Провадження № 22-ц/774/394/18 Справа № 203/5061/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 27
19 квітня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Куценко Т.Р., Пищиди М.М.
при секретарі - Кравцовій Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2016 року,-
31 жовтня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.02.2007 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Відповідач не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, що стало причиною звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 42 420,62 грн. з урахуванням процентів за користування коштами, комісії та штрафу (а.с. 3-6).
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2016 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с.48-49).
Не погодившись з рішенням суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.55-59).
В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що в обґрунтування позову позивач посилається на те, що сторонами 09.02.2007 року було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом (22,8 % на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: анкета-заява від 28.02.2007 року, Умови та правила надання банківських послуг. Відповідач неналежно виконує свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів за ними, і у нього перед позивачем станом на 30.09.2016 року утворилася заборгованість у сумі 42 420,62 грн. відповідно до доданого позивачем розрахунку (а.с.7 - 25).
Відмовляючи у задоволенні повних вимог суд 1 інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки як свідчать матеріали справи, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 09 лютого 2007 року, не може бути доказом укладення між сторонами у справі спірного кредитного договору від 09 лютого 2007 року, оскільки не містить розмір надано позивачем кредиту, процентів, які нараховані та чи ознайомлений відповідач з Правилами, тарифами та умовами обслуговування та кредитування, а також чи отримував він їх.
Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Зі справи вбачається, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір. Натомість наявні у справі Умови не містять підпису відповідача.
Також, зі змісту заяви не вбачається, що відповідачу надаються кредитні кошти у сумі, яка зазначена в позовній заяві (5000 грн.) та на умовах, відповідно до яких зроблено розрахунок заборгованості.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
При цьому, з матеріалів справи, не можливо встановити наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме наявні у справі Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, що необхідно для встановлення обставин по справі й наявності підстав для задоволення позову.
Зазначене викладено у правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 22 березня 2017 р. у справі № 6-2320цс16.
Враховуючи незгоду апелянта з рішення суду 1 інстанції, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» було витребувано належним чином завірені докази, а саме, детальний щомісячний розрахунок заборгованості по кредитному договору № б/н від 09 лютого 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 (із зазначенням періоду та сум нарахованої заборгованості по кожній її складовій окремо, та сум, внесених на виконання договору з зазначенням відомостей щодо зарахування конкретних сум на погашення конкретних платежів); витяг з рахунку щодо руху коштів по кредитному договору № б/н від 09 лютого 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 (із зазначенням дат та сум, що внесені на виконання договору та відомості щодо зарахування конкретних сум на погашення конкретних платежів); належним чином затвердженні умови та правила надання банківських послуг, які діяли на час укладення договору № б/н від 09 лютого 2007 року, та які б були підписані відповідачем по справі (а.с.79).
Позивачем зазначену ухвалу не виконано, повний перелік витребуваних доказів суду ані не направлено, ані представником позивача в судовому засіданні не надано, а отже апеляційний суд позбавлений можливості перевірити доводи викладені в апеляційній скарзі, правові підстави звернення позивача до суду з позовом та відповідність нарахованої заборгованості.
Отже, позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про отримання відповідачем кредитних коштів та узгодження з останнім всіх істотних умов, є безпідставними, оскільки доказів, які б вказували на видачу відповідачу платіжної картки та коштів у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту, та її реквізити, матеріали справи не містять, як і анкета-заява. Також, додані до позовної заяви додатки не містять відомостей щодо обґрунтованості нарахування процентів за користування кредитом, штрафу та комісії, у розмірі зазначеному у розрахунку заборгованості.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Судом першої інстанції всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо була надана оцінка наявних в матеріалах справи доказів.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення норм права. Судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2016 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: