Справа № 215/5427/17 22-ц/774/873/К/18
17 квітня 2018 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/5427/17
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Гладиш К.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 26 грудня 2017 року, яке ухвалено суддею Коноваленком М.І. об 11 годині 05 хвилин у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення матеріали справи не містять), -
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ОСОБА_3 «ПівнГЗК») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання нею професійного захворювання внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК у 2017 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 65% та визнано інвалідом третьої групи безстроково.
Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці, просила суд стягнути з ОСОБА_3 «ПівнГЗК»на її користь моральну шкоду у розмірі 460 800, 00 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 26 грудня 2017 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 35 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з ОСОБА_3 «ПівнГЗК»на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 «ПівнГЗК» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції, шляхом зменшення розміру суми відшкодування моральної шкоди, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що судом не враховано, що позивач добровільно працювала тривалий час у шкідливих умовах праці та, оскільки причиною її професійного захворювання є саме тривалий час роботи в умовах впливу на організм шкідливих факторів, саме її дії стали причиною професійного захворювання, що свідчить про відсутність вини підприємства у заподіянні моральної шкоди позивачу. Також зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілої, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_3 «ПівнГЗК» - ОСОБА_5, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника позивача ОСОБА_6, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 26.07.1988 року по 30.10.2017 року працювала машиністом конвеєра та машиністом насосних установок на ОСОБА_3 «ПівнГЗК» (а.с. 15-18).
Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу про наявність професійного характеру захворювання від 26 липня 2017 року, ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання з діагнозами: радикулопатія білатеральна попереково - крижова, хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легенів першої стадії, легенева недостатність першого ступеня, нейросенсорна приглухуватість 1 ступеню (а.с. 27-32).
Висновком МСЕК від 30 жовтня 2017 року позивачу встановлено третю групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 65%, з яких: з яких: 50 % по радикулопатії, 10% - ХОЗЛ, 5% - туговухості, з 09 жовтня 2017 року з наступним переоглядом 01 листопада 2018 року (а.с. 33).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З акту розслідування професійного захворювання від 29 серпня 2017 року (а.с. 29-32) вбачається, що причиною професійного захворювання позивача є тривалий стаж роботи (27 років 8 місяці) в умовах впливу шкідливих факторів (важкості праці, шуму та пилу) в параментах, що перевищували гранично допустимі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає їй фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ОСОБА_3 «ПівнГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
Порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обов'язок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено актом розслідування хронічного професійного захворювання від 29 серпня 2017 року, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.
Спростовуються й доводи представника відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманими нею професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушена проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлена нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує її життєву активність і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Посилання представника відповідача ОСОБА_3 «ПівнГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконувала роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував її засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ОСОБА_3 «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час її роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах, що стало причиною її професійних захворювань, які потягли за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати нею професійної працездатності, стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та взагалі можливість його відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності у розмірі 65% та третьої групи інвалідності, які встановлено не безстроково, що не виключає погіршення стану здоров'я позивача в майбутньому.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Північний гірничо -збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 26 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 квітня 2018 року.
Головуючий:
Судді: