11 квітня 2018 року
Київ
справа №П/9901/512/18
адміністративне провадження №П/9901/512/18
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Пасічник С.С., перевіривши позовну заяву Громадської організації "Національний центр правозахисту" до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, Ради суддів України про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України №307/2017 від 06 жовтня 2017 року (в частині нагородження судді Апеляційного суду м.Києва у відставці ОСОБА_2 орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня) та зобов'язання вчинити певні дії,
06 квітня 2018 року Громадська організація "Національний центр правозахисту" звернулась до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, Ради суддів України про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України №307/2017 від 06 жовтня 2017 року (в частині нагородження судді Апеляційного суду м.Києва у відставці ОСОБА_2 орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня) та зобов'язання позбавити суддю Апеляційного суду м.Києва у відставці ОСОБА_2 ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня шляхом примусового вилучення державної нагороди та відповідних документів про нагородження.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Громадська організація "Національний центр правозахисту" зазначала, що оскаржуваний Указ виданий Президентом України з порушенням передбаченої чинним законодавством процедури, є протиправним, антиукраїнським та таким, що порушує принцип справедливості, який, в свою чергу, є базовою складовою принципу верховенства права, що закріплений в статті 8 Конституції України.
Проте, у відкритті провадження у справі за позовною заявою слід відмовити з огляду на наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (частина 3 статті 124 Конституції України).
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина 1 статті 5 КАС України)..
За змістом частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Відповідно до частини 2 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Тобто, виходячи зі змісту наведеної норми, оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Таке ж правило має застосовуватись і до актів індивідуальної дії, видаваємих Президентом України, особливості провадження у справах щодо яких встановлено статтею 266 КАС України.
Як передбачено пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до положень статті 1, другого речення частини 3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Разом з тим, право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Отже, судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.
Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 15 листопада 2016 року у справі №800/264/16, від 28 лютого 2017 року у справі №800/590/16.
Проте, Громадська організація "Національний центр правозахисту" оскаржує Указ Президента України №307/2017 від 06 жовтня 2017 року в частині нагородження судді Апеляційного суду м.Києва у відставці ОСОБА_2 орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, проте таке рішення є актом індивідуальної дії (про що, до того ж, в позовній заяві вказує й сам позивач) і породжує права та обов'язки тільки для суб'єкта, якому його адресовано.
Таким чином, відсутність у будь-кого (окрім ОСОБА_2), в тому числі і Громадської організації "Національний центр правозахисту" прав чи обов'язків у зв'язку із виданням оскаржуваного Указу не породжує для останньої і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Втім, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому неможливо зазначити суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.
Наведене узгоджується й з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 березня 2018 року у справі №9901/374/18 (П/9901/374/18), провадження №11-93заі18.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом, а тому у його відкритті слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Керуючись статтями 22, 170, 248, 266 КАС України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою Громадської організації "Національний центр правозахисту" до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, Ради суддів України про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України №307/2017 від 06 жовтня 2017 року (в частині нагородження судді Апеляційного суду м.Києва у відставці ОСОБА_2 орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня) та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення.
...........................
С.С. Пасічник,
Суддя Верховного Суду