечинним подання ВРЮ про звільнення судді з посади суд не розглянув. З цього приводу позивач вказує на те, що мотивувальна частина постанови Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2016 року не містить викладу обставин складання і направлення на адресу Президента України зазначеного подання, а в резолютивній частині немає чіткого висновку про відмову у визнанні його нечинним.
Від ВККС надійшли письмові пояснення, в яких третя особа просила залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.
В судовому засіданні 12 квітня 2018 року позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з наведених у ній мотивів. Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи.
За правилами частини другої статті 313 КАС неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду попередньої інстанції у межах наведених в апеляційній скарзі доводів, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 252 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судом оскаржуваного рішення) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення.
У своїй заяві про прийняття додаткового судового рішення ОСОБА_3 вказує на те, що суд, вирішуючи спір у цій справі, прийняв постанову лише у частині його вимог, які стосувалися рішення ВРЮ про внесення подання Президенту України про звільнення позивача з посади судді за порушення ним присяги, однак у частині вимог про визнання незаконним та скасування подання ВРЮ суд рішення не ухвалив.
Відповідно до частини третьої статті 116 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».
Перелік актів, які приймає ВРЮ під час реалізації своїх функцій, наведено у статті 27 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), одним із таких актів є подання про звільнення суддів з посади (пункт 2 частини першої статті 27 цього Закону).
За правилами частини шостої статті 32 зазначеного Закону рішення щодо внесення ВРЮ подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 зазначив, що ВРЮ зобов'язана перевіряти звернення народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини так само, як і звернення інших посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться відомості про наявність передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України підстав для звільнення судді з посади, про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, і за результатом перевірки приймати відповідне рішення.
Також у цьому Рішенні зазначено, що внесення членом ВРЮ за наслідком здійсненої ним перевірки пропозиції щодо подання про звільнення або про відкриття дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів є необхідною складовою механізму реалізації конституційних повноважень ВРЮ, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 131 Конституції України.
Як убачається з матеріалів справи, 03 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 925/0/15-15, у якому, керуючись пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, а також зазначеними вище статтями 27, 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», вирішила: внести подання Президентові України про звільнення судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_3 з посади судді за порушення присяги.
Своє рішення ВРЮ мотивувала тим, що встановлені в ході перевірки обставини дають підстави констатувати умисне затягування суддею ОСОБА_3 строків розгляду справи понад строки, визначені законом, що свідчить про обґрунтованість висновку Комісії щодо порушення суддею ОСОБА_3 присяги в контексті чинних на момент розгляду Комісією дисциплінарної справи щодо судді законів України «Про Вищу раду юстиції» та «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому ВРЮ було визнано, що встановлені Комісією порушення судді ОСОБА_3, допущені під час розгляду справи № 200/17709/13-ц, є грубими, а його дії та бездіяльність такими, що призвели до порушення права сторін на розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованого як національними, так і міжнародними правовими актами.
Отже, у розглядуваному випадку саме в рішенні ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 925/0/15-15 про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за порушення присяги судді, прийнятому на підставі статей 27, 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», наведено факти, обставини та обґрунтовано висновки щодо порушення позивачем присяги судді.
Водночас подання про його звільнення, яке є актом ВРЮ в розумінні статті 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції», в повній мірі ґрунтується на згаданому рішенні і є правовою формою взаємодії між ВРЮ та Президентом України.
У цій справі Вищий адміністративний суд України, а також Верховний Суд України погодилися з наведеними у рішенні висновками ВРЮ і зазначили, що поведінка судді при виконанні професійних обов'язків викликає обґрунтовані сумніви в здатності його виконувати свої функції, порочить звання судді та завдає шкоди авторитету судової влади.
Також за висновками цих судів відповідач у спірних правовідносинах діяв у межах та у спосіб, визначений законодавством України, а згадане рішення прийнято ним з дотриманням основних принципів незалежності судових органів.
При цьому Верховний Суд встановив, що, розглядаючи справу, Вищий адміністративний суд України дослідив заяву позивача про уточнення позовних вимог і стосовно всіх цих вимог вислухав пояснення сторін.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду попередньої інстанції про те, що у рішенні Вищого адміністративного суду України наведено підстави відмови у задоволенні позову у цілому з посиланням на норми матеріального права, та відсутність у зв'язку з цим правових підстав для прийняття додаткового судового рішення в цій справі.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта з приводу того, що мотивувальна частина постанови Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2016 року не містить викладу обставин складання і направлення на адресу Президента України зазначеного подання, а в резолютивній частині відсутній чіткий висновок про відмову у визнанні його нечинним, оскільки, як убачається зі змісту названого рішення суду, висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову мотивовано обґрунтованістю висновків ВРЮ щодо порушення суддею присяги та правомірністю дій цього органу в цілому.
Також, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 як на підставу для скасування ухвали суду першої інстанції вказує на недотримання форми та процедури судового розгляду, на недоліки оформлення судового рішення, вади фіксування судового процесу, незабезпечення головуючим суддею дотримання послідовності й порядку вчинення процесуальних дій та реалізації учасниками справи їх прав і виконання обов'язків, а саме нез'ясування питання про відводи, обізнаність учасників справи з їх правами та обов'язками, про наявність у них клопотань, можливість розгляду питання без представника третьої особи, а також неоголошення даних про час вручення такій особі судової повістки, зміну головуючим суддею черговості підготовчих дій та непроведення судового слідства, що, на думку скаржника, вказує на існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості головуючого судді.
Наведені доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки жодним чином не спростовують обґрунтованості висновку суду попередньої інстанції про відсутність правових підстав для прийняття додаткової постанови у справі, яка розглядається.
ВеликаПалата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що положеннями абзацу другого частини другої статті 317 КАС імперативно передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Наразі висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення є правильним, водночас порушення норм процесуального права, які би призвели до неправильного вирішення цього питання Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду апеляційної скарги позивача встановлено не було.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 308, 312, 315, 316 КАС, Велика Палата Верховного Суду
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.
2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 17 квітня 2018 року.
Головуючий суддя-доповідач В.С. Князєв
Судді:
Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
О.С. Золотніков О.М. Ситнік
О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
Л.М. Лобойко О.Г. Яновська