Справа № 755/553/18
"12" квітня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Галагана В.І.,
за участю секретаря Ламбуцької Т.О.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання договорів недійсними та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» з вимогами визнати недійсним кредитний договір № 50007287, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» 10.01.2013 року, визнати недійсним Договір застави транспортного засобу № 50007287, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» 14.02.2013 року, визнати виконавчий напис № 709 від 23 червня 2015 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.01.2013 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено Кредитний договір № 50007287, за умовами якого позивачу було надано кредит у розмірі 207 802,56 грн., зі сплатою 9,9% річних на 60 місяців. 14.01.2013 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено Договір застави транспортного засобу, відповідно до п. 1.1. якого позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передала в заставу свій автомобіль «VOLKSWAGEN GOLF», реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 244 473,60 грн. 23.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 709 про звернення стягнення на транспортний засіб у рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за період з 16.02.2015 року по 17.04.2015 року на загальну суму 403 790,11 грн. Разом з тим, позивач вважає, що Кредитний договір та Договір застави транспортного засобу мають бути визнані недійсними в судовому порядку як такі, що вчинено під впливом обману через навмисне введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, оскільки в основних умовах Кредитного договору жирним шрифтом виділено, що сума кредиту становить 234 046,31 грн., процентна ставка 9,9%, саме ці умови були вирішальними для позивача і спонукали її прийняти рішення про укладення Кредитного договору, натомість еквівалент суми кредиту в доларах США визначено загальним шрифтом. Позивач вважає, що такі дії відповідача мали на меті створити враження (переконати) споживача, що кредит надаватиметься і повертатиметься в сумі, визначеній у гривнях, позивач справедливо вважала, що курс 8,16 грн. за долар США за Кредитним договором зафіксовано для обчислення на весь строк його дії. Разом з тим, наприкінці основних умов Кредитного договору меншим кеглем шрифту зазначено, що усі платежі за цим Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначеному вище, відповідно до ст. 1.3 Загальних умов кредитування. Позивач з огляду на те, що кредит надаватиметься у сумі, визначеній в гривні, підставно вважала, що узгоджує сукупну вартість у гривні суми, визначені в доларах, обчислені за зафіксованим в основних умовах Кредитного договору курсом 8,26 грн. за долар США. Проте відповідач в Графіку при розрахунку щомісячних платежів в сплату відсотків та сукупної вартості з метою спонукати позивача укласти Кредитний договір та отримати за її рахунок прихований додатковий прибуток, який не був врахований при розрахунку вартості кредиту, умисно приховав їх реальний розмір. Наведена сукупність обставин, на думку позивача, свідчить про те, що умисел на отримання додаткових прихованих прибутків за рахунок споживачів був реалізований шляхом застосування нечесної підприємницької практики з введенням в оману споживачів умовами Кредитного договору. Враховуючи те, що оспорюється дійсність Кредитного договору, то у випадку визнання його недійсним, є недійсним і зобов'язання з забезпечення цього Кредитного договору, а саме: Договір застави транспортного засобу № 50007287 від 14.02.2013 року, оскільки він є похідним від кредитних зобов'язань. Вимога визнання виконавчого напису № 709 від 23.06.2015 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, обґрунтована частино 1 статті 216 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсне зобов'язання не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Враховуючи те, що позивачем оспорюється дійсність договорів, на підставі яких було вчинено виконавчий напис нотаріуса, то у випадку задоволення позову, будуть відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису.
13 лютого 2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання договорів недійсними та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача ТОВ «Порше Мобіліті», отримавши 21 лютого 2018 року копію позовної заяви з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження у справі від 13 лютого 2018 року, надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позовних вимог заперечує, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, вказуючи на безпідставність вимог позивача, а також просить стягнути з позивача понесені судові витрати. (а.с. 74-84)
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 не скористалась процесуальним правом подачі письмових пояснень щодо предмету спору у встановлений ухвалою суду від 13 лютого 2018 року строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання пояснень по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 11.01.2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» укладено Кредитний договір № 50007287, відповідно до умов якого ТОВ «Порше Мобіліті» зобов'язалось надати позивачу кредит в сумі 207 802,56 грн., що в еквіваленті сума кредиту в доларах США - 25 466,00 доларів США, строком кредитування 60 місяців, із сплатою 9,90% річних, а позичальник зобов'язувався своєчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інших платежів згідно загальних умов кредитування.
Відповідно до умов Кредитного договору, цільове призначення кредиту - придбання автомобіля марки «VOLKSWAGEN GOLF», рік випуску 2012, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 244 473,60 грн. (а.с. 8-14).
Відповідно до умов цього договору всі платежі за ним повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначеному відповідно до загальних умов кредитування.
Під час укладення кредитного договору сторони погодили, що цей договір складають у тому числі і загальні умови кредитування.
У підпункті 1.3 загальних умов кредитування зазначено, що сторони погодили, що кошти у повернення кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної станом на дату сплату таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти.
За змістом підпункту 1.3.1. загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору, в графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. У подальшому позичальник сплачує платежі в повернення кредиту відповідно до виставлених компанію рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту і для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка з урахуванням передбачених нижче особливостей.
Підпунктом 2.4 загальних умов кредитування передбачено, що нарахування процентів відбувається щомісячно, 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом «30/360», відповідно до графіка погашення кредиту. Проценти нараховуються на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка погашення кредиту. Проценти нараховуються на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка погашення кредиту.
У підпункті 2.5 загальних умов кредитування зазначено, що термін сплати процентів: одночасно із поверненням чергового платежу в терміни та в сумі відповідно до графіка погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими загальними умовами кредитування передбачено інші строки сплати процентів.
Відповідно до підпунктів 9.5.-9.7. загальних умов кредитування ОСОБА_1 своїм підписом засвідчила, що відповідач належним чином ознайомив її, зокрема, з Правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених компанією, з інформацією, передбаченою статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з Правилами надання фінансових послуг (кредитів), також їй надана вичерпна інформація про умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника. Також, у підпункті 9.6. кредитного договору зазначено, що додатково до положень підпункту 9.5. загальних умов кредитування позичальник підтверджує, що йому надано вичерпну інформацію про: умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальників; умови надання додаткових фінансових послуг, пов'язаних з фінансовим кредитом, та їх вартість (за умови надання таких послуг); розмір винагороди компанії у разі, коли вона пропонує послугу фінансового кредиту, що надається іншими фінансовими установами; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо).
Згідно зі статтями 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 14.01.2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» укладено Договір застави транспортного засобу №50007287, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відповідно до п. 1.1 якого заставодавець з метою забезпечення виконання викладених нижче зобов'язань заставляє майно, а саме: автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF», рік випуску 2012, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 244 473,60 грн. (а.с. 13-17)
ТОВ «Порше Мобіліті» виконало свої зобов'язання за кредитним договором та видало кошти відповідно до умов договору, що не заперечено позивачем відповідно до змісту позовної заяви.
23.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 709, яким запропоновано звернути стягнення на транспортний засіб «VOLKSWAGEN GOLF», рік випуску - 2012, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та переданий в заставу ТОВ «Порше Мобіліті». За рахунок коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу, запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» за період з 16.02.2015 року по 17.04.2015 року у розмірі: 331 344,92 грн. - дострокове повернення невиплаченої суми кредиту, 27 860,33 грн. - несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу), 2 274,35 грн. - штрафні санкції відповідно до ст. 8.3 Договору, 750,00 грн. - витрати, понесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості позичальника у відповідності до договору, 41 560,51 грн. - штраф у розмірі 20% від суми кредиту за порушення терміну дострокового повернення кредиту на вимогу компанії до суми заборгованості, що разом становить 403 790,11 грн. (а.с. 20)
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.10.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07.04.2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06.07.2016 року, прийняті у межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - відхилено. (а.с. 104-105)
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
У статті 192 Цивільного кодексу України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 524 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.
При цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року в справі № 127/22797/15-ц.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
За положенням ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, істотне значення має природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину (ст. 230 ЦК).
Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням (ст. 229 ЦК), так і обставин, що знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиву й мети правочину.
Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки сторони, повідомлення нею про будь-які обставини, яких насправді нема (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів на право власності на продавану річ, на право вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, що можуть перешкодити укладенню правочину. Суб'єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину. Якщо ж обман здійснений третьою особою за власною ініціативою, підстав для визнання правочину недійсним нема.
Відповідно до узагальнення Верховного Суду України практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання недійсними Кредитного договору № 50007287 від 10.01.2013 року та Договору застави транспортного засобу № 50007287 від 14.02.2013 року, що укладені між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Порше Мобіліті», позивач посилається, як на підстави їх недійсності, - укладення договорів під впливом обману з боку відповідача ТОВ «Порше Мобіліті», шляхом введення позивача, як сторони спірних договорів, в оману щодо обставин, які мають істотне значення, вказуючи на те, що господарська діяльність відповідача є нечесною підприємницькою діяльністю, якою введено в оману позивача, оскільки дії відповідача мали на меті створити враження (переконати) позивача, що кредит надаватиметься і повертатиметься в сумі, визначеній у гривнях,проте відповідач при розрахунку щомісячних платежів в сплату відсотків та сукупної вартості з метою спонукати позивача укласти Кредитний договір та отримати за її рахунок прихований додатковий прибуток, який не був врахований при розрахунку вартості кредиту, умисно приховав їх реальний розмір, - що є підставами звернення позивача до суду з вимогами про визнання спірних Договорів у відповідності до статті 230 Цивільного кодексу України недійсними.
Відповідно до п. 20 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положенням частини 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинено, якщо він підписаний сторонами.
Аналізуючи спірний Кредитний договір № 50007287 від 10.01.2013 року, обсяг та зміст прав і обов'язків сторін, які передбачені зазначеним договором, загальні умови користування наданих за договором послуг, які є невід'ємною частиною договору, дослідивши наявні в матеріалах докази в їх сукупності, керуючись положеннями діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання Кредитного договору № 50007287 від 10.01.2013 року недійсним, оскільки позивачем не доведено наявності факту обману позивача з боку відповідача та умислу в діях відповідача на введення позивача в оману під час укладення спірного Кредитного договору та щодо наслідків його виконання, а саме, щодо обставин спірного договору, які мають істотне значення, тобто щодо природи вчиненого правочину, прав та обов'язків сторін, правових наслідків, мотивів та мети укладення спірного договору. Так, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження спонукання та змушення позивача з боку відповідача на отримання нею кредитних коштів на умовах, визначених цим договором, ураховуючи, що відповідно до законодавства, яке було чинне на час укладення спірного правочину, ТОВ «Порше Мобіліті» не було позбавлено права надати, а позивач не була позбавлена права отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти, оскільки під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але фінансові установи не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти, та дане правило було дотримано ТОВ «Порше Мобіліті» при укладенні спірного Кредитного договору, тому відсутні підстави вважати, що умови кредитного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином суд, приймаючи до уваги доводи позивача щодо невідповідності діючому цивільному законодавству умов укладення та дії спірного Кредитного договору № 50007287 від 10.01.2013 року, не вбачає підстав для визнання його недійсним відповідно до положення статті 230 Цивільного кодексу України, як правочину, вчиненого під впливом обману, з підстав не доведеності позивачем та, відповідно, відсутності факту обману з боку відповідача щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні сторонами спірних правовідносин Кредитного договору.
Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальні засади цивільного права як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства ( ст. З Цивільного кодексу України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій у акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.
У випадку визнання неправомірності, а отже і недійсності правочину судом, презумпція правомірності правочину діє в момент укладення правочину, оскільки він не порушує заборони конкретної норми закону (або у момент укладення правочину порушення закону залишається прихованим, невідомим іншим особам). Проте, його правомірність може бути оспорена однією із сторін або іншою заінтересованою особою, а відтак - правочин може бути визнаний судом недійсним. Однак і суд може визнати правочин недійсним з підстав, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України). Отже, і в цих випадках презумпція правомірності може бути спростована лише за наявності припису закону, що забороняє такі дії.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для визнання недійсним спірного Договору застави транспортного засобу № 50007287 від 14.02.2013 року, яким забезпечено виконання основних зобов'язань за Кредитним договір № 50007287 від 10.01.2013 року, оскільки даним рішенням суду встановлено, що Кредитним договір вчинено з підстав повного урегулювання сторонами умов договору, з дотриманням основних засад вчинення правочинів та у відповідності до вимог діючого законодавства України, про що свідчать наявні у справі докази, оцінка яким надана під час ухвалення рішення суду. Обставини обґрунтування наявного між сторонами спору щодо укладення, умов та наслідків виконання Кредитного договору, що складають зміст позову, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи; позивачем не доведено факт застосування відповідачем обману під час укладення спірного Кредитного договору, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним правочину щодо його забезпечення у порядку, визначеному частиною другою статті 548 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у задоволенні вимоги позивача в частині визнання виконавчого напису № 709 від 23 червня 2015 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню, заявленої позивачем з підстав недійсності Кредитного договору № 50007287 від 10.01.2013 року, - оскільки судом не встановлено недійсності основного зобов'язання та правочину щодо його забезпечення, тому, діючи в межах заявлених вимог, суд не вбачає підстав для застосування наслідків недійсності правочинів у спосіб, заявлений позивачем, за відсутності встановлення факту такої недійсності в розрізі даного спору.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання договорів недійсними та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (ч. 2 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України)
Пунктом 11 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» встановлено, що особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, та бути її представником і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в ЦПК України.
Звертаючись до суду із письмовим відзивом на позовну заяву, представник відповідача заявив клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача документально підтверджені судові витрати. (а.с. 84)
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 6 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України»).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу заявник надав договір про надання юридичних послуг від 26 травня 2015 року, укладений між ТОВ «КПД Консалтинг» та ТОВ «Порше Мобіліті», заявку на надання юридичних послуг № 331 від 26.02.2018 року, акт про надані послуги № 1 від 01.03.2018 року.
Відповідно до п. 1.1 договору про надання юридичних послуг від 26 травня 2015 року, який не має визначеної дати закінчення строку його дії, сторонами укладено цей Договір стосовно питань, пов'язаних із поточною господарською діяльністю замовника. Види, зміст, обсяг, строки та умови надання конкретних послуг погоджуються сторонами в кожному випадку письмово шляхом підписання додаткових угод (заявок), які становлять невід'ємну частину цього Договору.
Разом з тим, суд не убачає підстав для задоволення вимог відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу за рахунок позивача, оскільки відповідачем не зазначено, який саме вид правової допомоги був наданий щодо розгляду досліджуваного спору, з урахуванням спрощеного порядку розгляду справи без виклику сторін, відповідачем не надано доказів, які б мали підтвердити, що правова допомога надана саме особою, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, в той же час товариства з обмеженою відповідальністю не входять до переліку осіб, сплата коштів за надання допомоги якими підлягає до відшкодування. Крім того, відсутні докази оплати відповідачем послуг правничої допомоги щодо розгляду саме даного спору, та відсутній розрахунок витрат на правничу допомогу із вказівкою виконаних робіт фахівцем в галузі права, тому суд вважає необґрунтованими вимоги відповідача про відшкодування судових витрат в частині витрат на правову допомогу.
Крім того, відсутні підстави вважати, що витрати на підготовку відзиву на позовну заяву були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Разом з тим, в порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи відмову у задоволенні позову в повному обсязі, суд вважає правомірним стягнення з позивача на користь відповідача документально підтверджених витрат, понесених відповідачем щодо надіслання поштовою кореспонденцією письмового відзиву на позовну заяву учасникам судового розгляду, тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені судові витрати у розмірі 93,00 грн. (а.с. 108)
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 202, 204, 207, 215, 216, 229, 230, 524, 548, 626, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання договорів недійсними та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (Код ЄДРПОУ 36422974) судові витрати у розмірі 93,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 12 квітня 2018 року.