Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
13 квітня 2018 р. Справа №820/888/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (с.Бердянка, Зачепилівський район, Харківська область, 64440, код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 08166355) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за формою, встановленою Додатком 13 до Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530.
Також у позовній заяві позивач просить суд зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати звіт про виконання судового рішення протягом 15 днів з дня набрання ним чинності.
В обґрунтування позову зазначено, що у зв'язку з пораненням, контузією та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, позивачу з 18.07.2016 змінено категорію інвалідності із загального захворювання та встановлено 2 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА№ 444378 від 18.07.2016.
28 грудня 2017 року позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення одноразової грошової допомоги, однак ІНФОРМАЦІЯ_3 не подано у 15-тиденний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги та документи та документи до нього.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, в якому просить суд відмовити у задоволені позову у зв'язку з тим, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови позивачу подати висновок про виплату одноразової грошової допомоги є правомірними і законними та такими, що відповідають чинному законодавству в сфері соціального захисту військовослужбовців і звільнених з військової служби осіб.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА №444378 від 18.07.2016 ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності з 18.07.2016 до 18.07.2018 у зв'язку з травмою, контузією та захворюванням, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебування у країнах, де велись бойові дії.
Позивач 28.12.2017 звернувся з заявою про виплату одноразової грошової допомоги до Харківського обласного військового комісаріату, при цьому надав: копію військового квитка, копію посввідчення ветерана війни-інваліда війни, копію архівної довідки, копію довідки Зачепилівського РВК, копію витягу з протоколу засідання ЦВЛК, копію довідку МСЕК, копію паспорту, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного.
Відповідачем листом № 299/ВЗС від 05.02.2018 повідомлено позивача про те, що ним не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травфми або каліцтва) зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, а також повідомлено, що відповідно до пункту 17 Порядку особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійнюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до п.6 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Згідно з пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Підпунктом 27 пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 "Про затвердження Положення про Міністерство оборони України" зазначено, що Міністерство оборони України приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міноборони.
Таким чином, виходячи з аналізу вищезазначеної норми, саме до компетенції Міністерства оборони України віднесено прийняття рішення про призначення або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, а відповідач має обов'язок у 15-ти денний строк з дня реєстрації документів направити до Міністерства Оборони України висновок з поданими документами для прийняття вказаного рішення.
Посилання відповідача в листі №299/ВЗС від 05.02.2018 на те, що позивачем не подано документ, що свідчить про обставини поранення, суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Пунктом 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530 передбачено документи, які подаються для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву).
Вказаним пунктом передбачено, що для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності подається, зокрема, копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що копію акту про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) необхідно подавати саме у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
З протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2578 від 09 червня 2016 року судом встановлено, що поранення, контузія та захворювання ОСОБА_1 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Суд зазначає, що Харківський обласний військовий комісаріат не є уповноваженим органом щодо прийняття рішення про призначення або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, зазначені повноваження віднесено до компетенції Міністерства оборони України, у тому числі і щодо вирішення питання про призначення такої допомоги на підставі ч.8 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Щодо посилань відповідача на те, що позивач проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, суд зазначає наступне.
В силу пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.
Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 року № К/800/40725/15.
Крім того, відповідачем зазначено, що позивач проходив строкову військову службу у прикордонних військах колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік та є військовослужбовцем саме прикордонних військ, а так як прикордонні війська не входять до структури Збройних Сил України, відповідач не є органом, уповноваженим складати та подавати висновок.
Суд не бере до уваги вказані твердження, оскільки вони спростовуються наступними встановленими судом обставинами.
Із копії військового квитка ОСОБА_1 № НОМЕР_2 судом встановлено, що позивач проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , що входила до складу Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР та звільнений з військової частини НОМЕР_3 в запас.
В свою чергу Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 - КДБ при Раді Міністрів СРСР).
Відповідно до статті 4 Закону СРСР "Про всезагальний військовий обов'язок" від 12.10.1967 року, Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01 вересня 1939 року по 21 березня 1989 року.
Після розпаду СРСР, прикордонні загони і частини Середньоазіатського прикордонного округу на території Узбекістану і Туркменії відійшли під їх юрисдикцію відповідно в березні і в серпні 1992 року.
Указом Президента Російської Федерації від 08 листопада 1992 року розформований Середньоазіатський прикордонний округ. Прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу знаходилися на території Республіки Таджикістан, через Громадянську війну тривалий період перебували під юрисдикцією Росії.
У листопаді 2004 році всі прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу передані до складу Збройних сил Республіки Таджикістану.
Тобто, Державна прикордонна служба України жодного відношення до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР ніколи не мала.
Поряд із цим, згідно з пунктом 1 Указу Верховної ради України від 30 серпня 1991 року № 1464 - XII, всі дислоковані на території республіки (УСРСР) військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально - технічною азою переведені у відання України.
Приписами п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" встановлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Суд звертає увагу на те, що призов позивача на строкову військову службу та звільнення з цієї служби відбувалися на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР і відповідно до законодавства, позивач перебував на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України, що підтверджується копією військового квитка.
Крім того, причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено саме Центральною військово - лікарською комісією Міністерства оборони України, що також підтверджує відсутність будь-яких взаємних прав і обов'язків між позивачем та Державною прикордонною службою України.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає доводи відзиву не обґрунтованими.
Таким чином ІНФОРМАЦІЯ_2 допустив бездіяльність щодо нескладання висновку та ненадіслання його разом з поданими документами до Міністерства оборони України для прийняття рішення з питання виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
Суд вважає, що зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів - Міністерству Оборони України, щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої зазначеними вище нормативними актами є належним способом відновлення порушеного права позивача, а також слугуватиме меті усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах з огляду на наступне.
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Стаття 6 КАС України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача подати висновок та відповідні документи визначеній судом особі є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Також суд керується приписами ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом якої у разі визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обов'язку у відповідача подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату подати звіт про виконання судового рішення протягом 15 днів з дня набрання ним чинності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (с.Бердянка, Зачепилівський район, Харківська область, 64440, код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 08166355) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за формою, встановленою Додатком 13 до Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 13 квітня 2018 року.
Суддя Котеньов О.Г.