Справа № 236/859/18
13.04.2018 м. Лиман
Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
Головуючого судді - Саржевська І.В.,
за участю секретаря - Білоус Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лиман цивільну справу за заявою окремого провадження ОСОБА_1, заінтересована особа: Лиманський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті,
10.04.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2. Заявник повідомляє, що 11.10.2017 у м. Донецьк Донецької області померла - ОСОБА_2, якій він приходився онуком. Заявник отримав на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті № 302 від 11.10.2017 видані Комунальним закладом «Міська клінічна лікарня № 2 "Енергетик" м. Донецька» ДНР.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зони проведення АТО та на теперішній час зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. 10.04.2018 звернувся до Лиманського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, із заявою про реєстрацію факту смерті ОСОБА_2, однак територіальним органом ДРАЦС було повідомлено про неможливість здійснити державну реєстрацію факту смерті фізичної особи з причини відсутності у заявника необхідних медичних документів, встановленої законодавством України форми. У зв'язку з чим він не може зареєструвати смерть бабусі та реалізувати свої спадкові права.
З огляду на це, ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду задля встановлення факту смерті ОСОБА_2 із заявою в порядку окремого провадження, просить встановити факт смерті фізичної особи у певний час.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не прибув, просить справу розглянути без його участі, на вимогах наполягає, про що суду надав відповідну заяву (а.с. 23).
Заінтересована особа: Лиманський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи судом; заінтересованою особою не направлено свого представника для участі в судовому засіданні, подано заяву про розгляд справи без участі такого представника; заперечень проти задоволення заяви заінтересованою особою висловлено не було (а.с. 21).
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові матеріали по справі, встановив наступні обставини і визначив відповідні до них правовідносини.
Відповідно до наданих заявником копій свідоцтв про народження, одруження вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є онуком ОСОБА_2, яка померла 11.10.2017 (а.с. 8-10).
ОСОБА_2, народилася 10.12.1939 року в с. Чернава Чернавського району Липецької області, була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, вул. 50-річчя СРСР, № 141/12.
З причини хронічного мієлолейкозу, ОСОБА_2 11.10.2017 померла у м. Донецьк Донецької області;факт смерті відображено в наданих заявником лікарському свідоцтві про смерть та довідці про причину смерті № 302 від 11.10.2017, виданих Комунальним закладом «Міська клінічна лікарня № 2 "Енергетик" м. Донецька» ДНР, свідоцтві про смерть, серії ДНР № 074977, виданому 11.10.2017 Донецьким міським відділом записів актів громадянського стану Державної ОСОБА_3 Міністерства юстиції самопроголошеної ДНР, а також заявник надав до суду свідоцтво про поховання (а.с. 11-13), дані документи видані на території тимчасово непідконтрольній державній владі України. Суд не сприймає ці документи як допустимі докази з огляду на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», але звертає увагу на їхній зміст, зокрема суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема висновки у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey»,«Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. The Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на території, контрольованій не визнаним на міжнародному рівні державним утворенням.
ОСОБА_1 звертався до Лиманського міського відділу ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області 10.04.2018 із заявою про реєстрацію факту смерті бабусі, однак орган ДРАЦС листом від 10.04.2018 № 15.37-869/96 повідомив про неможливість здійснення реєстрації цього факту через невідповідність поданих медичних документів встановленій законодавством України формі, неможливість прийняття до розгляду документів, виданих підприємствами, установами, організаціями на тимчасово непідконтрольній українській владі території Донецької області (а.с. 22).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Так, судом встановлено, що 11.10.2017 померла ОСОБА_2, про що на тимчасово непідконтрольній українській владі території -Комунальним закладом «Міська клінічна лікарня № 2 "Енергетик" м. Донецька» ДНР та Донецьким міським відділом записів актів громадянського стану Державної ОСОБА_3 Міністерства юстиції самопроголошеної ДНР, були видані відповідно лікарське свідоцтво про смерть та довідка про причину смерті№ 302 від 11.10.2017 та свідоцтво про смерть серії ДНР № 074977, видане 11.10.2017 (а.с. 11-12).
Загальновідомою та такою, що не потребує доказування, є обставина проведення антитерористичної операції на території Донецької області та вихід частини території області (в тому числі м. Донецьк Донецької області) з-під контролю державної влади України.
Нормами ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено період проведення антитерористичної операції як час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; визначено територію проведення антитерористичної операції як територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р (зі змінами) затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в тому числі на території м. Донецьк Донецької області.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян; на вимогу керівників учасників антитерористичної операції підприємства, установи та організації, що знаходяться в районі проведення антитерористичної операції, частково або повністю припиняють свою роботу.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їхні посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.
Виходячи із засад справедливості та розумності, притаманних цивільному судочинству, суд за таких обставин вважає обґрунтованим твердження заявника про неможливість отримання на території, тимчасово непідконтрольній українській владі, документів, що підтверджують факт смерті за формою, встановленою чинним законодавством України, на теперішній час з об'єктивних причин.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Підрозділом 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5 (зі змінами) передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о); фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Для встановлення смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті необхідні обставини, які свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа не має можливості відновити втрачені або знищені документи про це.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для заявника ОСОБА_1 від встановлення факту смерті його бабусі в певний час залежить подальша реєстрація факту смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 в порядку окремого провадження про встановлення факту смерті особи в певний час підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 315-317, 319 ЦПК України, суд
Заяву окремого провадження ОСОБА_1, заінтересована особа: Лиманський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2, яка народилася 10.12.1939 року в с. Чернава Чернавського району Липецької області, була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, вул. 50-річчя СРСР, № 141/12, померла 11.10.2017 у м. Донецьк Донецької області, у віці 77 років.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5, п.15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду відповідно до ст.ст. 317, 430 ЦПК України підлягає негайному виконанню; оскарження цього рішення не зупиняє його виконання.
Суддя -