Іменем України
11 квітня 2018 року
Київ
справа №565/1829/17
адміністративне провадження №К/9901/28954/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання призначити пенсію зі зменшенням пенсійного віку за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Кузьменко Л.В., Іваненко Т.В., Франовської К.С. від 24 січня 2018 року,
У жовтні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області з вимогою зобов'язати призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах з 07 вересня 2017 року, знизивши пенсійний вік відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскільки він проживав у зоні добровільного гарантованого відселення протягом 1986 -1993 років, то має право на зменшення пенсійного віку на 6 років.
Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2017 року позов задоволено: визнано неправомірними дії Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано Володимирецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 07 вересня 2017 року, знизивши йому пенсійний вік відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; стягнуто з Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_2 640 гривень судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області.
Рішення мотивовано наявністю передбачених законом підстав для зменшенням пенсійного віку ОСОБА_2 на 6 років, тобто при досягненні ним 54 років, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи період проживання та роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення 7 років 01 місяць 3 дні, ОСОБА_2 набув право на зниження пенсійного віку лише на 3 роки, тобто при досягненні ним 57 років.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить його рішення скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції протиправно не взято до уваги той факт, що в суді першої інстанції, показами свідків встановлено той факт, що ОСОБА_2 з січня 1986 року проживав в зоні гарантованого добровільного відселення.
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року Володимирецьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області не подано.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року відповідає не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 досяг 54-річного віку, має статус особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи згідно посвідчення категорії 3, виданого Волинською обласною державною адміністрацією.
Відповідно до довідки, виданої Великоосницькою сільською радою Маневицького району Волинської області, від 28 серпня 2017 року № 1178 про періоди проживання у зоні гарантованого добровільного відселення позивач з 01 вересня 1986 року по 23 жовтня 1989 року проживав в АДРЕСА_1, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
В судовому засіданні суду першої інстанції свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтверджено, що позивач в 1986 році постійно проживав в АДРЕСА_1.
Згідно з довідкою, виданою Троянівською сільською радою від 29 серпня 2017 року № 2009, підтверджується, що позивач, з 24 жовтня 1989 року по 03 жовтня 1993 року був прописаний та проживав у АДРЕСА_2, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
14 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом від 19 вересня 2017 року № 2718/А-603 відповідач повідомив ОСОБА_2 про відсутність підстав в призначенні йому пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку.
Згідно із статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають на забруднених територіях, є довідка про період проживання на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Абзацом першим статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Пунктом 2 частини третьої статті 55 зазначеного Закону встановлено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
При цьому апеляційний суд встановив, що позивач станом на 1 липня 1986 року в зоні радіоактивного забруднення не проживав, а тому не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не дослідив всі наявні у справі докази та не встановив фактичні обставини справи, які мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Отже, при новому розгляді справи, суд апеляційної інстанції повинен дослідити чи проживав позивач станом на 31 липня 1986 року в зоні радіоактивного забруднення.
До повноважень Верховного Суду, при розгляді справи в касаційному порядку, не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко