Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 313
Іменем України
07.06.2007
Справа №2-30/2752-2007
За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності Юрченко Петра Михайловича, м. Сімферополь, вул. Тролейбусна, буд. 7, кв. 3 (м. Сімферополь, вул. Лермонтова, буд. 35, кв. 26).
До 1 відповідача Сімферопольської міської ради, м. Сімферополь, вул. Толстого, буд. 15.
До 2 відповідача Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, м. Сімферополь, вул. Толстого, буд. 15.
Про стягнення 97390,0 грн.
Суддя Ловягіна Ю.Ю.
Від позивача - Юрченко, СПД паспорт ЕЕ 969544 виданий 01.09.2005 р. Київським РВСГУ МВС України в АР Крим.
Від 1 відповідача - Чернов, за дов. від 16.05.2007 р. № 24/01-55/1076 у справі.
Від 2 відповідача - не з'явився.
Суть спору: позивач - СПД Юрченко П.М. звернувся до господарського суду з позовом до Сімферопольської міської рад та Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про стягнення солідарно з відповідачів 5000 грн. немайнової шкоди, вартість витрат на правової допомоги в сумі 9250,0 грн., суму неодержаного доходу 34500,0 грн.
Заявою від 22.03.2007 р. (а.с. 55 - 59, т. 1) позивач уточнив свої вимоги, просить стягнути з відповідачів солідарно 50000,0 грн. спричиненої моральної шкоди, витрати на правову допомогу в сумі 9250,0 грн., суму неодержаного доходу 37950,0 грн.
В судовому засіданні 31.05.2007 р. заявою позивач знову змінив свої вимоги, збільшив розмір витрат на правову допомогу, просить стягнути з відповідачів солідарно 9900,0 грн., 50000,0 грн. моральної шкоди, 37950,0 грн. неодержаного доходу, а також додатково просить стягнути з відповідачів солідарно 8670,0 грн. пені за прострочку погашення кредиту, та просить зобов'язати міську раду м. Сімферополя дозволити реконструкцію торгівельного павільйону, який розташований по вул. Київська - Февральська.
Свої вимоги позивач пояснює тим, що протягом тривалого часу відповідачі не укладають з ним договір оренди земельної ділянки, який зобов'язані укласти на підставі рішення Залізничного суду м. Сімферополя від 29.07.2003 р. та постанови господарського суду АР Крим від 09.12.2005 р. № 2-30/13716-2005А. Рішення набрали законної сили і обов'язкові до виконання на всій території України, однак не виконанні дотепер. Цими діями позивачі порушили ст. 56 Конституції України, ст. 273, 276 Цивільного кодексу України.
Весь цей час позивач переживає моральні страждання, оскільки знижується його престиж, авторитет та ділова репутація, він немає можливості працювати в своєму торгівельному павільйоні, доход від якого є джерелом життя. Крім того, позивач посилається на те, що відповідачі не укладають з ним договір оренди посилаючись на те, що дана земельна ділянка знаходиться в червоних зонах, однак в той же час був виданий дозвіл на проведення проектно-дослідних робот ПП «Краймиа - моторс» на цій земельній ділянці. З приведених підстав позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 50000,0 грн. і просить стягнути її на підставі ст. 16, 23 ЦК України.
Під час розгляду справ в залізничному суді м. Сімферополя та господарському суді АР Крим позивачу надавалася правова допомога в сумі 9900,0 грн., вартість якої позивач просить стягнути на підставі ст. 44 ГПК України та ст. 1166 ЦК України.
Крім того, за весь час, який позивач не мав можливості працювати (33 місяці) він розрахував суму неодержаного доходу виходячи з показників декларацій про доходи, згідно з якими, сума чистого доходу за останній звітний період за місяць коли він працював на земельній ділянці становила 1150,0 грн., тому сума неодержаного доходу по підрахунку позивача становить 37950,0 грн., яку він просить стягнути на підставі ст. 156 Земельного Кодексу України.
Свої вимоги про стягнення пені в сумі 8670,0 грн. позивач пояснює тим, що взяв в банку кредит, який не може виплачувати своєчасно, оскільки у нього немає іншого джерела доходу крім магазину, в якому не може працювати, а тому, за несвоєчасне погашення такого кредиту він зобов'язаний банку оплатити проценти за його користування. Оскільки позивач вважає, що відповідачі порушують його права, просить стягнути з них солідарно суму пені.
Однак суд відхиляє заявлені позивачем в сумовому засіданні 31.05.2007 р. вимоги про стягнення пені в сумі 8670,0 грн. та про зобов'язання міської ради м. Сімферополя надати дозвіл на реконструкцію магазину, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет спору, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір своїх вимог. Однак в даному випадку позивач заявив додаткові вимоги, оскільки про них не йшлося в позовній заяві, і такі вимоги не можуть бути розглянуті в рамках даної справи, а лише в окремому провадженні.
Крім того, позивачем було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи від 07.06.2007 р. та про призначення по справі судово-бухгалтерської експертизи для встановлення розміру упущеної вигоди, які залишені без задоволення. На підставі статті 41 ГПК України суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Однак в даному випадку суд вважає, що представлених доказів достатньо для розгляду справи за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.
Представник відповідача - 1 Сімферопольської міської ради у відзиві від 30.05.2007 р. № 782/36.01.17 (а.с. 13 - 14, т. 2) позов не визнає з підстав, що стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що розпорядження землями комунальної власності є виключним повноваженням міської ради. На підстав ст. 16 Закону України «Про оренду землі» сторони укладають договір оренди земельної ділянки лише в разі згоди орендодавця передати земельну ділянку. На підставі викладено, Сімферопольська міська рада розглянула рішення Залізничного районного суду від 29.07.2003 р. про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки з позивачем - Юрченко П.М. та постанову господарського суду АР Крим від 09.12.2005 р. № 2-30/13716-2005А про визнання права оренди та відмовила йому з підстав, що дана земельна ділянка знаходиться в червоних лініях. Відповідач - 1 вважає, що його дії правомірні і просить у позові відмовити повністю.
Представник - 2 - Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради - також проти позову заперечує з підстав, що позивач не довів своїх вимог до виконкому та не доказує вини відповідача - 2 в заподіянні йому шкоди саме відповідачем - 2, а тому просить у позові відмовити. Більш детальніше доводи відповідача - 2 викладені у відзиві від 05.06.2007 р. № 6056/24/01 - 55 (а.с. 26 - 29, т. 2).
Розглянув матеріали справи, заслухав доводи представників сторін, суд -
встановив:
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 29.07.2003 р. (а.с. 26, т. 1) визнані неправомірним дії Сімферопольського виконкому та міської ради в неукладенні договору оренди земельної ділянки на вул. Київська - Февральська с Юрченко П.М. А також, Сімферопольська міська рада зобов'язана укласти з Юрченко П.М. договір оренди земельної ділянки на 10 років площею 71.5 кв.м. по вул. Київська - Февральська в місті Сімферополь з розміщенням на ньому мілкороздрібної торгівлі.
Рішення набрало законної сили 01.09.2003 р.
Оскільки рішенням 17 - ї сесії 24 скликання Сімферопольської міської ради від 25.12.2003 р. № 235 «Про надання, передачу громадянам України, юридичним та фізичним особам (суб'єктам підприємницької діяльності ) земельних ділянок в приватну власність, постійне користування, оренду в місті Сімферополь» позивачу було відмовлено в наданні земельної ділянки, він звернувся до господарського суду АР Крим з позовом про визнання протиправним та нечинним рішення Сімферопольської міської ради в частині п. 2.16.
Постановою від 09.12.2005 р. по справі № 2-30/13716-2005А господарський суд визнав недійсним п. 2.16 рішення 17 - ї сесії 24 скликання Сімферопольської міської ради від 25.12.2003 р. № 235 та визнав за СПД Юрченко П.М. право строкового користування земельної ділянки площею 71,5 кв.м. по вул. Київська - Февральська на умовах оренди. У відношенні другого відповідача - Виконкому Сімферопольської міської ради у позові було відмовлено.
Дана постанова також не була оскаржена відповідачем та набрала законної сили 26.12.2005 р.
Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть учать ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення суду.
Однак рішенням 10 - ї сесії 5 скликання від 09.11.2006 р. № 120 «Про дозвіл на розробку проектів землеустрою по відводу земельних ділянок, наданих юридичним та фізичним особам - підприємцям земельних ділянок в постійне користування, оренду в м. Сімферополь» Сімферопольська міська рада розглянув рішення господарського суду по справі № 2-30/13716-2005А знову відмовляє в наданні земельної ділянки в оренду.
Данні дії здійснюються відповідачем - 1 у порушення статті 124 Конституції України, яка вказує на те, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідачів солідарно моральну (немайнову) шкоду в сумі 50000,0 грн.
Відповідно до ст. 29 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичній або юридичній особі. При цьому законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважатися такою, що їй заподіяно моральну шкоду.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правового застосування відповідальності також необхідна наявність складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; наявність шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, органів місцевого самоврядування.
Питання відшкодування шкоди врегульовано ст. 1173 Цивільного кодексу України.
Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Крім того, на підставі ст. 273 та 276 Цивільного кодексу України органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
До даного часу рішення суду та постанова господарського суду відповідачем - 1 не виконані, такі дії відповідача - 1 є неправомірними. При цьому дії відповідача - 1 по неукладенню договору оренди з позивачем вже визнані неправомірними рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 29.07.2003 р.
Як пояснював позивач в судових засіданнях тривалий час він не може реалізувати своє право на користування земельної ділянки, заяви про укладення договору оренди земельної ділянки (а.с. 18 - 20, 43 - 45, 87, 98, 119, т. 1 і т.п) залишаються без задоволення. Крім того, протягом чотирьох років позивач переживає моральні страждання, знижується його престиж, авторитет та ділова репутація, він немає можливості працювати в своєму торгівельному павільйоні, який є його заняттям та джерелом життя
Однак вимоги позивача про стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В листі Міністерства юстиції України від 13.05.2004 N 35-13/797надані методичні рекомендації з питання відшкодування моральної шкоди, де в розділі 6 (розмір шкоди) передбачено, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Згідно з пунктом 9 постанови пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд при вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Законом України від 19.12.2006 р. № 489 «Про Державний бюджет України на 2007 р.» на термін з 01.04.2007 р. по 30.06.2007 р. встановлений розмір мінімальної заробітної плати в сумі 420,0 грн.
З приводу викладено, враховуючи що протиправність дій відповідача - 1 встановлена рішенням Залізничного суду м. Сімферополя від 29.07.2003 р., причинний зв'язок між діями та виною підтверджується матеріалами справи, керуючись загальними засадами цивільного законодавства справедливістю, добросовісністю та розумністю (ст. 3 ЦК України), суд вважає за необхідне вимоги позивача про стягнення моральної шкоди задовольнити частково в сумі 3366,0 грн. (420,0 х 2 (подвійний розмір на рік) х 4 роки) з урахуванням тривалості порушення права позивача (4 роки).
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення судових витрат на правову допомогу в сумі 9900,0 грн., які понесені позивачем під час розгляду справи в Залізничному районному суді м. Сімферополя та господарському суді АР Крим. Такі витрати позивач підтверджує квитанцією від 12.04.2003 р. (а.с. 49, т. 1) на суму 5250,0 грн., квитанцією № 54 від 27.09.2005 р. на суму 4000,0 грн. (а.с. 50, т. 1), копія листа від 04.10.2006 р. (а.с. 7, т. 2) на суму 500,0 грн. та квитанцією від 28.12.2006 р. № 271 (а.с. 9, т.2) на суму 150,0 грн., усього на суму 9900,0 грн.
Однак такі вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 59 Конституції України гарантує можливість отримання правової допомоги, що пов'язано з вільним вибором захисника своїх прав.
Однак на підставі статей 44 та 49 ГПК України можна дійти висновку, що у визначенні судових витрат до їх складу в господарському судочинстві можуть включатися витрати на оплату послуг лише адвоката.
Згідно з Законом України «Про адвокатуру» від 10.02.1992 р. № 2887 статус адвоката мають особи які одержали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняли Присягу адвоката України.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п. 1 ст. 224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.
З приписів статей 22 ЦК України та ст. ст. 224, 225 ГК України вбачається, що для застосування відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Однак слід зазначити, що витрати на оплату юридичної допомоги у суді не мають необхідної ознаки шкоди. Об'єктом правопорушення не є зобов'язальні правовідносини, а витрати не мають обов'язкового характеру. Подібні витрати на юридичну допомогу не знаходяться у причинному зв'язку щодо збитків з позовом.
Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідачів суми упущеної вигоди 31950,0 грн.
Згідно з абз. 4 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
На підставі ст. 623 Цивільного кодексу України, при визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказуються кредитором.
При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якщо зобов'язання було виконано боржником належним чином. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права.
В даному випадку позивач взагалі не довів, що у нього була реальна можливість отримати грошову суму, оскільки позивач займається підприємницькою діяльністю, яка здійснюється самостійно на власний ризик (ст. 42 ГК України).
З приводу викладеного, суд відмовляє в задоволенні вимог позивача про стягнення упущеної вигоди в сумі 31950,0 грн. з підстав недоведеності.
Що стосується вимог позивача до відповідача - 2, то у відношенні виконкому в позові слід відмовити, оскільки відповідно до ст. 26, 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.051997 р. № 280/97 - ВР розпорядження землями не входить до його компетенції, а є виключною компетенцією Сімферопольської міської ради. Крім того, позивач не довів, що відповідачем - 2 йому заподіяна шкоди.
Держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача - 1 відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам.
Слід зазначити, що при збільшенні вимог заявою (а.с. 1 - 6, т. 2) позивачем збільшена сума позову з 48750, грн. до 106520,0 грн., однак державне мито, як це передбачено ст. 22 ГПК України, доплачено не було.
Згідно з п. 2а статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.193 р. № 7-93 «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів сплачується державне мито в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, оскільки сума позову після збільшення позивачем своїх вимог становить 106520,0 грн., сплаті підлягає державне мито в сумі 1065,2 грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем квитанціями від 03.08.2006 р., 14.11.2006 р. 03.08.2006 р. (а.с. 4, 5, 7) сплачено державне мито в сумі 602,0 грн. Доплаті в державний бюджет підлягає державне мито в сумі 463,2 грн.
У судовому засіданні, яке відбулося 07 червня 2007 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Відповідно до ст. 84 ГПК України рішення оформлено та підписано 20 червня 2007 р.
Керуючись ст. ст. 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Сімферопольської міської ради, м. Сімферополь, вул. Толстого, буд. 15 (р/р 35413001001501 в управлінні Держказначейства в АР Крим) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності Юрченко Петра Михайловича, м. Сімферополь, вул. Тролейбусна, буд. 7, кв. 3 (м. Сімферополь, вул. Лермонтова, буд. 35, кв. 26) (р/р 29244849000001 в філії КДАТ «Індекс - банк», МФО 384845, ОКПО 2658968) 3360,0 грн. моральної шкоди, 33,6 грн. державного мита та 3,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті вимог відмовити.
4. У відношенні відповідача - 2 - Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, м. Сімферополь, вул. Толстого, буд. 15 у позові відмовити.
5. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності Юрченко Петра Михайловича, м. Сімферополь, вул. Тролейбусна, буд. 7, кв. 3 (м. Сімферополь, вул. Лермонтова, буд. 35, кв. 26) (р/р 29244849000001 в філії КДАТ «Індекс - банк», МФО 384845, ОКПО 2658968) в доход державного бюджету державного мита в сумі 463,2 грн. (р\р 31115095700002, одержувач - державний бюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, ЕГРПОУ 34740405, в банку - ГУ ГКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026).
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Ловягіна Ю.Ю.