Іменем України
11 квітня 2018 року
Київ
справа №826/20150/15
провадження №К/9901/10639/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/20150/15
за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит», про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргоюНаціонального банку України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді -Мазур А.В., суддів: Аблова Є.В., Літвінової А.В.,та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді -Хрімлі О.Г., суддів: Ганечко О.М., Літвінової Н.М.,
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративного позовом до Національного банку України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит», в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав адміністративного позову просила:
визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо ненадання необхідної інформації на запит ОСОБА_1 від 22 серпня 2015 року;
зобов'язати Національний банк України надати повну інформацію на запит ОСОБА_1 від 22 серпня 2015 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що ненадання Національним банком України відповіді по суті запиту, суперечить вимогам Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки відповідач наділений повноваженнями щодо надання запитуваної інформації.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 22 серпня 2015 року.
Зобов'язано Національний банк України надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 22 серпня 2015 року в межах норм чинного законодавства.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У касаційній скарзівідповідач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати їх рішення а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що висновки судів не відповідають обставинам справи, оскільки відповідачем надано належні докази направлення відповіді на запит позивача. У зв'язку з чим, висновок суду апеляційної інстанції, що з наданих документів неможливо встановити що саме лист - відповідь був відправлений, та чи отриманий такий лист, відповідач вважає безпідставним та таким, що не ґрунтується на положеннях законодавства.
Касаційну скаргуналежить залишити без задоволення з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», укладено кредитний договір № 39-06-Ил/02, згідно з умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 300 000,00 доларів США, невідновлювальна кредитна лінія з кінцевим терміном погашення 21 вересня 2021 року з оплатою процентної ставки 15 % річних.
Позичальник стверджує, що право власності на 300 000,00 доларів США від банку до нього не перейшло, валютний рахунок, на який зазначені кошти поступали на ім'я позичальника, не відкривався, заявки на конвертацію 300000,00 доларів США в грошову одиницю України позичальник не подавав, заяви про перерахування цих коштів на оплату нерухомості не подавалися.
22 серпня 2015 року позивач у порядку статей 3, 4, 5, 19 та 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статей 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію» звернувся до Національного банку України із запитом, в якому просив повідомити, чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу від Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит» та чи надходила заявка від 26 вересня 2006 року про продаж на такій біржі 300 000,00 доларів США через банк і купівлю гривні.
Не погоджуючись з ненадходженням на адресу позивача відповіді на цей запит та вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючипозовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 22 серпня 2015 року.
Верховний Суд погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанції та зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Відповідно до статті 12 вказаного Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до статті 19 вказаного Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.
За змістом частини 1 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з частинами 1-3 статті 22 вказаного Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з відтиску печатки, запит ОСОБА_1 від 22 серпня 2015 року був отриманий відповідачем 27 серпня 2015 року.
З апеляційної скарги та письмових заперечень відповідача вбачається, що на адресу представника позивача була надіслана відповідь № 40-01008/62068 від 01 вересня 2015 року на запит ОСОБА_1, в якій зазначено про те, що інформація та документи з порушених у запиті питань відсутні.
Відповідачем до апеляційної скарги додано нові докази по справі, які не подавалися до суду першої інстанції та не досліджувалися судом першої інстанції, а саме: копія списку реєстру листів, поданих на відправку 02 вересня 2015 року, з фіскальним чеком, копія витягу з журналу обліку вихідних документів.
Водночас,суд апеляційної інстанції звернув у вагу, що з наданих документів неможливо встановити, що саме лист-відповідь № 40-01008/62068 від 01 вересня 2015 року на запит позивача був відправлений його представнику згідно з наданими документами та чи отримано такий лист позивачем чи його представником.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції прийшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не надано до суду доказів надіслання представнику позивача - ОСОБА_3 відповіді № 40-01008/62068 від 01 вересня 2015 року на запит позивача та отримання такої відповіді.
Аналізуючи встановлені судами обставини справи,Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимогиМелентєв (Ейзер) Т.Ю. до Національного банку України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні діїє обґрунтованими і підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційних скаргах, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 242, 341, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2016 рокута ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 рокуу цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець